Павло (Пономарьов)

Митрополит Павло (Гео́ргій Васи́льович Пономарьо́в; 19 лютого 1952, Караганда, Казахстан)  — єпископ Російської православної церкви, митрополит Крутицкий і Коломенський. Постійний член Священного синоду російської православної церкви. Із 2013 до 25 серпня 2020 року — Мінський та Заславський, предстоятель Білоруської православної церкви.[1]

Митрополит Павло
Митрополит Крутицький і Коломенський
з 15 квітня 2021
Церква: Російська православна церква
Попередник: Ювеналій (Поярков)
19-й Митрополит Катеринодарський и Кубанський
25 серпня 2020 — 15 квітня 2021
Церква: Російська православна церква
Попередник: Ісидор (Кириченко)
Кирило (Покровський) (Шаблон:В/о)
Митрополит Мінський та Заславський,
Екзарх всієї Білорусі
25 грудня 2013 — 25 серпня 2020
Церква: Російська православна церква
Попередник: Філарет (Вахромєєв)
Наступник: Веніамин (Тупеко)
Митрополит Рязанський та Михайлівський
(до 8 жовтня 2011  — архієпископ,
до 5 жовтня 2011 року — Рязанський та Касимівський
7 травня 2003 — 25 грудня 2013
Попередник: Симон (Новіков)
Наступник: Веніамин (Зарицький)
Архієпископ Віденський і Будапештський
(до 23 лютого 2001 — єпископ,
до 19 квітня 2000 — Віденський та Австрійський
29 грудня 1999 — 7 травня 2003
Попередник: Іриней (Зуземиль)
Наступник: Іларіон (Алфеєв)
керуючий парафіями Російської православної церкви в США
19 лютого 1992 — 29 грудня 1999
Попередник: Макарій (Свистун)
Наступник: Меркурій (Іванов)
управитель Російської православної церкви в Канаді
19 лютого 1992 — 1 листопада 1993
Попередник: Макарій (Свистун)
Наступник: Марк (Петровці)
Єпископ Зарайський,
вікарій Московської єпархії
22 березня 1992 — 29 грудня 1999
Обрання: 19 лютого 1992
Попередник: Олексій (Кутепов)
Наступник: Меркурій (Іванов)
Намісник Псковсько-Печерського монастиря
26 серпня 1988 — березень 1992
Попередник: Гавриїл (Стеблюченко)
Наступник: Роман (Жеребцов)
 
Альма-матер: Московська духовна академія (1980) і Московська духовна семінаріяd (1976)
Науковий ступінь: Кандидат богослов'я
Діяльність: священнослужитель
Ім'я при народженні: Георгій Васильович Пономарьов
Народження: 19 лютого 1952(1952-02-19) (69 років)
Караганда, Казахстан
Священство: 5 березня 1978
Чернецтво: 17 грудня 1977
Єп. хіротонія: 22 березня 1992

Нагороди:



Medal of St. Sergius of Radonezhd (1980)

 Павло у Вікісховищі

Тезоімеництво  — 29 червня/12 липня (першоверховного апостола Павла).

Життєпис

Народився в сім'ї робітників. Навчався у середній школі, після закінчення якої відбував службу у Радянській армії. Навчався у профтехучилищі, працював слюсарем та водієм.

1973  — поступив до Московської духовної семінарії, яку закінчив у 1976.

Жовтень 1977  — прийнятий в число братії Троїцько-Сергієвої Лаври, 17 грудня пострижений у мантію з іменем Павло на честь першоверховного апостола Павла.

5 березня 1978  — рукопокладений в сан ієродиякона, а 6 травня— в сан ієромонаха.

1979 —1981  — референт Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського патріархату.

1980  — закінчив Московську духовну академію зі ступенем кандидат богослов'я.

15 вересня 1981  — направлений в російську духовну місію в Єрусалимі.

16 липня 1982  — заступник начальника Російської духовної місії в Єрусалимі.

1983  — зведений в сан ігумена.

29 липня 1986  — призначений начальником російської духовної місії в Єрусалимі, 15 серпня зведений в сан архімандрита.

19 липня 1988  — звільнений від посади начальника російської духовної місії в Єрусалимі.

26 серпня 1988  — визначений намісником Псковсько-Печерського монастиря.

Архієрейство

19 лютого 1992  — визначено бути єпископом Зарайським, вікарієм Московської єпархії, керуючим патріаршими парафіями в США і тимчасово в Канаді.

21 березня 1992  — наречений, а 22 березня — хіротонія в єпископа Зарайського, вікарія Московської єпархії, управляючого приходами Московського патріархату в США та Канаді.

29 грудня 1999  — призначений єпископом Віденським та Австрійським з порученням архіпастирського проповідування у приходах Угорського благочиння[2].

19 квітня 2000  — приходи Угорського благочиння були перетворені в самостійну Будапештську та Угорську єпархію, Павло також отримав титул «Віденський та Будапештський».

23 лютого 2001  — зведений в сан архієпископа.

7 травня 2003  — архієпископ Рязанський та Касимівський РПЦ МП.

5 жовтня 2011  — у зв'язку з утворенням Касимівської та Скопинської єпархій титул змінений на «Рязанський та Михайлівський»[3].

6 жовтня 2011  — голова новоутвореної Рязанської митрополії, у зв'язку з чим 8 жовтня — зведений в сан митрополита[4].

25 грудня 2013  — призначений митрополитом Мінським та Слуцьким, Патріаршим екзархом всієї Білорусі[5]. Відзначив, що «Рязань стала для меня родным домом, и покидать мне её приходится с грустью»[6].

Призначення головою Білоруської церкви людини без білоруського громадянства і знання білоруської мови піддали критиці низка громадських активістів Білорусі. Митрополит пообіцяв отримати білоруський паспорт і вивчити мову[7], але не зробив цього.

На початку жовтня 2018 року закликав патріарха Константинопольського Варфоломія призупинити процес надання Томосу ПЦУ бо це на його думку «може привести до розколу світового православ'я»[8].

25 серпня 2020 року був знятий з посади патріаршого екзарха всієї Білорусі і митрополита Мінського і Заславського за власним проханням. Призначений митрополитом Кубані[1]

Нагороди
  • Медаль преподобного Сергія Радонезького 1-го ступеню (18 квітня 1980)
  • Орден преподобного Сергія Радонезького 2-го ступеню (31 липня 1987)
  • Право здійснення богослужіння із жезлом (27 серпня 1989)
  • Орден святого благовірного князя Данила Московського 2-го ступеню (листопад 1992)
  • Орден преподобного Сергія Радонезького 2-го ступеню (19 лютого 2002)
  • Орден преподобного Серафима Саровського 2-го ступеню (19 лютого 2007)[9]
  • Орден 1-го ступеню Кантакузина Катаріна Бранкович (Сербська Православна Церква, 2007)
  • Орден преподобного Нестора Літописця 2-го ступеню (Українська Православна Церква, 12 жовтня 2007)
  • Орден Святого Хреста, апостола та євангеліста марка (Олександрійська православна церква; 12 жовтня 2007)
  • Пам'ятна медаль 1020-річчя Хрещення Русі (27 червня 2008)
  • срібний орден святителя Інокентія Московського, просвітителя Америки (Американська православна церква)
  • Орден святителя Інокентія, митрополита Московського та Коломенського, ІІ ступеня (2012)[10][11]

Примітки
  1. Владимир Легойда. Telegram. Процитовано 25 серпня 2020.
  2. (рос.) История епархии — Венгерская Епархия. Архів оригіналу за 2 листопада 2013. Процитовано 31 січня 2015.
  3. (рос.)Журналы заседания Священного Синода от 5—6 октября 2011 года, Журнал № 104. //
  4. (рос.) Святейший Патриарх Кирилл возвел в сан митрополита ряд архиереев Русской Православной Церкви.
  5. (рос.)Журналы заседания Священного Синода от 25 декабря 2013 года. Официальный сайт Московского Патриархата.
  6. Митрополит Минский и Слуцкий Павел: «Покидаю Рязань с грустью». Православие и мир.
  7. (рос.)Против россиянина во главе белорусской церкви выступили общественники. Lenta.ru. 31 січня 2014. Процитовано 2 березня 2014.
  8. Интерфакс-Религия: Белорусская православная церковь призывает патриарха Варфоломея приостановить процесс придания украинской церкви автокефалии. www.interfax-religion.ru. Процитовано 11 серпня 2020.
  9. (рос.) Патриаршее поздравление архиепископу Рязанскому Павлу с 55-летием со дня рождения
  10. (рос.)Святейший Патриарх Кирилл наградил ряд архипастырей Русской Православной Церкви
  11. (рос.) Патриаршее поздравление митрополиту Рязанскому Павлу с 60-летием со дня рождения

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.