Петро Парчевський

Петро Парчевський (герб Налеч; 1598 — 6 грудня 1658[2] або 15 лютого 1659[3]) — державний та релігійний діяч, сиґнатор акту Унії Великого князівства Литовського та Шведського королівства.

1-й єпископ Смоленської єпархії
1 вересня 1636 — 1649
Наступник Францішек Далмат-Ісайковський
24-й єпископ Жмудської єпархії
6 січня 1649 — 1659
Попередник Юрій Тишкевич
Наступник Олександр Казимир Сапіга
Народився 1590
Помер 6 грудня 1658(1658-12-06)[1]
Відомий як католицький священник
Країна Річ Посполита
Освіта Вільнюський університет
Alma mater Віленський університет
Рід Парчевські
Професія священник
Релігія католицтво

Життєпис

Походив із православної родини. Після переходу в католицизм вступив до Вільнюської семінарії й був відправлений до папської семінарії в Бранево. Продовжив навчання у Віленській академії, де в 1622 отримав ступінь магістра ліберальних наук та філософії. Отримав звання доктора богослов'я, висвячений на священика.

У 1628 став пробстом у Стародубі.

У 1630 призначений адміністратором Смоленської єпархії та Смоленським архідияконом.

Під час Польсько-російської війни (1632—1634) залишився в обложеному Смоленську.

У 1635 Владислав IV Ваза призначив Парчевського першим єпископом Смоленським.

Згодом єпископ Петро поїхав до Риму, аби отримати папське схвалення нової єпархії, яке відбулося 1 вересня 1636. Через кілька днів Парчевського освятив на єпископа кардинал Джованні Баттіста Памфіл, який став папою Інокентієм X у 1644.

На посаді єпископа Смоленського Парчевський збільшив кількість парафій у своїй єпархії та сприяв створенню Смоленського капітулу. Єпископ Петро також провів єпархіальний синод.

У 1649 переведений до Жмудського єпископства і призначений пробстом Гераніонським.

У 1651 відвідав єпархію та єпархіальний синод.

Під шведського військового вторгнення 18 серпня 1655 підписав акт про здачу Великого князівства Литовського шведському королю Карлу X Густаву.

20 жовтня підписав акт Шведсько-литовського союзу в Кейданяї[4].

Примітки
  1. Internetowy Polski Słownik Biograficzny
  2. Hierarchia Catholica medii et recentioris aevi, t. IV, Monasteri 1935, s. 304. (la)
  3. Ks. Piotr Nitecki, Biskupi Kościoła w Polsce. Słownik biograficzny. Warszawa 1992, s. 159.
  4. Sławomor Koper, Wielcy zdrajcy. Od Piastów do PRL, Warszawa 2012, s.138.

Бібліографія

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.