Пластові води

Фізико-хімічні властивості, параметри яких характеризують пластову воду: густина, температура, температурний коефіцієнт розширення, в'язкість, поверхневий натяг, об'ємний коефіцієнт, стисливість, електропровідність, розчинність води в нафті, розчинність газу у воді та ін.

Фізичні властивості пластових вод суттєво залежать від її виду (вільна, зв'язана), ступеня мінералізації, розчиненості газу, умов залягання (тиск і температура) та інших факторів.

Лужно-кислотні властивості пластової води — властивості пластової води газонафтового покладу, які визначаються концентрацією водневих йонів, вираженою у вигляді умовної величини pH, яка дорівнює від'ємному логарифму концентрації.

Густина пластових вод залежно від ступеня мінералізації може змінюватись від 1000 кг/м³ (прісна вода) до 1450 кг/м³ (при концентрації солей 643 кг/м³).

В'язкість пластових вод із підвищенням концентрації розчинених солей збільшується. Збільшення тиску призводить до незначного підвищення в'язкості.

Коефіцієнт об'ємного стиснення з підвищенням тиску зменшується, а температури — збільшується. Аналогічний в якісному плані вплив тиску і температури на коефіцієнт теплового розширення.

Пластові води надзвичайно різнорідні на різних родовищах. Склад їх і мінералізація залежить від геологічного віку продуктивних пластів.

Пластові води вміщують суміш органічних і неорганічних сполук, яка складається:

• із сполук розчиненої і вільної нафт;
• хімреагентів, використаних в процесі очищення;
• парафінів, піску, продуктів корозії;
• вуглекислого газу, сірководню, м'яких вуглеводнів.

На кількість сполук впливає солоність, лужність, температура пласта, хімреагенти, які використовували при бурінні і експлуатації. Пластові води мають високу токсичність. Слаботоксичні води мають властивість збиратися в біоорганізмах. Особливо небезпечний злив пластових вод біля берега.

За мінералізацією пластові води поділяються на: — солонуваті з осадом 1-6 г/л; — солені, 6-150 г/л; — розсоли, 150—250 г/л.

За солевим складом пластові води поділяються на: жорсткі (хлоркалієві) і лужні (гідрокарбонати і).

Жорсткі води мають високу мінералізацію і великий вміст хлоридів кальцію, натрію і магнію; густина їх доходить до 1,2 г/см³. 3 ростом мінералізації води зменшується її лужність, тому пластові води розсолевого типу мають практичну нейтральну реакцію. Мінералізація лужної пластової води менша, ніж жорсткої і коливається в межах 0,7-60 г/л, а її густина не більше 1,07 г/см³. Чим нижча мінералізація, тим вища лужність.

За умовами залягання цi води можуть бути безнапiрними i напiрними. Останнi iнакше називаються артезiанськими за назвою передмiстя Парижу — Артуа, де в 1126 роцi вперше були виявленi фонтануючi води. Безнапiрнi мiжпластовi води зустрiчаються дуже рiдко. Напiрним водам властивий гідростатичний тиск, який залежить вiд рiзницi вiдмiток областей живлення i розвантаження. Лiнiя, що з'єднує цi двi областi, називається лiнiєю п'єзометричного рiвня.

Пластовi води до глибини 600–800 м, а іноді й більше, як правило, є прісними. Хiмiчний склад їх формується пiд впливом рiзних фiзико-хiмiчних i бiохiмiчних процесiв, які вiдбуваються під час взаємодiї пiдземних вод із гiрськими породами. У поширеннi напiрних вод рiзного хiмiчного складу спостерiгається певна закономірність, що має назву вертикальної та горизонтальної зональності. Як правило, чим глибше розташований напiрний водоносний горизонт, тим вищою є мiнералiзацiя води. Змiна мiнералiзацiї напiрних вод по простяганню дозволяє говорити про горизонтальну зональнiсть. У периферiйних частинах артезiанських басейнiв, де вiдбувається живлення водоносних горизонтiв, води, як правило, прiснi. Їхня мiнералiзацiя зростає до центральної частини басейну.

Пластовi води широко використовуються в господарствi для водопостачання i зрошення. Якiсть питної води повинна вiдповiдати санітарним вимогам до пiдземних вод для водопостачання. До зрошувальних вод вимоги не такі суворі, тому можуть бути використані води будь-якого складу, якi не мають високої мiнералiзацiї, котра може вик¬ликати засолення ґрунтiв.

• підземні води

• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.
• Інженерна геологія (з основами геотехніки): підручник для студентів вищих навчальних закладів /Колектив авторів: В. Г. Суярко, В. М. Величко, О. В. Гаврилюк, В. В. Сухов, О. В. Нижник, В. С. Білецький, А. В. Матвєєв, О. А. Улицький, О. В. Чуєнко.; за заг. ред. проф. В. Г. Суярка. — Харків: Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2019. — 278 с.
• Бойко В. С., Бойко Р. В. Тлумачно-термінологічний словник-довідник з нафти і газу: у 2-х томах. — Київ : Міжнародна економічна фундація, 2004. — Т. 1: А–К. — 560 с.
• Бойко В. С., Бойко Р. В. Тлумачно-термінологічний словник-довідник з нафти і газу: у 2-х томах. — Львів : Апріорі, 2006. — Т. 2: Л–Я. — 800 с.

• Токсичність води // Словник-довідник з екології : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. — Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. — С. 176.