Перший канал (Грузія)

У післявоєнні роки в Тбілісі почалася реалізація ідеї про телемовлення. Протягом року в Тбілісі велося будівництво телевежі і головної телевізійної студії, де повинні були розташовуватися студійно-апаратний блок і телевізійний передавач. Дизайном студії і автором першої емблеми грузинської студії телемовлення був графік Тенгіз Самсонадзе. Перші програми створювалися на чистому ентузіазмі співробітників, що недавно з'явилися, і на невеликій технічній базі. Дикторами були призначені Лія Микадзе і Олександр Лілуашвілі-Мачаваріані[1].

Офіційно телевізійне мовлення в Грузинській РСР почалося 30 грудня 1956 року, коли в ефір вийшла перша телепередача з Тбілісі — о 20:00 за місцевим часом в ефір вийшов Акакій Дзідзігурі. Першим директором телеканалу став Мераб Джаліашвілі, першим керівником телестудії — Дмитро Гулісашвілі, першим режисером — Шота Арчвадзе. Грузинська РСР стала першою закавказькою республікою, в якій почалося телемовлення на постійній основі. 31 грудня 1956 було показано новорічне привітання жителів Тбілісі: звернення до жителів зачитали робочий Руставського металургійного комбінату Аміран Панцулая і головний архітектор Тбілісі Олександр Тевзадзе. На хвилі успіху в телестудію запросили дресирувальницю Маргариту Назарову і її тигра, що відзначила газета «Літературна Грузія» як хорошу прикмету[1].

На першій кнопці телебачення Грузинської РСР виходили програми «Письменники в студії», «Нові книги», «Майстри грузинської сцени» і телевізійний журнал «Мистецтво». У телестудії були іноземні гості: британський танцюрист балету Берил Грей, італійська кіноактриса Лючія Бозе, іспанська матадор Мігель Домінго, грецька співачка Йованна, група Ice Review, співак Дін Рід і піаніст Ван Кліберн. У січні 1957 року показана перша телевізійна постановка Ніко Лордкіпанідзе «Старики» (режисер Мераб Джаліашвілі, автор сценарію Медея Лордкіпанідзе, в ролях Сесілія Такаішвілі і Сандро Жоржоліані), а через місяць був показаний «Моцарт і Сальєрі» за однойменним твором А. С. Пушкіна (сценарист Костянтин Чичинадзе, режисер Мераб Джаліашвілі)[1].

З березня 1957 року з тбіліської телестудії діяла пересувна телестанція; в тому ж році вперше почали працювати для студії тбіліського телебачення спортивні коментатори Ерос Манжгаладзе і Коте Махарадзе. У листопаді 1957 року побачила ефір телегазета «Говорить і показує Тбілісі», а також почала виходити програма «По країні з кінокамерою», яка представляла собою цикл телевізійних документальних фільмів. Режисером в цій передачі був Георгій Кереселідзе, оператори — Тенгіз Ломідзе, Георгій Балахадзе і Гіві Кантарія. У 1958 році Головна редакція молодіжних програм відкрила цикл передач «Музеї і архіви Грузії» на честь 1500-річчя від дня заснування Тбілісі, а в той же рік з'явилася редакція соціально-політичних програм (головний редактор Шота Салуквадзе) і редакція художніх програм (головний редактор Ілля Руруа)[1].

В кінці 1950-х років почалися покази по телебаченню театральних вистав: «Коли є така любов» Михайла Туманішвілі, «Спадщина» Гі Де Мопассана, «Убити людину» Джека Лондона, «Місіс Маквільямс і гроза» Марка Твена і «Пригоди Чиполіно» Джанні Родарі. За організацію телепостановки в студії відповідав директор Таріель Курцхавелі. У 1958 році відбулася перша зустріч співробітників телебачення з глядачами в прямому ефірі, і в тому ж році побудували новий телеретранслятор, що дозволило транслювати всесоюзні «Новини» і російськомовну передачу «Солдатам». У 1959 році був знятий перший повнометражний фільм «Рука матері» за оповіданням Тамари Чхаїдзе, який через рік завоював першу премію на конкурсі радянських фільмів[1].

У 1960 році були встановлені малопотужні ретранслятори в містечках Тіанеті, Дманісі і Сігнагі, а поширення телемовлення в Грузії йшло вже без попереднього планування. Зокрема, телестудія в Сочі дозволяла жителям Чорноморського регіону приймати телепрограми з Тбілісі. У тому ж році вперше була показана постановка на відкритому повітрі, що транслювалася пересувною телестудією — «Како Чачагі» Іллі Чавчавадзе з нагоди ювілею поета. Режисером був Шота Карухнішвілі, який провів перший подібний експеримент в СРСР. З 1961 року в Грузії діє фотоархів, а телемовлення ведеться на постійному рівні[1].

У 1972 році на горі Мтацмінда були встановлені антена і спеціальне обладнання для телерадіомовлення, що дозволило 600 тисячам сімей Грузинської РСР приймати програми республіканського телебачення. Охоплення Першого каналу Грузинського телебачення досягло 94 % до 1981 року (для порівняння — охоплення Першого каналу ЦТ СРСР становило 80 %, Другого каналу ЦТ СРСР — 40 %, а Другого каналу Грузинського телебачення — 30 %). З травня 1987 року телестудії працюють в Аджарської автономної республіки і в Південній Осетії[1].

У квітні 1991 року була проголошена незалежність Грузії, проте про вихід зі складу Грузії заявили одночасно Абхазія і Південна Осетія. Едуард Шеварнадзе, який повинен був вести незалежну Грузію до процвітання і подальшого розвитку, не зміг впоратися з економічною кризою, з конфліктами в Абхазії і Південній Осетії та з розгулом бандитизму. Одним з наслідків його невдалої політики стали системні перебої з електроенергією і, як наслідок, брак фінансування телебачення Грузії і зношеність устаткування. Головною інформаційною програмою Грузії тоді стала передача «Моамбе» («Вісник»), яка виходила як на грузинському, так і на російській мовах — російськомовну версію вів Марк Ривкін, який працював на грузинському телебаченні понад 40 років[2].

За строго проурядову точку зору абхазька влада піддавала канал жорсткій критиці, оскільки він вважав за краще висвітлювати події в Абхазії в тому сценарії, який був вигідний грузинській центральній владі. Однак критиці його піддавали і в грузинському парламенті: депутат Сарішвілі ставила питання про відповідальність журналістів Першого каналу Грузинського телебачення за повідомлення і про компетентність Ривкіна, який виступав послідовно в підтримку Звіада Гамсахурдії і Едуарда Шеварнадзе. У 2003 році програму закрили, а Ривкіна звільнили після Революції троянд — 22 листопада 2003 року грузинське телебачення в прямому ефірі висвітлювало процес відсторонення Едуарда Шеварнадзе, проте, за словами свідків, якість запису і телекартинки була відверто низькою, внаслідок чого зарубіжна аудиторія в принципі не могла розібрати, що відбувається на екрані[2].

У 2004 році, коли президентом став Міхеіл Саакашвілі був прийнятий «Закон про мовлення», за яким Суспільне мовлення Грузії стало незалежною від уряду установою, яке управляється Радою опікунів. При цьому вони призначаються спільно Президентом і Парламентом Грузії, а фінансування розраховується з певного відсотка ВВП Грузії. Багато в чому Закон про мовлення допоміг сформувати сучасний вигляд Першого каналу Грузинського телебачення, зробивши його відкритим в редакційній політиці — крім цього, саме за Михайла Саакашвілі зросла частка російськомовного телемовлення в Грузії. Проте, жорстка конкуренція між грузіноязичним Першим грузинським і російськомовним Першим інформаційним кавказьким на тлі конфлікту в Південній Осетії привела в 2010 році до скорочення російськомовного мовлення. В даний час російськомовним мовленням, як і мовленням на інших мовах, завідують Другий канал Грузинського телебачення і телеканал TV 3[2].

Офіційний сайт Першого каналу Грузинського телебачення доступний на семи мовах: грузинською, абхазькою, вірменською, азербайджанською, осетинською, англійською та російською[3].