Палац Сєменських-Левицьких

Велика садиба була тут ще у XVIII сторіччі. Її можна побачити на плані Жана Дефі. Посол Галицького станового сейму граф Константи Сєменський, дідич містечка Магерова, замовив проект палацу в архітектора Фридерика Баумана, що походив із Пруссії. Палац на Пекарській було збудовано до 1849 року.

Син графа Костянтина, Станіслав Костка Костянтин Марія Фелікс (1864 — 1918), дослужився до звання таємного радника цісарського двору, був членом Палати панів австрійського Райхсрату, кавалером Мальтійського ордену. Він перебудував палац 1877 року за проектом архітектора А. Вагнера у стилі французького бароко. Іван Левинський та Ян Томаш Кудельський у 1891–1894 рр. на замовлення власника провели реконструкію палацу і у такому вигляді він дійшов до наших днів.

1820 року Константи одружився зі Софією Левицькою. І їх спадкоємець Станіслав Костка Костянтин Марія Фелікс (1864 — 1918) писався вже Сєменським-Левицьким. Відтоді на фасаді палацу зберігся вензель S. L. Він перебудував палац у 1877 р. за проектом архітектора А. Вагнера у стилі французького бароко. У 1891-1894 рр. архітекторами Іваном Левинським та Яном Кудельським проведено реконструкції палацу, який зберіг донині свій зовнішній вигляд. [1] Нащадки роду Сєменських-Левицьких мешкають нині у Канаді.

У 1930-х рр. сюди з Народного дому перенесли філію української Академічної гімназії. У повоєнні роки тут містилася середня школа № 36, пізніше тут розмістили спеціалізовану школу-інтернат № 102 для дітей з розумовими вадами, що функціонує тут й донині. У наш час на стіні офіцини встановлена меморіальна таблиця командирові сотні «Ударники — 4» Перемиського куреня УПА Володимирові Щигельському (Бурлаці), який навчався у цій гімназії.

Восени 2014 року батьки дітей, які навчаються у школі № 102, прийшли під стіни Обласної ради з протестом проти позиції письменника Романа Лубківського про переселення школи і створення літературного музею у приміщенні на Пекарській. Кореспондент газети Експрес назвав це ідеєю «створення начебто літературного музею» і спробою «потішити хворобливі амбіції кількох малозначущих літераторів».[2]

Міська історія зберегла похмуру легенду, пов'язану з цим місцем. За кілька століть до нового палацу на цьому місці мешкали брати-розбійники. Вони без жалю грабували та вбивали одиноких беззахисних подорожніх. Злочини братів переповнили чашу Божого терпіння, і вони були покарані: під час бурі в будинок влучила блискавка, і він вигорів вщент разом зі своїми власниками-душогубами.

Палац розташований на великій, оточеній муром ділянці. Вхід — через куту металеву браму. Перед головним фасадом — просторий майдан з клумбами. До муру примикають два бічні флігелі.

Цегляна тинькована будівля, двоповерхова, з мансардним дахом, у плані наближена до прямокутника. Головний південний фасад акцентований двома виступами бічних ризалітів та великим картушем на осі. Яруси членовані широкими тягами. Нижній ярус виділений рустовкою. Вікна прямокутної форми, в обрамленнях, на ризалітах — великі арочні вікна, фланковані пілястрами.

На схід від головної брами розміщений в'їзд до колишнього манежу, оздоблений головами коней, виготовленими з керамічної маси. Внутрішнє планування у період побудови — анфіладно-зального типу, після перепланування під навчальний заклад — коридорне.

• Via est Vita Палац Сєменських-Левицьких
• Палац Семенських-Левицьких