Бішара ель-Хурі

Бішара Халіл ель-Хурі (араб. بشارة خليل الخوري; 10 серпня 1890 11 січня 1964) ліванський політик, двічі обіймав посаду президента (в тому числі став першим президентом незалежної Ліванської Респубілки) та двічі прем'єр-міністра Лівану за часів французького мандату.

Бішара ель-Хурі
араб. بشارة الخوري
Прапор
7-й Президент Лівану
21 вересня  11 листопада 1943
Попередник: Петро Трад
Наступник: Еміль Едде
Прапор
9-й Президент Лівану
22 листопада 1943  18 вересня 1952
Попередник: Еміль Едде
Наступник: Фуад Шехаб
Прапор
2-й Прем'єр-міністр Лівану
5 травня 1927  10 серпня 1928
Попередник: Огюст Адиб Паша
Наступник: Хабіб Паша ес-Саад
Прапор
4-й Прем'єр-міністр Лівану
9 травня  11 жовтня 1929
Попередник: Хабіб Паша ес-Саад
Наступник: Еміль Едде
 
Народження: 10 серпня 1890(1890-08-10)[1][2]
Rechmayad, Алей (район), Гірський Ліван, Ліван
Смерть: 11 січня 1964(1964-01-11)[3][1][2] (73 роки)
Бейрут, Ліван
Поховання:
Ra's al Nab' Cemeteryd : 
Країна: Османська імперія, Арабське Королівство Сирія, State of Greater Lebanond, mandatory Lebanese Republicd і Ліван
Релігія: Маронітська католицька церква
Освіта: Saint Joseph Universityd[4] і Паризький університет (1912)[5]
Партія: Constitutional Blocd
Діти: Гугетт Каланд
Нагороди:

 Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Народився в Решмаї, що у Гірському Лівані[6], в маронітській родині. Вивчав право у Бейруті й Парижі. Після Першої світової війни став радником у суді Бейрута. За часів своєї адвокатської практики брав участь у відомому судовому процесі 1935 року, коли зумів довести невинуватість Абдула Хаміда Караме (майбутнього прем'єр-міністра Лівану), якого звинувачували в убивстві[7].

Від кінця 1920-их років зайнявся політикою, за результатами парламентських виборів 1927 року був обраний до складу парламенту Лівану, за часів французького мандату двічі обіймав посаду пост прем'єр-міністра (від 5 травня 1927 до 10 серпня 1928 та від 9 травня до 11 жовтня 1929 року). Ель-Хурі був активним прибічником незалежності Лівану та засновником партії Ад Дустур. 21 вересня 1943 року його обрали на посаду президента країни. 8 листопада того ж року парламент Лівану виключив з конституції країни статті, що обмежували суверенітет держави на користь мандатарію — Франції. У відповідь на таке французька влада 11 листопада заарештувала Бішару ель-Хурі разом з іншими прибічниками незалежного Лівану (прем'єр-міністром Ріадом ас-Сольхом, П'єром Жмаєлем, Камілем Шамуном та іншими), розпустила парламент і призупинила дію конституції[8]. Дії французького уряду спричинили значні заворушення як у самому Лівані, так і в усьому арабському світі, в країні почались масові протести. Це змусило Францію звільнити в'язнів, у тому числі й Бішару ель-Хурі, 22 листопада 1943 року він вийшов на свободу. Відтоді ту дату відзначають як національне свято — День незалежності Лівану.

Ель-Хурі повернувся на посаду президента країни 22 листопада 1943 й обіймав її до 18 вересня 1952 року. Одним з найважливіших досягнень його президентства є розробка Національного пакту, угоди між християнськими (маронітськими) та мусульманськими (шиїтськими і сунітськими) лідерами Лівану, яка де-факто складала основу конституційного ладу в країні, хоча формально не була закріплена в основному законі.

Період президентства Бішари ель-Хурі відзначився значним економічним зростанням, однак участь Лівану в першій арабо-ізраїльській війні 1947—1949 років, а також притік на його територію 100 тисяч палестинських біженців підірвали економіку Лівану. Такі фактори, поряд із підозрами в корупції в адміністрації ель-Хурі, спровокували масові демонстрації, що змусило президента вийти у відставку 18 вересня 1952 року. Після того до самої своєї смерті він залишався лідером партії Ад Дустур.

Примітки

  1. Encyclopædia Britannica
  2. SNAC — 2010.
  3. http://www.britannica.com/EBchecked/topic/317090/Bishara-al-Khuri
  4. موقع رئاسة الجمهورية اللبنانية: الشيخ بشارة الخوري
  5. Hallak H. موقع يا بيروت: آل خوري
  6. Index Kc-Kj. www.rulers.org (англ.). Процитовано 16 листопада 2021.
  7. Barak, Oren. Conflict and Peace in Lebanon // Int. J. Middle East Studies.  2002. С. 619—644. Архівовано з джерела 14 серпня 2007.
  8. David S. Sorenson. Global Security Watch—Lebanon: A Reference Handbook: A Reference Handbook. ABC-CLIO. — С. 7—. — ISBN 978-0-313-36579-9.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.