Періпл Еритрейського моря

Періпл Еритрейського моря (дав.-гр. Περίπλους τῆς Ἐρυθράς Θαλάσσης) — давньогрецький географічний твір імовірно третьої чверті I століття н. е., що містить опис узбережжя Червоного моря, Аденської затоки та Аравійського моря, уздовж якого пролягали торгові шляхи єгипетських купців, у тому числі в Індію). Твір містить чимало унікальної інформації і користується великою увагою в науці[1].

Основні маршрути і ринки за «Періплом Еритрейського моря» (англ.)

Мапа XVII століття. На ній позначено місцевості, що згадуються в Periplus of the Erythraean Sea.

В тексті згадані сотні географічних назв, докладно описані предмети торгівлі на різних портових ринках, містяться відомості про флору і фауну.

У візантійській рукописній традиції цей періпл виявився приписаним Флавію Арріану, автору « Періпла Понта Евксинського», під чиїм ім'ям його і було вперше опубліковано в 1533 році. Проте в сучасній науці вважається безсумнівним, що Арріан не міг бути його автором (як за стилістичними, так і за хронологічними міркуваннями), і припускається, що цей твір було або написано купцем, що плавав по цих маршрутах, або складено з розповідей таких купців.

Точна датування тексту невідома, пропонувалися дати від кінця I ст. до н. е. до III століття н. е., однак найпопулярніше датування серединою - другою половиною I століття н. е. М. Д. Бухарін зупиняється на 70-х роках[2].

Склад тексту [3]:

• Шлях вздовж східного узбережжя Африки, від Міос Гормос (нині Старий Кусейр) до Опони (на мисі Хафун в Сомалі[4]) (1-11)
• і далі до Рапти (можливо, сучасний Дар ес-Салам[5]) (12-18), яку автор називає «останнім ринком» на березі Африки і зазначає, що далі океан недосліджений, повертає на південь і зливається із Західним морем (18).
• Далі починається опис узбережжя вздовж західного і південного берегів Аравії (19-33),
• Коротко описано східне узбережжя Аравії, Перська затока і південне узбережжя Ірану (34-37),
• Від дельти Інду повз західне узбережжя Індії до її крайнього півдня (38-59), причому автор згадує мис Комар (нині Коморин) і місцеву богиню (59).
• Короткий опис східного узбережжя Індії, зі згадуванням Тапробани і Хриса (60-64),
• Віддалені народи (65-66).

В тексті згадано кілька імен сучасних автору царів, ідентифікація яких допомагає уточнити час його створення:

• Цар Аксум Зоскал (§ 5), ймовірно За-Хакал[6].
• Цар Саве (Ма'афір) в Аравії Холеб, він же Мофаріт (§§ 16, 22), що ототожнюється з правителем на ім'я Кулайб Йухан'ім (після 50 року), чиє ім'я відоме із знайденого в 1986 р. напису[7].
• Цар Саби і гомеритів ( хім’яритів) Харибаїл (§§ 23, 26, 31), або Карибїл Ватарі Йуханїм I, почав правити близько 50 року[8].
• Цар Манбан, правлячий в Міннагарі, області Аріака (§ 41). Його зазвичай ототожнюють з правителем саків Нахапаною, який правив в 40-60-х роках[9]
• Царі Сараган та Сандан (§ 52). Ім'я Сараган, як вважається, відповідає династії Шатакарні, а саме її царю Шрі Гаутаміпутре Шатакарні (правив в 50-60-і роки)[10] або його попереднику Шівасваті Шатакарні[11]. Ім'я Сандан, згідно з найпоширенішою думкою, передає назву династії Сатавахани[12].
• Цар Кепробот, правлячий в Музирисі (§ 54). Припускається, що ім'я відповідає Кералапутру - титулу правителів царства Чера[13]; або, при кон'єктуру Кероботру – в тамільській формі Черапутра[14].
• Цар Пандіон (§§ 54, 58, 59), тобто правитель царства Панда[13].

Також автор згадує Семираміду, Олександра Великого і царів, які правили після нього в Індії Аполлодота і Менандра (§ 47), і говорить про те, що керманич Гіппал вперше відкрив шлях через відкрите море (§ 57)[15].