Палестина: мир, а не апартеїд

На посту Президента США у 1977-1981 роках Джиммі Картер взяв активну участь в улагодженні стосунків між Ізраїлем і Єгиптом, що завершилося підписанням мирного договору. У своїй книзі Картер стверджував, що американська громадськість недостатньо освідомлена про ситуацію на окупованих територіях, тому основною метою книги було роз'яснити декілька основних аргументів, а саме:

• Цей конфлікт є довготривалим, в якому вже загибла велика кількість безневинних цивільних осіб з обох сторін. Тероризм і насильство повинні припинитися.
• Ізраїль окупує палестинські території вже протягом 39 років, за цей час деякі землі були конфісковані, на інших були побудовані сотні єврейських поселень.
• Палестинці часто зазнають утисків і відверте пригноблення з боку Ізраїлю: у них часто відбирають їх землі, будинки, святі місця. Між ними й ізраїльськими поселенцями встановлена система сегрегації, зі складною системою контрольно-пропускних пунктів для палестинців.
• На окупованій території був побудований величезний роз'єднувальний вал, який пройшов через населені пункти Західного берега, для чого були знищені будівлі, сади і майно палестинців. Метою спорудження муру було відокремити від палестинців ще більше території, а також захистити ізраїльських поселенців від нападу палестинців.
• Роз'єднувальний мур й окупація долини річки Йордан ще більше роз'єднує палестинців й ізолює їх у маленьких анклавах. Інша палестинська територія у Газі також має подібний мур. Оточене з усіх боків населення Гази не має вільного доступу до зовнішнього світу через повітря, море або на землі.
• Через економічні обмеження введені Ізраїлем, палестинці позбавлені можливості нормального економічного розвитку. Ці обмеження були введені Ізраїлем та Сполученими штатами після того, як 42% палестинців віддали свої голоси за кандидатів від руху ХАМАС під час виборів. Через це, палестинські вчителі, медичні працівники, поліцейські, пожежники та інші фахівці залишилися без зарплатні. ООН у своєму звіті порівнювала рівень постачання продовольства у Газі із найбіднішими африканськими регіонами, де половина сімей могла харчуватися лише один раз на день.
• Протягом шести років, колишній прем'єр-міністр палестинської автономії, а пізніше її президент Махмуд Аббас намагався безуспішно вести переговори з Ізраїлем. Лідери ХАМАС підтримували такі переговори і обіцяли визнати їх результати, якщо палестинське населення підтримає їх на референдумі.
• Декілька резолюцій ООН, Кемп-Девідські угоди 1978 року, угоди в Осло в 1993 року, офіційна позиція США та так званої Дорожньої карти миру, всі вони передбачали звільнення Ізраїлем окупованих територій. За цими угодами палестинці повинні були взяти на себе такі ж зобов'язання, прийняті на зустрічі 23 арабських країн у 2002 році: визнати право Ізраїлю жити в мирі в межах своїх законних кордонів. Ці дві умови залишаються ключовими для досягнення миру.[1]

Свою аналогію з апартеїдом у заголовку книги Джиммі Картер пояснював тим, що на його думку така система пригнічення палестинців існує на окупованих територіях Палестини, а не в самому Ізраїлі, який на його думку є демократичною і правовою державою. Система, яку Ізраїль запровадив на окупованих палестинських територіях не базована на расистських теоріях зверхності, а бажанні конфіскувати у палестинців землі і супроводжується систематичними порушеннями їхніх прав і свобод, вважає Джиммі Картер.[2]