Пам'ятник Марусі Чурай (Полтава)
Пам'ятник Марусі Чурай (або Пам'ятник українській пісні) — монумент у Полтаві, присвячений напівлегендарній поетесі та співачці Марусі Чурай.
Маруся Чурай — пам'ятний знак українській пісні | |
---|---|
| |
49°35′08″ пн. ш. 34°33′32″ сх. д. | |
Країна | Україна |
Місто | Полтава |
Тип | пам'ятник |
Автор проєкту | скульптор Дмитро Коршунов, Валерій Голуб архітектор Анатолій Чорнощоков |
Будівництво | ???—14 квітня 2006 |
Маруся Чурай — пам'ятний знак українській пісні Маруся Чурай — пам'ятний знак українській пісні (Україна) | |
Загальні дані
Пам'ятник розташований у само́му середмісті Полтави — за Полтавським академічним обласним музично-драматичним театром ім. Гоголя на Театральній площі (на вулиці Небесної Сотні).
Відкрито пам'ятник 14 квітня 2006 року. Його авторами є полтавські скульптори Дмитро Коршунов та Валерій Голуб[1].
Опис
Приводом для встановлення монументу стали народні перекази і легенди про дівчину-полтавчанку Марусю, яка жила у XVII столітті, і мала надзвичайно гарний голос і хист до складання пісень. Саме її творчому таланту приписується низка українських народних пісень, серед яких найвідомішими в наш час є «Ой, не ходи Грицю, та й на вечорниці», «Засвіт встали козаченьки». Збергіся в народі і переказ про те, як Маруся отруїла свого коханого Гриця, за те, що він зрадив їхньому коханню і одружився з багатою. Згідно з версіями гордовиту полтавчанку було страчено за звинуваченням в отруєнні коханого Гриця.
Постать Марусі Чурай, а також сюжети пісень, авторство яких їй приписують, використали цілий ряд українських письменників і поетів у своїх творах. Найвідомішиим із них лишається історичний роман у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко.
Пам'ятник Марусі Чурай (українській пісні) являє собою фігуру молодої дівчини в національному строї, що в легкій зажурі похилила голову; у лівій руці вона тримає оберемок рослин, а праву піднесла до обличчя.
Пам'ятник — заввишки 3,5 метра, відлитий з бетону, його верхня частина окована міддю.
Історія створення та цікаві факти про пам'ятник
Ініціатором спорудження пам'ятника виступив депутат Верховної Ради, новообраний мер Полтави Анатолій Кукоба (на посту лише до листопада 2006 року). Пам'ятник споруджували 3 місяці, спочатку зробивши модель дівчини з глини, а потім з бетону[2].
Пам'ятник Марусі Чурай став одним з незвичайних і популярних у народній культурі полтавських пам'ятників, чому непрямо посприяла міська влада. Адже ніякого підпису на або під постаментом пам'ятника тривалий час не було. Народною назвою, якою нагородили пам'ятник полтавчани, знайомі з первинним задумом монумента, стала «Дівчина з легенди»[джерело?]. Після поширення в країні мереж мобільного зв'язку мешканці міста у побуті надали пам'ятці назву «Дівчина з мобілкою», котра базувалась на характерній постаті скульптури — схилена набік голова і піднесена, начебто до вуха, права рука, що майже в точності відтворює жест особи, що розмовляє стільниковим[3]. Навіть коли пояснювальна табличка знайшла своє місце на постаменті, народне прізвисько, закріпившись, лишилось популярним, не в останню чергу через розташування пам'ятника в самому центрі міста, що робить його популярним для городян місцем зустрічі і розмов (тим же телефоном).
Виноски
- Пам'ятник Марусі Чурай // інтернет-видання «Полтавщина»
- В Полтаві відкрили пам'ятник Марусі Чурай // інф. за 18 квітня 2006 року на Інтернет-видання ForUm Архівовано 14 лютого 2014 у Wayback Machine.
- «Дівчина з мобілкою» допоможе дочекатися дзвінка // цікавинка за 1 липня 2008 року на regionnews.poltava.ua Обласне комунальне інформаційне агентство «Новини Полтавщини»