Павловський Віктор Олександрович

Віктор Олександрович Павловський (5 грудня 1925(19251205), Мінськ, СРСР — 26 березня 1998, Севастополь, Україна) — радянський і український актор. Народний артист Української РСР (1982).

Павловський Віктор Олександрович
Дата народження 5 грудня 1925(1925-12-05)
Місце народження Мінськ, Білоруська РСР, СРСР
Дата смерті 26 березня 1998(1998-03-26) (72 роки)
Місце смерті Севастополь, Україна
Поховання Севастополь
Громадянство  СРСР
 Україна
Alma mater Російський державний інститут сценічних мистецтв
Професія актор
Нагороди

IMDb ID 0667895

Біографія

Віктор Павловський народився в родині військовослужбовця. У 1942 році вступив до Ленінградського державного театрального інституту (ЛДІТМіК), з 20 листопада 1942 року в лавах Червоної Армії.

До січня 1944 року Віктор Павловський навчався в Полтавському танковому училищі, учасник німецько-радянської війни з лютого 1944 р., гвардії молодший лейтенант, командир танка Т-34 46-го окремого батальйону зв'язку.

Після закінчення німецько-радянської війни до 1947 року служив у частинах радянських військ, що перебували на території Болгарії і Румунії.

У 1947 році демобілізувався і вступив до Московського театрального училище ім. М. С. Щепкіна. Закінчивши його, у вересні 1951 року став артистом Севастопольського драматичного театру ім. Бориса Лавреньова Чорноморського флоту Російської РФСР.[1]

У кіно Віктор Павловський грав переважно комічні ролі другого плану. Досить часто знімався в таких режисерів, як Георгій Юнгвальд-Хількевич, Олександр Павловський, Володимир Аленіков.

У Севастопольському драматичному театрі Павловський здійснив близько двадцяти постановок, найвідоміша з яких, побачила світ у 1983 році — «Наречені по оголошенню». Вона пережила свого творця, бувши дотепер однією з найбільш касових у репертуарі театру.

У 1968 році Віктору Павловському присвоєно звання Заслуженого артиста Української РСР, а в 1982 році він був першим жителем Севастополя, удостоєним звання Народного артиста Української РСР. Як учасник німецько-радянської війни нагороджений орденом Вітчизняної війни I ступеня[2]

Помер у 1998 році в Севастополі. Похований Віктор Павловський на севастопольському кладовищі «5-й км» (нова сторона квартал 39, 4-й ряд, могила 1А).

Був одружений. Дочка Олена народилася в 1953 році. Проживає в Ялті.

Фільмографія
  1. 1959 — Будь-якою ціною
  2. 1968 — Один шанс із тисячі — Вайзинг
  3. 1969 — Небезпечні гастролі — філер
  4. 1978 — Д'Артаньян та три мушкетери — суддівський
  5. 1979 — Алегро з вогнем — командир ОВРа
  6. 1979 — Жив-був настроювач — точильник ножів
  7. 1980 — Іспанський варіант — міністр Хордана
  8. 1980 — «Мерседес» втікає від погоні — шофер Шульте
  9. 1981 — Куди він дінеться! — сторож
  10. 1982 — Трест, що луснув — поліцейський
  11. 1982 — Одружений парубок — Антон Філіпович
  12. 1983 — Двоє під однією парасолькою
  13. 1983 — Зелений фургон — глухий севериновец
  14. 1983 — Пригоди Петрова і Васєчкіна — Микола Іванович, вчитель праці
  15. 1983 — Ранній, ранній ранок... — продавець книг
  16. 1986 — Була не була — Трофімич
  17. 1986 — На вістрі меча
  18. 1987 — Топінамбури
  19. 1988 — Кримінальний талант — Іван Савелович
  20. 1988 — Приморський бульвар — хворий з переломом
  21. 1988 — В'язень замку Іф — керуючий банку барона Данглара
  22. 1988 — Ранкове шосе
  23. 1989 — Дежа вю — Васін
  24. 1989 — Світла особистість — співробітник КЛООПа
  25. 1989 — Мистецтво жити в Одесі — Гриша Паковський
  26. 1989 — Биндюжник і Король — заступник у справах
  27. 1990 — Морський вовк — Холіок
  28. 1992 — Мушкетери двадцять років потому — колишній суддівський
  29. 1997 — Афери, музика, любов… — Лев[3]

Примітки
  1. Биография Виктора Павловского
  2. Память народа
  3. Биография Виктора Павловского на сайте «Петров, Васечкин и другие»(рос.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.