Паризьке кафе (фільм, 1938)

У різдвяний вечір клієнти — посли, депутати, письменники, аферисти, люди величні та сумнівні, великосвітські утриманки, міщани напідпитку тощо — повністю заповнюють «Паризьке кафе», один з найвишуканіших закладів столиці. Опівночі світло в залі гасне. Коли вогні запалюються знову, Ламбера, редактора скандальної газетки, знаходять зарізаним. Багато хто з тих, хто знаходиться в цей час у залі, ненавидить його й могли би бажати йому смерті. Наприклад, його сусіди, торговці зброєю: Ламбер збирався видати їх поліції, проте не зміг залагодити з ними фінансове питання, незважаючи па зацікавлене сприяння маркіза де Переллі. Або ж інший відвідувач, Ле Рек, який, попросивши у Ламбера руки його доньки та отримавши відмову, погрожував йому незадовго до вбивства. Або ж його власна дружина Женев'єва Ламбер, що вечеряла цього вечора інкогніто зі своїм коханцем Луї Флері, який обожнює її вже близько року: соромлячись чоловіка, вона так і не відкрила Флері свого справжнього імені. Коли погасили світло, Женев'єва зникла; за нею був посланий поліцейський, від якого вона й дізналася про вбивство чоловіка.

Бачачи, що головним підозрюваним став Флері, Женев'єва зізнається у вбивстві, щоб його врятувати. Деякий час потому він чинить так само. Але на слідчому експерименті з'ясовується, що через стару фронтову рану він не здатен завдати того смертельного удару, яким був убитий Ламбер. Відвідувачка кафе згадує, що, поки в залі знову не запалили світло, в оркестрі не було чутно піаніста і слідство береться за нього. Піаніст зізнається, що його сестра працювала секретаркою у Ламбера і завагітніла від нього. Вона хотіла розлучитися з Ламбером, але того нещасливого ранку наклала на себе руки. Піаніст хотів помститися за її смерть. Справа закрита. За декілька хвилин до цього підозрювані відвідувачі кафе сварилися між собою. Тепер, немов чарами, сварки вмить припиняються та поступаються місцем звичним люб'язностям.

Французький дослідник кіно Жак Лурселль називає фільм одним «з найблискучіших зразків французького кіно 30-х рр.», який став «став першою частиною своєрідної трилогії сатиричних стрічок, куди входять також фільми „За фасадом“ (Derrière la façade) та „Париж―Нью-Йорк“ (Paris — New York), 1940». На думку Лурселля це — «найдосконаліший і класичний фільм у цій трилогії; він побудований на єдності часу, місця і […] костюма (строга вечірня сукня), а також на великому розмаїтті взаємопов'язаних вчинків, що дозволяють кількома рисами описати цілий набір соціальних типів».[2]

• Лурселль, Жак. Café de Paris / Парижское кафе // Авторская энциклопедия фильмов. — СПб. : Rosebud Publishing, 2009. — Т. 1. — С. 407—408. — 3000 прим. — ISBN 978-5-904175-02-3.(рос.)

• Паризьке кафе на сайті IMDb (англ.) (станом на 16.11.2017)