Петро Трад

Народився в православній сім'ї в Бейруті. Здобув юридичну освіту в Паризькому університеті.

Після повернення на батьківщину став виконавчим службовцем «Руху реформ Бейрута» разом із Салімом Алі Саламом. 1913 року був одним з шести підписантів петиції від імені християнських спільнот Бейрута до Міністерства закордонних справ Франції з вимогами припинити османський контроль над Сирією (в тому числі над Палестиною та Ліваном) і закликом до заснування нового утворення, яким мали керувати французькі емісари. Та петиція сильно розлютила османського військового губернатора Джемаля-пашу, що він попрохав Військову раду в Алеї стратити всіх шістьох підписантів. Однак всі вони, в тому числі й Трад утекли з Лівану.

Після Першої світової війни Трад повернувся до Бейрута й заснував «Лігу християнських сект», що об'єднала місцеву еліту й вимагала встановлення французького мандату в Лівані та Сирії. Також він зайнявся юридичною практикою, при чому його адвокатська контора здобула славу в усьому регіоні через захист бідняків, які не могли собі дозволити оплатити послуги Трада.

1925 року його обрали до лав ліванського парламенту, Трад був членом парламентського комітету, який працював над французько-ліванським договором, укладеним 1936 року. Від листопада 1934 до жовтня 1935 року та від жовтня 1937 до вересня 1939 року за підтримки французів Трад обіймав посаду спікера парламенту[3].

Трад не зміг залишитись остронь у запеклій боротьбі між про-французьким Емілем Едде та прибічником незалежності Бішарою ель-Хурі. Попри те, що останній у своїх мемуарах зазначав, що Трад підтримував Едде, насправді Петро Трад вважав, що ані Едде, ані ель-Хурі неспроможні виграти вибори. Тому він висунув свою кандидатуру на посаду президента Лівану, та 22 липня 1943 року французький уряд призначив його на той пост. Однак вже у вересні того ж року новий парламент обрав на посаду президента Бішару ель-Хурі.

Помер 5 квітня 1947 року в Бейруті.

• Solh, Raghid El- (2003). Lebanon and Arabism: National Identity and State Formation (англ.). I.B. Tauris. ISBN 978-600-00-0732-4. Процитовано 16 листопада 2021.