Петко Стайнов

Петко Груев Стайнов (повне ім'я) народився 1 грудня 1896 року в місті Казанлик, що на території північної Болгарії у родині заможного фабриканта. У 5-річному віці випадково поранив око ножиком. Через лікарську помилку було заражене й друге око, після чого у 10 років Петко повністю втратив зір. Проте за наступні 67 років він спромігся стати видатним болгарським композитором і одним з найвидатніших музик світу, що творив без зору.

У 1906 П.Стайнов вступив до Софійського інституту сліпих. Тут почав музичну освіту за класом флейти у відомого композитора Димитра Хаджиґеорґієва. Паралельно вивчав мистецтво гри на скрипці у австрійського педагога п. Швертнера і гармонію в органіста протестантської церкви п. Краузе. У 1912 році почав брати уроки фортепіано у видатної піаністки Міли Бичварової. Завдяки феноменальній пам'яті Петко Стайнов робить великі успіхи в навчанні.

1920-24 рр. — навчання у Дрезденській консерваторії за класом композиції та фортепіано. Перед цим опановує шрифт Брайля і нотну грамоту для сліпих як в болгарському, так і в німецькому варіанті.

По поверненню на батьківщину, до м. Казанлик, стає професійним композитором, активним громадським діячем. Вже 1925 року П.Стайнов написав свій найвідоміший твір — симфонічну сюїту «Фракійській танці» у трьох частинах, наступного року додаючи ще одну частину «Мечарско». Сюїта мала шалений успіх у Софії, бо, вочевидь, бентежила болгарське суспільство надіями на повернення втрачених під час війни 1912-13 територій Фракії на Егейському морі.

Справа життя Петко Стайнова — створення нового професійного музичного жанру в болгарській національній музиці — хорової балади. Протягом всього життя П.Стайнов також клав на музику вірші класиків болгарської літератури (зокрема, Є. Багряної).

Після Другої світової війни і подальшого терору, розгорнутого проти діячів царської Болгарії, П.Стайнов підійшов до вінця своєї композиторської творчості, створивши І та ІІ симфонію (1945 і 1949 рр.). Під ідеологічним тиском написав хоровий твір, присвячений диктатору СРСР Й. Сталіну.

В період 1941-44 також був директором Народної опери Болгарії. Тоді ж обраний академіком БАН. З 1948 року і до смерті керує Інститутом музики при БАН, який опрацював 90.000 народних пісень та 3.000 танців. Почесний громадянин Старої Загори[1]

• симфонічні сюїти «Фракійські танці» (1925,1926) та «Казка» (1930),
• симфонічні поеми «Легенда» (1927) і «Фракія» (1937),
• симфонічне скерцо (1938),
• концертні увертюри «Балкан» та «Молодецька увертюра» (1936, 1953),
• дві симфонії (1945, 1949).

• «Ела се вие, превива»,
• «Изгреяло ясно слънце»,
• «Бре Иване»,
• «Засвири Димо»,
• «Пусти Димо»,
• «Де бре, Димо».

• Класици на българськата музика — ПЕТКО СТАЙНОВ, авт. Ценко Минкин., София, изд. Балкантон, 2000 (болг.)
• Меморіальний будинок «Петко Стайнов» — м. Казанлик (болг.)
• Біографія на сайті Міністерства культури Р-ки Болгарія (болг.)
• Петко Стайнов за българската музикална култура, София, 1967 (болг.)
• Кръстев Венелин. Петко Стайнов., София, 1957 (болг.)