Ужгород

Місто розташоване майже на однаковій відстані від трьох найближчих морів: Балтійського, Адріатичного та Чорного (650-690 км), що робить його найбільш внутрішнім містом у цій частині Європи. Місто розташоване на висоті приблизно 120 м в передгір'ях Карпат на річці Уж (105 км в межах України). Територія міста становить 41,56 км². Протяжність міста з півночі на південь — 12 км, зі сходу на захід — 5 км. Найвища точка Ужгорода — гора Велика Дайбовецька — 224 м. Площа зелених масивів і насаджень становить 1574 га, крім цього, Ужгород оточений лісами. Значну частину площі міста становить правобережна частина (Старе Місто), яка дещо більша за лівобережну. Береги річки Уж пов'язують 7 мостів: 4 пішохідно-транспортних 2 пішохідні та 1 залізничний.

Клімат помірно-континентальний, з жарким літом і м'якою зимою. Значно впливає на клімат міста захищеність Карпатами від холодних вітрів з півночі. За кліматичною класифікацією Кеппена — Гейгера клімат Ужгорода є морським (Cfb)[3].

Цвітіння сакури у місті

Найнижча середньомісячна температура повітря в січні (мінус 11,1 ° С) зафіксована в 1964 р., найвища (4,1 ° С) — у 1936 р. Найнижча середньомісячна температура в липні (17,6 ° С) спостерігалась у 1902 і 1979 рр., найвища (23,6 ° С) — у 1994 р. Абсолютний мінімум температури повітря (мінус 32,0 ° С) зафіксовано 9—10 лютого 1929 р., абсолютний максимум (38,6 ° С) — 15 липня 1952.

В останні 100—120 років середньорічна температура повітря в Ужгороді підвищилася приблизно на 1,0 ° С. Найбільше підвищення температури в першій половині року.

У середньому за рік в Ужгороді випадає 748 мм атмосферних опадів, найменше їх у лютому і квітні, найбільше — у червні та липні.

Мінімальна річна кількість опадів (443 мм) спостерігалась у 1961 р., максимальна (1134 мм) — у 1980 р. Максимальну добову кількість опадів (75 мм) зафіксовано у червні 1892 р.

У середньому за рік у місті спостерігається 156 днів з опадами; найменше їх (9) у жовтні, найбільше (18) — у грудні. Щороку в Ужгороді утворюється сніговий покрив, проте його висота незначна.

Відносна вологість повітря в середньому становить 73 %, найменша вона у квітні (63 %), найбільша — у грудні (84 %).

В Ужгороді багато парків та скверів, серед яких: ботанічний сад (загальнодержавного значення), 10 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, а також дві ботанічні пам'ятки природи й дві гідрологічні пам'ятки природи.

• Ужгородський ботанічний сад
• Боздоський парк, Липова алея, Палісадник обласної лікарні, Палісадник університетської бібліотеки, Палісадник хімкорпусу держуніверситету, Партерний сквер, Підзамковий парк, Рокарій ЗАТ «Закарпатліс», Сквер міськлікарні, Сквер Т. Масарика
• Кипарис болотний, Ясен Масарика
• Джерело № 1, Свердловина № 221
• Завдяки м'якій зимі, в Ужгородському ботанічному саду росте дерево секвоядендрону гігантського, вік якого близько 100 років.

На території Ужгорода виявлено залишки поселень, найдавніші з яких налічують понад сто тисяч років. Упродовж давніх віків через територію сучасного міста пройшло чимало племен і народів: гуни, авари, бургунди даки, кельти, сармати. Одними з перших відомих засновників ужгородського поселення були білі хорвати, які у другій половині 1-го тисячоліття заселили територію сучасного Ужгорода[4]. Поселення називалося Онґвар (або Унґвар, чи Гунґвар, чи Унґювар).

Протягом століть історично склалися три центри міста: Горяни, Замкова гора і Радванка.

Горяни — село, нині в складі міста Ужгород.

Горянська ротонда

У IX столітті більш укріплене городище-замок на Замковій горі перетворилося у ранньофеодальне місто-поселення, яке стало центром новоутвореного слов'янського князівства очолюваного князем Лаборцем. На заході князівство Лаборця межувало з Великоморавським князівством, а на півдні — з Першим Болгарським царством. Можливо, що Ужгородське городище в якийсь час входило до їх складу. У 894 році угорські племена під керівництвом сакрального вождя Алмоша та військового вождя Арпад, а протягом чотирьох днів штурмували фортецю міста, у якій оборонявся князь Лаборець зі своїми воїнами. Але сили були нерівними, і князь та його військо були перебиті. Саме городище було спалено, та через деякий час знову відбудовано вже новими господарями. Після приходу угорців навколо замку починає розбудовуватися і розширюватися містечко. У 1086 році Ужгород був атакований половцями хана Кутеска та взяти його вони не змогли.

У 1241—1242 роках татаро-монгольські племена під керівництвом хана Батия спалили місто[4]. Нове місто (Унгуйвар) — Новий Ужгород за наказом угорського короля Бели IV, 1248 року будують на новому місці, у сучасному мікрорайоні Горяни. Тут також збудували нову фортецю і поруч з нею церкву (Горянська ротонда).

1290 року новим господарем міста стає канцлер Угорського королівства — Омодей Аба. Під час феодальних міжусобних війн на початку XIV століття, значних руйнувань зазнав і Ужгород. У 1312 році новим господарем міста-фортеці став Петро Пете, який вже 1315 року піднімає повстання проти короля, яке за два роки було придушене.

У 1318 році місто отримало нових господарів — італійських графів Другетів, які володіли ним протягом 360 років[4]. Філіпп Другет будує нову кам'яну фортецю на місці сучасного замку.

Чотири шпаки — герб Другетів

Історія власне середньовічного замку налічує понад тисячу років. Упродовж століть замок неодноразово перебудовувався згідно з вимогами фортифікації середньовіччя. До наших днів від найдревніших споруд його збереглась лише частина фундаменту, сліди якого можна бачити в підземеллях, а також фрагменти карнизів з романським орнаментом. Основна споруда належить до XIV ст. Наприкінці X — на початку XI століття, коли рівнинна частина Закарпаття підпала під владу Угорського королівства, в Ужгороді будується кам'яний замок як адміністративний центр комітату Унг. Це вже була могутня оборонна споруда, про силу якої свідчить той факт, що 1086 року під час набігу половецької орди під верховодством хана Кутеска, яка прорвалась через Карпатські перевали до Дунайської низовини, Ужгородський замок кочівники взяти не змогли.

У період, коли замок перебував у володінні роду Другетів (1322—1691 роки), у фортифікаційному мистецтві відбувалися великі зміни, викликані головним чином появою нових видів зброї, насамперед вогнепальної зброї. Це все вимагало докорінної реконструкції замку, яка була здійснена наприкінці XVI століття з використанням найновітніших досягнень фортифікаційного мистецтва Європи. В Ужгородському замку за проєктом італійських інженерів було проведено певну реконструкцію з метою посилення його обороноздатності — було вимурувано міцніші стіни на певній відстані від палацу, на кожному розі споруджено ромбоподібний бастіон, висунутий за лінію квадрата стін, які ми бачимо ще й сьогодні, що значно посилювало ефективність оборони замку з допомогою артилерії, встановленої на майданчиках бастіонів. Над входом у замковий палац у вигляді барельєфа витиснено на кам'яній плиті чотири дрозди — герб Другетів.

Бастіон замку

Замок має форму неправильного чотирикутника з бастіоном на кожному розі. Бастіони виступають трохи вперед, що дало можливість успішно вести фланговий бій. На бастіонах, висота яких досягає 10—15 м, розміщувалися гармати, які тримали під обстрілом підступи до замку. Для посилення міцності бастіонів роги їх викладено квадратами з білого каменю. Замок здається майже неприступним. Неприступність його особливо підкреслено з північної сторони масивною гладдю високих стін, позбавлених навіть бійниць. Стіни побудовано в основному з каменю. Північну частину замку захищав кільоподібний бастіон. З трьох сторін замок оточує глибокий рів (8—10 м), через який було перекинуто підіймальний міст. До наших днів збереглися створи для ланцюгів, за допомогою яких міст піднімався.

Замкова гора. Поштівка, 1918 рік.

Навпроти головних в'їзних воріт, на північно-східній частині Замкової гори, на краю крутого схилу, стоїть замковий палац — сувора двоповерхова будова прямокутної форми з XVI століття, на кожному розі якої квадратна вежа. На верхньому поверсі веж, товщина стін яких сягає 2,5—3 м, видно темні отвори бійниць. У фортифікаційній системі замку палац, він же цитадель, займав панівне становище. У разі проникнення ворога на подвір'я замку, захисники його могли успішно продовжувати оборону з палацу, в якого була добре продумана система оборони — з трьох боків палац був оточений глибоким ровом, через який у східній частині було перекинуто підіймальний міст, який у разі підйому зачиняв отвір воріт. При спорудженні замкового палацу будівельники врахували рельєф місцевості, якому в фортифікаційній системі палацу відводилась важлива роль — сам палац є ніби продовженням схилу Замкової гори, на якому він стоїть.

Північну частину палацу споруджено прямо над прірвою, схил настільки стрімкий, що ворог жодного разу не насмілювався штурмувати замок з північного боку. В замковому палаці є просторі підземні каземати, які в мирний час служили коморами, а під час облоги замку — сховом. У підземеллі була також в'язниця та камера катувань. Фасади декоровано білокам'яним ренесансним обрамленням, що частково збереглось до наших днів. Палац має внутрішній затишний дворик, де розміщувався колодязь, видовбаний у скелі, воду якого захисники замку вживали під час тривалих облог. У товстих стінах палацу є таємні ходи, якими можна було потрапити з одного поверху на інший непоміченим. Легенда розповідає і про таємний хід, який з'єднував замок із зовнішнім світом.

1775 року замок було передано імператрицею Марією-Терезією Мукачівській єпархії. У цей період триває незначна перебудова замку, внаслідок якої знищують лицарський зал. Нині у замку розміщується краєзнавчий музей.

Разом із замком розбудовувалось і місто. У 1384 році  завершилося будівництво нового замку, а також відкрито першу в місті школу. Уже 1430 року Ужгород отримує привілеї від короля й офіційно пишеться як «Привілейоване місто Ужгород».

У 1514 році під час великого повстання під проводом Дєрдя Дожі місто було повністю зруйновано.

Після поразки угорців у битві з турками в 1526 році біля Могача Угорське королівство було розділено на три частини одна з яких Трансільванське князівство, друга — центральна Угорщина під владою турків, третя західна та північна Угорщина під владою австрійських Габсбургів. Місто Ужгород на тривалий час стає ареною міжусобних боїв. Так, 1538 року Ужгород відійшов до Трансільванії, а вже 1540 року його захопили австрійські війська. У 1564 році місто знову було атаковано трансільванськими військами.

Нові господарі графи Другети зміцнили роль міста, як економічного та торговельного центру. У цей час відбуваються перебудова замку та будівництво нових церков. Збереглася з того часу і печатка з написом «Печатка міста Ужгорода. 1675 рік», на якій зображено герб міста: щит із двома виноградними лозами, а на них три листки і два ґрона винограду, що вказувало на основне заняття його мешканців. Цей герб існував майже без змін до 1918 року. (мінялася лише барва щитового тла — у XVII—XVIII століттях щит герба був блакитним, у XIX столітті — червоним; на початку XX століття було відновлено давніший варіант із блакитним щитом).

У 1631 році у місті було 10 вулиць, 206 кріпосницьких дворів, 32 дворянські маєтки; а загальна кількість жителів — 1200 осіб. Протягом XVI—XVII століть в Ужгороді існувало багато ремісничих цехів: шевський, гончарний, столярний, бондарний. У цей період місто було втягнуто в релігійну боротьбу між реформатською Трансильванією і католицькою Австрією. У 1610 році в місті домінувала католицька церква. У 1619 році Ужгород знову захоплюють протестантські війська Трансильванії. Після десятилітнього правління реформатської влади в місто повернулися католики на чолі з графом Другетом. Саме в цьому році, 1646, в Ужгородському замку було зібрано 63 православних священиків і під егідою Ватикану проголошено Ужгородську унію та утворено греко-католицьку церкву на Закарпатті[5].

В листопаді—грудні 1648 року, під час Національно-визвольної війни, козаки Богдана Хмельницького здійснили рейд через Карпати за межі Речі Посполитої — в українське Закарпаття, що було під контролем Трансільванії, де були на деякий час взяті околиці Ужгорода[6].

Панорама цитаделі Ужгородського замку

Сквер Марії Терезії

У 1707 році Ужгород був резиденцією керівника національно-визвольної війни угорського народу Ференца II Ракоці[4]. Взагалі, Ужгород XVIII століття славився своїми ярмарками. Сюди приїжджали купці зі Словаччини, Німеччини, Угорщини, Молдови, Польщі, Греції, Росії. У цей час було збудовано цілу низку винних підвалів і складів у районі Замкової та Дайбовецької гір. Наприкінці XVIII століття починає розбудовуватися і лівобережна частина міста, де селилися бідняки.

Будинок правління Ужанського комітату

А ось для початку XIX століття характерний економічний розмах. На Закарпатті почав розвиватися капіталізм, хоча і в рамках феодалізму, з'явилися перші фабрики, внаслідок чого площа міста значно збільшилась. У 1837 році в Ужгороді налічувалося 36 вулиць.

Австро-Угорська мапа 1915 року

Герб Ужанського комітату в складі Австо-Угорщини

Найбільший вплив на Ужгород із політичних подій XIX століття справила Угорська революція 1848—1849 років. 27 березня 1848 року в місті офіційно було відзначено повалення монархії в Угорщині[4]. Для придушення революції Габсбурзький абсолютизм покликав на допомогу армію царської Росії. Не в силах протистояти їм, визвольна війна зазнала поразки. Монархія була знову відновлена. 1849 року Ужгород став центром Руського округу, нового територіального утворення в Австрійській імперії, але вже 1850 року воно було ліквідовано. У 1863 році в Ужгороді була відкрита перша друкарня з українським шрифтом, У 1869 — діяв перший на Закарпатті лісопильний завод, 28 серпня 1872 почала працювати ділянка Ужгород — Чоп Угорської Північно-Східної залізниці. 1886 року побудована меблева фабрика «Мундус», 1897-го з'явився перший телеграфний зв'язок Ужгород — Будапешт, а в 1902-му було здано в експлуатацію першу Ужгородську електростанцію.

План Ужгорода в чехословацький період (1933)

У той час в місті діяли вісім єврейських синагог, ієшиви, талмуд-тора, три жіночих товариства, єврейська лікарня, будинок престарілих і благодійна їдальня. У 1904 році була зведена велика синагога.

Перша світова війна сповільнила темп розвитку міста. 12 січня 1919 року полк чехословацьких легіонерів зайняв правобережну частину міста, лівобережна ж залишилася під владою Угорщини. А 10 вересня 1919 року Закарпаття офіційно увійшло до складу Чехословацької республіки, а Ужгород став адміністративним центром автономного округу[7]. Саме в часи Чехословацької республіки місто отримало сучасну архітектурну довершеність. Але за Віденським арбітражем від 2 листопада 1938 року Ужгород передано Угорщині.

У 1941 році Угорська держава, до складу якої входило і Закарпаття, вступила у Другу світову війну. До кінця 1944 року бої підійшли до Ужгорода. Війна не принесла місту якихось істотних руйнувань, хоча призвела до значних змін у населенні міста. У боях за місто брали участь частини 4-го Українського фронту, які 27 жовтня 1944 року оволоділи Ужгородом.

У 1941 році єврейське населення нараховувало 9576 осіб. 19 березня 1944 року в місто увійшли німецькі війська. Вони заснували юденрат (Єврейська рада) і створили 2 гетто, на цегляному заводі Московіц і на лісопилці Глюк. У травні 1944 року всі євреї були депортовані в Освенцим на 5 різних видах транспорту, згодом вбиті. Вижило лише кілька сотень євреїв[8].

Дата офіційного передання зі складу ЧСР до складу СРСР — 26 червня 1945 року. Новий період приніс у життя краю значні зміни. Зокрема, радянська влада розцінювала край як надважливий військовий плацдарм у центрі Європи за Карпатськими горами, одразу з чотирма державними кордонами (Польща, Чехословаччина, Угорщина, Румунія).

Загалом на території області на 1990 рік було зосереджено до 200 тисяч військовослужбовців (дані від офіцера зв'язку КДБ СРСР), це, враховуючи, що цивільне населення Закарпаття тоді офіційно нараховувало близько 1 250 000 осіб, було 1/7 всіх людей краю. Враховуючи близькість обласного центру — Ужгороду від держкордону (в деяких місцях міські будинки розміщувалися всього в 200-х метрах від чехословацького кордону), його з одного боку перетворили на закрите місто, а з другого вирішили перетворити на показову вітрину «радянського способу життя».

Для цього місто піддалося індустріалізації. Потреба в спеціалістах на новостворених і перероблених підприємствах створила ще одну проблему — проблему житла. Тому нові житлові райони робилися з розмахом і змінили обличчя міста[9]. Це були класичні для СРСР 60-х — 80-х років багатоповерхові панельні будинки, так звані «хрущовки» і «брежнєвкі». Саме вони сформували ту частину міста, яка займає близько 70 % його території й де проживає до 80 % його населення. Сьогодні ця частина міста відома під загальною назвою «Новий район». Також за радянських часів було відкрито Ужгородський державний університет, сучасний УжНУ.

Ужгород є найважливішим економічним центром Закарпаття, тут знаходиться понад 5 тис. суб'єктів господарської діяльності, з них 90 % — приватної або колективної власності. Основними галузями промисловості є харчова, легка, деревообробна, меблева, виробництво машин та устаткування. Провідні підприємства міста, залучивши внутрішні резерви та іноземні інвестиції, провели реконструкцію і модернізацію виробництв, випускають на сьогодні конкурентоспроможну продукцію на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Лідерами у харчовій промисловості є:

• Ужгородський коньячний завод;

У легкій промисловості:

• ЗАТ «Ужгородська швейна фабрика»;

У лісовій та деревообробній:

• СП ТОВ «Захисник» — виробництво столярно-теслярських виробів та виробів з деревини.

У машинобудуванні та металообробці:

• ПАТ «Ужгородський Турбогаз» — виробництво обладнання для газоперекачувальних станцій, запірної арматури для транспортування газу;
• ТОВ «Гал ЛТД» — виробництво електродвигунів;
• ТОВ «Матяш і Матяш» — випуск джгутів автомобільних для головних складальних конвеєрів «Ауді» та «Фольксваген»;
• СП «Техніка» — газові конвектори.

У хімічній промисловості:

• ТОВ «Хенкель-Ужгород» — випуск нових видів пральних порошків та інших товарів побутової хімії.

Міська залізнична станція

Ужгород є найбільшим транспортним вузлом Закарпатської області, через який проходить низка європейських автошляхів — E50, E58, E573, а також міжнародні автошляхи М06, М08 та автомобільний шлях національного значення Н13. Діють залізнична станція Ужгород та аеропорт Ужгород. У місті розташований пункт пропуску на кордоні із Словаччиною Ужгород—Вишнє Німецьке. Зовнішні зв'язки міста та його приміської зони забезпечуються повітряним, залізничним та автомобільним транспортом.

Комплекс Замкової гори. вул. Ольбрахта

Перший автобус по Ужгороду почав здійснювати перевезення в лютому 1923 року. Довжина маршруту була близько 3 км (його маршрут проходив через нинішній пішохідний міст і Театральну площу). Автобус зупинявся на цьому шляху в найбільш важливих місцях. Автобус міг перевозити 30 осіб. Сьогодні транспортна мережа міста об'єднує 25 автобусних маршрутів та розгалужену мережу таксомоторних перевезень. На автобусних маршрутах працюють мікроавтобуси в режимі «маршрутне таксі». Щоденно перевозиться близько 38 тис.пасажирів. Місто Ужгород і його приміська зона зв'язані з загальною мережею автомобільних доріг України, дорогами державного значення — магістральними і регіональними, а також дорогами місцевого значення — територіальними та районними.

Авіаційні перевезення здійснює Закарпатське обласне КП «Міжнародний аеропорт „Ужгород“. Роком народження аеропорту вважається 1924 рік. Аеропорт інтенсивно використовувався у 1987—1990 роках, коли приймав 18 літаків на добу та щорічно перевозилось 146 тис. пасажирів. З 1992 року аеропорт відкритий для міжнародного сполучення. Загальна площа льотного поля — 97,12 га. Злітно-посадкова смуга з капітальним покриттям має довжину 2040 метрів і може приймати літаки Ан-24, Ан-26, Як-40, Як-42, Л-410, Cessna, Falcon.

Нині аеропорт виконує регулярні рейси Ужгород-Київ, а також чартерні рейси на замовлення.

Залізничний рух розпочався у другій половині XIX ст. Перша залізнична лінія вела до м.Чоп. Її будівництво було розпочато в 1870 році на основі закону № XXVIII в напрямку Ужгород — Ньїредьгаза. І вже у 1872 році запущено в дію перший відрізок цієї залізниці Ужгород — Чоп. Упродовж 1915—1916 рр.. побудовано першу вузькоколійну залізницю в напрямку Ужгород — Анталовці, яка проіснувала до 1975—1976 років, коли була розібрана як нерентабельна.

Сьогодні залізниця забезпечує надійний зв'язок Ужгорода з іншими регіонами країни, а також з сусідніми країнами. На південь відходить одноколійна електрифікована лінія на Чоп, по якій ходять пасажирські поїзди на Львів через головний карпатський хід, а також електропоїзди на Мукачево і дизельні поїзди на Королево/Солотвино. На північ відходить одноколійна електрифікована лінія на Львів через Сянки/Самбір, по ній ходять електропоїзди на Сянки/Волосянку, а також потяги Солотвино-Львів та Солотвино-Київ. Існує також одноколійна електрифікована лінія широкої колії через кордон на Кошице, але по ній здійснюються тільки вантажні перевезення. В Ужгороді в 2004 році запрацював новий сучасний вокзал європейського рівня. Ужгородським відділенням Львівської залізниці щорічно перевозиться 3,5 млн тонн вантажів та відправляється понад 10 млн пасажирів, включаючи приміські перевезення.

Ужгород — єдиний обласний центр України, в якому відсутній електротранспорт. 1976 року розпочалося проєктування тролейбусної транспортної мережі, однак з невідомих причин будівництво так і не було розпочато.

Крім цього, в місті діє мала вузькоколійна дитяча залізниця, побудована в 1947 році, яка з'єднує центральну частину міста (пл. Театральна) з Підзамковим парком.

2018 року до міста було завезено 10 нових автобусів «Електрон», що курсують за маршрутами:

• № 18: (УЖНУ — гіпермаркет «Епіцентр» через вул. Тиводара Легоцького, вул. Грушевського, вул. Минайська, вул. Швабська (під час ремонту пл. Шандора петефі прямує через пл. Кирилла і Мефодія, проспект. Свободи, вул. Льва Толстого), пл. Шандора Петефі, вул. Івана Анкудінова, Парк «Підзамковий», пл. Корятовича, Капітанський мостик, вул. Собранецька, СЕС, дитячий комплекс «Джин», вул. Грибоєдова, м-р «Червениця», вул. Університетська, Гуртожитки № 4, 5 та УжНУ.
• № 20: «Доманинці» (вул. Технічна) — Речовий Ринок (вул. Технічна, Школа № 17, вул. Тичини, вул. Айвазовського, вул. Другетів, пл. Корятовича, Капітанський мост, вул. Митна, вул. Льва Толстого, пл. Шандора Петефі, вул. Івана Анкудінова, Радванка, Переїзд, Військова частина, Механічний завод, вул. Гагаріна, Електродвигун (Барва), маг. Браво, Речовий Ринок)
• № 24: УжНУ — м-р «Дравці» (Дравці (круг), 3—2, центр, Корчма «Деца У Нотаря», Електродвигун (Барва), вул. Гагаріна, Механічний завод, Військова частина, Переїзд, Радванка, вул. Івана Анкудінова, Автовокзал «Ужгород-1», Універмаг «Україна», вул. Минайська (вул. Героїв Крут (Галана)), вул. Грушевського, вул. 8 Березня, Каплиця, Школа № 19, вул. Тиводара Легоцького, гіп. «Епіцентр-1», ПАТ «Модуль», гіп. «Епіцентр-2 (Нова Лінія)», вул. Загорська, вул. Нікітіна, маг. Гербера (на вимогу), вул. Осипенко, Міськрайоний Суд, вул. Закарпатська, Пенсійний Фонд, ТЦ «Дастор», Дит. Комплекс «Джин», маг. Ера, вул. Грибоєдова (Міська поліклініка, УЦМКЛ), м-р «Червениця», вул. Університетська, УжНУ
• № 38: вул. В'ячеслава Чорновола — УжНУ (вул. В'ячеслава Чорновола, гіпермаркет «Велмарт», вул. Тиводара Легоцького, маг. Дарина, ЖК «Парк Ленд», вул. О. Можайського (вул. Генерала Свободи та Семінарія ім. Блаженного Т. Ромжі), Залізнична лікарня(Районна лікарня), Стоматологічна поліклініка (вул. Минайська), магазин «Орхідея», Універмаг «Україна», просп. Свободи, Готель «Ужгород», Гуртожиток № 1, Стадіон «Авангард», пл. Князя Лаборця, Ліцей, вул. Закарпатська (Міськ. Суд, Пенсійний Фонд) ТЦ «Дастор», Дит. Комплекс «Джин», маг. Ера, вул. Грибоєдова (Міська поліклініка, УЦМКЛ) м-р «Червениця», вул. Університетська, УжНУ.

Усього в теперішньому часі (2021) в Ужгороді є 27 автобусів (7 з кондиціонерів для пассажирів, 20 без кондиціонера).

• Ужгородська гімназія
• Ужгородська класична гімназія
• Лінгвістична гімназія імені Т. Г. Шевченка
• Ужгородська угорськомовна гімназія ім. Другетів

• Закарпатська академія мистецтв (ЗАМ)
• Карпатський університет ім. Августина Волошина (КаУ)
• Природничо-гуманітарний коледж УжНУ
• Ужгородський національний університет (УжНУ)
• Ужгородська Українська Богословська Академія ім. святих Кирила і Мефодія
• Ужгородський комерційний технікум
• Ужгородська Богословська Академія ім. Блаженного Теодора Ромжі.
• Ужгородський торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету
• Ужгородське державне музичне училище імені Дезидерія Задора

• Інститут електронної фізики НАН України

Панорама Закарпатського музею народної архітектури та побуту

В Ужгороді діє Закарпатський обласний театр ляльок «Бавка». У приміщенні, яке зараз займає театр, у 1920-х роках діяв перший у краї «Руський театр „Просвіта“» під керівництвом видатного українського театрального діяча Миколи Садовського, про що свідчить меморіальна дошка на будівлі.

1 січня 1946 року відкрився Закарпатський обласний державний український музично-драматичний театр

Закарпатський обласний театр ляльок «Бавка»

Костел святого Юрія на одній з головних вулиць міста — Волошина.

Відомим музичним колективом Ужгорода є Заслужений академічний Закарпатський народний хор — заснований 25 вересня 1945 року у м. Ужгороді як Закарпатський ансамбль пісні і танцю. У 1947 реорганізований у народний хор. У 1959 році, Указом Президії Верховної Ради УРСР, Закарпатському народному хору надано почесне звання «Заслужений колектив УРСР». Візитками уславленого колективу є відомі хорові твори, такі як «Верховино, світку ти наш», «Ой, на плаю вівці пасуть», «Гей, на високій полонині», хореографічні картинки «Вівчарі на полонині», «Березнянка», «Тропотянка» та багато інших. Заслужений Закарпатський народний хор — єдиний в Україні професійний колектив, який пропагує і збагачує не тільки українську пісенну й хореографічну культуру, а й мистецтво всіх національних меншин Закарпаття.

Камерний хор «Cantus» Створений у 1986 році. У репертуарі колективу духовна музика, музика Ренесансу, українські народні пісні, твори українських та закордонних сучасних композиторів, спіричуелсі й джазові композиції. «Cantus» — лауреат міжнародних конкурсів, учасник багатьох національних хорових форумів і фестивалів в Угорщині, Словаччині, Польщі, Словенії, Австрії, Італії, Німеччини, Британії, Франції та Швейцарії. За роки плідної творчої діяльності колективом підготовлено і показаний близько вісімдесяти високохудожніх концертних програм. З 1992 року камерний хор «Cantus» реорганізовано в професійний колектив Управління культури Закарпатської обласної державної адміністрації. Еміль Сокач — організатор і художній керівник камерного хору «Cantus», нині заслужений артист України, в 1983 році закінчив Київську державну консерваторію ім. П. І. Чайковського по класу професора, народного артиста України Г.Кречка.

Симфонічний оркестр Закарпатської філармонії — оркестр при Закарпатській філармонії. Заснований в грудні 2005 року. До 2010 року оркестром керували Олена Короленко та Вікторія Свалявчик, з 2010 року — Вікторія Цанько. Оркестр брав участь у фестивалях «Музичне сузір'я Закарпаття», другий Фестиваль музики Є.Станковича, Міжнародний мистецький конкурс-фестиваль «Гран-прі Карпатського регіону».

• Закарпатський краєзнавчий музей у приміщенні Ужгородського замку.
• Закарпатський музей народної архітектури та побуту
• Закарпатський обласний художній музей імені Йосипа Бокшая
• Зоологічний музей УжНУ
• Меморіальний будинок-музей Федора Федоровича Манайла
• Меморіальний будинок-музей Андрія Коцки
• Художня галерея «Ужгород»
• Мистецький центр «Галерея Ілько»

З Ужгородом пов'язані художники Павло Бедзир, Йосип Бокшай, Ігнац Рошкович, Гаврило Глюк, Іван Дідик, Адальберт Ерделі, Михайло Заяць, Шандор Зіхерман, Антон Кашшай, Федір Манайло, Ганна Мигович , Микола Медвецький, Едіта Медвецька, Володимир Микита, Василь Свида, Ференц Семан, Еміл Грабовський, Ернест Контратович, Адальберт Борецький, Надія Пономаренко, Віктор Мигович.

Серед міських бібліотек — Закарпатська обласна універсальна наукова бібліотека (фонд 500 000 одиниць зберігання) та Наукова бібліотека Ужгородського національного університету (фонд 1,5 млн одиниць зберігання).

З ужгородом пов'язане життя письменників Юрія Керекеша, Івана Чендея, Фелікса Кривіна та поетів Петра Скунця, Дмитра Креміня, Людмили Кудрявської, Олександра Гавроша, Андрія Любки. В селі Горяни (нині входить в межі Ужгорода) народився, а пізніше жив в Ужгороді, український письменник Михайло Томчаній і його син архітектор Михайло Томчаній. Щороку в Ужгороді проходить літературний фестиваль «Березневі коти».

У місті зареєстровано 65 релігійних громад. Серед них 23 православні громади (УПЦ МП — 16, ПЦУ — 7), 11 греко-католицьких, 2 римо-католицькі, 12 протестантських. Зареєстровано 8 неохристиянських течій (Церква Живого бога, християнська євангельська церква, мормони), Свідки Єгови (мають Зал Царства, де проходять зібрання), течія православного коріння (Православна церква Божої Матері), течія християнського коріння (Церква Зібрання Нового Заповіту), 2 східні релігійні течії (буддизм, Свідомості Крішни), 3 ісламські громади, 3 громади юдаїзму та громада Вірменської Апостольської церкви. Крім того, діють без реєстрації ще близько 10 громад (Діанетика, Рун-віра, віра Бахаї та ін.). На сьогодні із 65 громад 20 забезпечені культовими спорудами, 14 орендують приміщення, 17 ведуть будівництво споруд. У місті 2 цвинтарі.

Унікальними пам'ятками архітектури є: Горянська ротонда — храм св. Анни XI ст., Ужгородський замок (XII—XVIII ст.) — найстаріший пам'ятник фортифікаційного мистецтва та архітектури, Хрестовоздвиженський собор (1644), оформлений у стилі пізнього бароко, Шелестівська церква Святого Михайла (побудована в 1777 р. без єдиного цвяха), Цегольнянська церква (1802), обласна філармонія — колишня синагога (1902), Покровська церква, побудована російськими емігрантами, як храм-пам'ятник полеглим у Першій світовій війні (1930).

У місті встановлені десятки пам'ятних (меморіальних та анотаційних) дошок. Більшість із них у період Незалежності.

Детальніші відомості з цієї теми у статті Пам'ятники Ужгорода

З 2010 по 2016 роки в Ужгороді з'явилось понад 30 міні-скульптур, пам'ятників розміром з людську долоню скульптора Михайла Колодка. Більшість із них зосереджена в центральній частині міста, вздовж набережної, обабіч річки Уж. Кожна скульптура стосується Ужгорода або Закарпаття, і є міні-портретами цікавих, історичних постатей, персонажів чи міфічних героїв. Для туристів було розроблено спеціальний маршрут на пошук і огляд всіх міні-скульптур з використанням путівника, маршрут займе 3,5 години часу[14].

• Художник Адальберт Ерделі
• Художник Федір Манайло
• Мандзюк Микола — український політичний діяч, депутат Сойму Карпатської України
• Га́нна Олекса́ндрівна Миго́вич (Попсабова; 1946—2000) — українська майстриня художньої кераміки, живописець, графік.
• Художник Йосип Бокшай
• Професор Олександр Фединець
• Скрипаль Михайло Коппельман, народний артист України
• Хореографи — Клара Балог, Михайло Сусліков, Олександр Хижун
• Народний вчитель України, почесний громадянин міста — Золтан Жоффчак
• Заслужений вчитель України Золтан Баконій
• Режисери театру Ярослав Геляс, Анатолій Філіппов
• Художник театру Емма Зайцева
• Заслужений журналіст України Любов Чубата
• Актор і педагог Лев Луцкер
• Мім і художник Михайло Мільмейстер
• Письменник і журналіст Антон Копинець
• Письменник і педагог Фелікс Кривін
• Скульптор Михайло Колодко
• Мигович Іван Васильович — український живописець, графік
• Сак Юрій Михайлович (1917—1998) — український вчений, доктор філологічних наук, професор, знавець класичних мов
• Стівен Герей — американський кіноактор
• Віктор (Бедь) — архієрей ПЦУ, народний депутат України 1 скликання.