Пласка Земля

Пласка́ Земля́ — концепція, за якою Земля має форму площини або диска з арковою банею. Концепція плоскої Землі була присутня в космогонії та міфології багатьох народів давнини, зокрема, стародавніх єгиптян, вавилонян, в ранньому індуїзмі, буддизмі та скандинавській міфології. У результаті розвитку астрономії та географії в Стародавній Греції була залишена вченими, а кулястість Землі отримала переконливе наукове обґрунтування.

Фотографія вітрової електростанції Торнтон-Банк показує, як нижні частини більш віддалених вітряків поступово зникають за горизонтом, демонструючи округлість Землі.

Гравюра Фламмаріона, на якій зображено астронома, що досяг краю «пласкої землі», 1888

Полярна азимутальна проекція

Емблема ООН містить полярне азимутальне еквідистантне зображення Землі.

Парадигму сферичної Землі розроблено в грецькій астрономії, починаючи з Піфагора (6 століття до н. е.), хоча більшість передсократівців усе ще вірили, що Земля пласка. Аристотель ствердив сферичну форму Землі на емпіричних підставах близько 330 року до н. е., і знання про сферичну форму Землі відтоді поступово виходить за рамки елліністичного світу. Уявлення, що мали освічені європейці за часів Колумба, коли вважали, що Земля пласка, і його мандрівка, що знищила це переконання, зветься «Міф про пласку Землю». Британське історичне товариство 1945 року це уявлення поставило на друге місце серед 20 найпоширеніших помилок в історії. Хоча нині існує т. зв. Товариство пласкої Землі, що й досі обстоює цю концепцію.

У сучасну епоху розповсюдження комунікаційних технологій та соціальних медіа-платформ, таких як YouTube, Facebook та Twitter, дали людям, відомим або маловідомим, платформу для поширення псевдонаукових ідей. У наш час^[коли?] знову набула поширення гіпотеза пласкої Землі.^{[джерело?]}