Площа Народна

Виникла у 1934—1936 роках як частина місто-будівельного проєкту із забудови Малого Галагова, автором якого став чеський архітектор Адольф Лібшер[5]. В рамках проєкту передбачалося створення центральної площі, навколо якої стоятимуть адміністративні будівлі: земський уряд, суд і жандармерія[6]. Забудова площі почалася на початку 1930-х років, під керівництвом чеського архітектора Франтішека Крупки, який у рамках місто-будівельного проєкту Лібшера розробив проєкт забудови Народної площі. Вартість проєкту становила близько 20 млн чеських крон[7].

До 1938 року сформувався архітектурний ансамбль площі, який, втім, дещо відрізнявся від проєкту Крупки, зокрема площу партера (зеленої зони у центрі площі) значно збільшили[8]. Ці зміни були пов'язані з тим, що на первісних проєктах площа переходила у міст через річку Уж і мала бути важливою транспортною артерією, проте за невідомих причин міст звели трохи західніше запланованого місця[9][6]. Також площа мала з трьох сторін оточуватися будівлями, натомість були забудовані лише північна та східна сторони площі[10].

Первісно площа мала назву площа Бескида, на честь губернатора Підкарпатської Русі Антонія Бескида[8]. За радянських часів мала назву площа Леніна, у 1974 році тут встановили пам'ятник комуністичному лідеру Володимиру Леніну (демонтований у 1991 році)[2][1].

9 березня 1999 року у північно-західній частині площі встановили пам'ятник Тарасові Шевченку (скульптор М. Михайлюк)[11], розташування і зовнішній вигляд якого викликали неоднозначну реакцію спеціалістів та мешканців міста[1][8][9]. На рубежі 1990-х—2000-х років з зеленого партеру зникли декоративні вічнозелені кущі, замість них в центрі було викладено тризуб із квітів[10].

У 2007 році на західній, незабудованій стороні площі планувалося звести будівлю Закарпатської філії Національного банку, проте через активний протест громадськості цей проєкт не був реалізований[9][10][12].

У 2013 році партер Народної площі було знищено в результаті реконструкції, яка супроводжувалась активним спротивом громадськості та фахових кіл Ужгорода.

На початку 2014 року, коли Ужгород приєднався до всеукраїнського Євромайдану, на площі розташовувалися базові укріплення майданівців[10]. 22 серпня 2015 року на площі відкрили світловий фонтан[10][13]. На Народній площі проводяться численні свята і масові заходи, зокрема, встановлюється новорічна ялинка[14]. З 2016 року тут функціює безкоштовний wi-fi[15].

Площа забудована, як і весь мікрорайон Малого Ґалаґова, різностильовими об'єктами архітектури модернізму[6]. Архітектурною домінантою площі є будівля Закарпатської обласної державної адміністрації і обласної ради, зведена для Земського уряду Прикарпатської Русі у 1934—1936 роках за проєктом архітектора Франтішека Крупки, у стилі неокласицизму. Будівля має форму неправильного прямокутника, розміром 94 м у довжину і до 74 м у ширину, також має два внутрішні подвір'я[16]. Генеральним підрядником і забудовником стала відома празька фірма Lanna ASS. Чільний фасад з його порталом зі строгими колонами, антаблементом та лізенами має виразні ознаки неокласицизму. Цоколь та портик будівлі оздоблені травертином.

На південному краю площі, біля Набережної Незалежності, розташований будинок № 1 — будівля жандармського управління, зведена у 1930 році за проєктом архітектора Алоїза Балана. За часів незалежної України в ній знаходиться медичний факультет УжНУ.

На східній стороні площі, під номером 5 розташована будівля колишнього Крайового суду Підкарпатської Русі[11], за радянських часів тут базувався Ужгородський райвиконком[16], у часи незалежності — тут розмістилися Товариство «Знання», профспілки та інші організації[17]. Споруду зведено у 1929 році за проєктом Адольфа Лібшера, генеральним підрядником виступало товариство Václav Nekvasil, stavební a. s.

Усі три будівлі входять в межі пам'ятки містобудування місцевого значення, колишня будівля Земського уряду додатково є пам'яткою архітектури місцевого значення.

У червні 2010 року тодішній голова обласної держадміністрації Олександр Ледида ініціював проєкт із реконструкції площі. Дана ініціатива викликала неабиякий суспільний резонанс: прихильники реконструкції вважали недоречним існування на центральній площі міста великого простору, недоступного для людей[10], зокрема, сам Олександр Ледида називав партер на площі «пасовиськом», якому не місце на центральній площі[8], колишній мер Ужгорода Сергій Ратушняк — «футбольним полем»[18]. Натомість противники реконструкції стверджували, що партер спроєктовано та закладено чехословацькими архітекторами і він підкреслює стиль забудови площі[6], і що сама площа має за задумом її творців офіційно-адміністративне, а не рекреаційне призначення[9][8].

3 липня 2010 року почався відкритий конкурс на кращий проєкт реконструкції площі[18]. Він проходив у два етапи, було подано п'ять проєктів[18]. Після першого етапу переможець визначений не був, а конкурсні проєкти відправили на доопрацювання, другий етап конкурсу завершився так само, тому керівництво ОДА «вольовим рішенням»[10] обрало проєкт архітектора Володимира Павлея[9][19]. Вартість проєкту реконструкції площі становила близько 3 млн гривень. Проєкт Павлея двічі відхилявся архітектурно-художньою радою, на третій раз, після внесення низки змін[8] (зокрема, відмовилися від будівництва кінної статуї Богдана Хмельницького[18][9], збільшили площу зеленої зони[8]), був затверджений у квітні 2013 року.

У вересні 2013 року почалися незаконні будівельні роботи із перебудови площі за проєктом, який не пройшов конкурсну процедуру. Початок робіт каталізував активні акції протесту[10]. Активісти вимагали проведення прозорого обговорення проєкту та міського референдуму щодо доцільності перебудови площі, піддавали сумніву кошторис проєкту і доцільність витрачання бюджетних коштів на реконструкцію площі[20], стверджували, що реконструкція площі — це руйнування архітектурно-історичного комплексу 1930-х років, який є пам'яткою місцевого значення. [21].

• 
  Будинок № 2
• 
  Будинок № 4
• 
  Будинок № 5
• 
  Пам'ятник Т. Шевченку

• Кобаль Йосип. Ужгород відомий та невідомий. — Вид. 2-ге, виправлене. — Л. : Світ, 2008. — 196 с. — (Історичні місця України) — 2000 прим. — ISBN 978-966-603-555-7.