Панаєв Іван Іванович

Панаєв Іван Іванович (15 [27] березня 1812, Санкт-Петербург — 18 лютого [2 березня] 1862, там же) — російський письменник, літературний критик, журналіст, мемуарист. Чоловік письменниці Авдотьї Брянської, яка також була фактичною дружиною М. О. Некрасова.

Панаєв Іван Іванович
Псевдо Новый поэт
Народився 15 (27) березня 1812
Санкт-Петербург, Російська імперія[1]
Помер 18 лютого (2 березня) 1862 (49 років)
Санкт-Петербург, Російська імперія[1]
·розрив міокардаd
Поховання Літераторські мостки
Країна  Російська імперія
Діяльність журналіст, письменник, літературний критик
Alma mater Санкт-Петербурзький державний університет
Знання мов російська
Рід Q4343837?

Народився в дворянській родині; онук свого повного тезки прокурора І. І. Панаєва; племінник поета В. І. Панаєва. Освіту здобув в благородному пансіоні при Санкт-Петербурзькому університеті (1830). До 1845 року перебував на казенній службі.

Друкувався з 1834 року. Панаєв помер 18 лютого (2 березня) 1862 роки від розриву серця на руках у своєї дружини Авдотьї Яківни. Похований на Фарфоровському кладовищі. В середині 1930-х рр. останки перепоховані на Літераторських мостках.

На літературне поприще Панаєв виступив в 1834 році рядом повістей, в яких наслідував Бестужева-Марлинского («Спальня світської жінки», «Біла гарячка» і ін.). У другій половині 1830-х рр. Панаєв часто їздив в Москву, де познайомився з тамтешніми літераторами і особливо близько зійшовся з В. Г. Бєлінським, який при його посередництві запрошений був А. А. Краєвським завідувати критичним відділом «Вітчизняних записок».

Під впливом Бєлінського Панаєв, який постійно друкувався в «Вітчизняних записках», відмовився від мелодраматичної манери Марлінського. У повістях, написаних біля 1840 роки («Прекрасна людина» та ін.), помічається поворот на шлях реалістичної творчості. До зрілого періоду його творчості належать «Мамин синок» (1845), «Родичі» (1847), «Зустріч на станції» (1847), «Леви в провінції» (єдиний великий роман Панаєва, що з'явився окремою книгою, 1852), «Хлюст» (1856) і, нарешті, повість з петербурзьких спогадів «Онук російського мільйонера» (1858). За судження авторів ЭСБЕ, «Панаєву, письменницький темперамент якого відрізнявся жіночною м'якістю, не вдавалися цільні образи і сильні характери, але він дав ряд живих образів, багато ефектних і драматичних сцен, поряд зі сценами, повними непідробного гумору».

Джерела

  • Трубачев С. С. Фельетонный беллетрист. (По поводу полного собрания сочинений И. И. Панаева) // Исторический вестник, 1889. — Т. 36. — № 4. — С. 160—173.
  • Панаев, Иван Иванович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.