Перехресні стежки (повість)

Роки, що передували створенню повісті виявилися надзви­чайно важкими для Івана Франка: заборона викладати на посаді доцента кафедри української літератури у Львівському університеті, три невдалі спроби стати послом австрійського парламенту (1895, 1897, 1898) — призвели до фізичної перевтоми та нервового захворювання. У другій половині 1890-х остаточно переривається двадцятирічне листування  Франка з Ольгою Рошкевич — першим і найсильнішим коханням письменника. Історія їхніх стосунків знайшла відображення і в «Перехресних стежках» (любовна драма Рафаловича і Реґіни).

Твір Іван Франко публікував протягом 1900 року у львівському журналі «Літературно-науковий вісник». Письменник і раніше друкував свої твори в такий спосіб: він міг роз­почати публікацію ще не завершеного твору, увесь час подаючи продовжен­ня.

Публікування повісті невелики­ми частинами позначилось і на композиції:

• вона містить порівняно невеликі, але численні розділи (для зруч­ності публікування в часописі);

• більшості частин притаманна неза­вершеність, «обірваність».[1]

Назва повісті символізує перехрестя долі інтелігенції та народу, а також представників різних соціальних верств, професій і національностей (українців, євреїв, поляків).[2] Франко порушує такі соціальні проблеми: українського селянства та інтелігенції, взаємостосунки між різними суспільними групами, проблеми влади та підлеглих, зневір'я селян, проблеми тодішнього судочинства, проблеми подружніх стосунків, безправ'я жінки в суспільстві та ін.[3]

За жанром «Перехресні стежки» —  соціально-психологічна повість, у якій поєднані традиції соціального роману І. Нечуя-Левицького («Хмари»), Б. Грінченка («Сонячний промінь», «На розпутті») з ознаками психологічного роману Ф. Достоєвського.

Повість має кілька сю­жетних ліній:

• громадсько-політична діяльність адвоката Євгена Рафаловича;
• особисте життя (кохання Рафало­вича та Реґіни);
• життя галицького селянства.

Здобувши юридичну освіту, Євген Рафалович приїздить до провінційного галицького містечка з метою стати народним захисником, обстоювати соціальні та національні права галицьких селян. Рафалович кидається у вир життя: запроваджує у своїй конторі справочинство українською мовою, обстоює інтереси селян, провадить справу проти маршалка Брикальського. У цьому місті «перехресні стежки» звели його з давньою юнацькою любов'ю. Ще сту­дентом він закохався в дівчину-сироту Реґіну. Тітка силою видала її заміж, і Євген, важко переживши це розлучення, утратив надію будь-коли побачити кохану знову. Як з'ясувалося, Реґіна стала дружиною Стальського — ко­лишнього домашнього інструктора Євгена — «скотини в людській подобі» і була приречена на жахливе існування. Зустрівшись з нею, Рафалович зазнає страшного розчару­вання — він утратив ідеал. Проте давні почуття ще жевріють у його душі, бо він пропонує Реґіні кинути все та податися вдвох за море. Реґіна не приймає його пропозиції. Подальше своє життя Рафалович свідомо присвячує служінню селя­нам. Проїжджаючи селами, він ба­чить як після щеплення віспи п'яницею-медиком помирають діти, як аферист «ад­вокат» здирає гроші з селян, обіцяючи звільнити їхніх синів від рекрутства. Рафалович звертається до суду, пише статті до галицьких і віденських часописів, намагається протистояти «касовій реформі», зби­рає народне віче.

Любовна сюжетна лінія має тра­гічну розв'язку. Зневажена Реґіна вбиває Стальського, а потім гине від рук божевільного двірни­ка Барана. Розв'язка сюжетної лінії боротьби досить оптимістична: Рафаловича звільнено, знято несправед­ливі звинувачення в убивстві Стальського. Із цією сюжетною лінією тісно пе­реплітається лінія зображення жит­тя галицького селянства. Епізод із селянином, що заблукав біля рідно­го села, набуває для Рафаловича символічного значення:

«Чи ж це не символ усього нашого народу? Змучений важкою долею, він блукає, не можучи натрапити на свій шлях, і стоїть, мов оцей заблуканий селя­нин, серед шляху між минулим і будущим, між широким, свобідним розвоєм і нещасним нидінням, і не знає, куди йому йти, не має сили ані надії дійти до цілі».[1]

Відтепер Рафа­лович бачить своє призначення у служінні народові, у боротьбі за його права та свободу.

Твір присвячений проблемі слу­жіння демократичної інтелігенції своєму народові.  Головний герой Євген Рафалович є носієм Франкових на­родницьких ідей. Саме в його вуста письменник укладає своє розуміння багатьох суспільних явищ, оцінку то­гочасного життя, визначення ролі інтелігенції в соціумі тощо. Рафалович вступає в конфлікт із системою, оточенням та обставина­ми, намагається подолати недовіру селян, переживає втрату колишнього ідеалу. Але таки досягає свого: здобуває довіру селян, домагається скликання народ­ного віча. Адвокат Рафалович віддає перевагу еволюційній формі політичної боротьби (шлях реформ, законотворчої діяльності). Основою його програми є ідея політичної боротьби, реформування суспільства шляхом створення такої партії, яка б виражала народні інте­реси.

Ідея повісті не відповідала канонам радянського літературознавства, що вимагало оспівувати лише пролетаріат і революційний шлях боротьби. Тому твір тривалий час не вивчали в школі, на­томість перевагу віддавали повісті «Борис­лав сміється», у якій ідеться про початки організованої боротьби га­лицького пролетаріату.[1]

За мотивами повісті був знятий мінісеріал «Пастка» (1993).

• Андрусяк І. М. Двоїна адвоката Рафаловича // Перехресні стежки. — К.: Школа, 2006. — С. 3-10.
• «Перехресні стежки» // Новий довідник: Українська мова. Українська література — Літературне місто [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://litmisto.org.ua/?p=13774
• Якубовська М. Проблема формування громадянського суспільства у творчості Івана Франка (на прикладі роману «Перехресні стежки») // Іван Франко: дух, наука, думка, воля [Текст]: матеріали Міжнарод. наук. конгресу, присвяч. 150-річчю від дня народження І. Франка, м. Львів, 27 вересня — 1 жовтня 2006 р. Т. 1. / М-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І. Франка. — Л.: Видавництво ЛНУ ім. І. Франка, 2008. — С. 184—194.

• Текст повісті на сайті УкрЛіб
• «Пастка» на сайті KINO-КОЛО