Повжик Володимир Порфирійович

Володимир Порфирійович Повжик (1 лютого 1936, Чернігів — 22 травня 2000, Київ) — український розвідник. Генерал-майор. Начальник Першого Управління Комітету державної безпеки при Раді Міністрів Української РСР (1989—1991). Т.в.о. Начальника Головного управління розвідки Служби національної безпеки України (1991)[1].

Володимир Порфирійович Повжик
 Генерал-майор СБУ
Загальна інформація
Народження 1 лютого 1936(1936-02-01)
Чернігів
Смерть 22 травня 2000(2000-05-22) (64 роки)
Київ
Військова служба
Роки служби 1989—1993
Приналежність  Україна
Рід військ  Служба безпеки
Формування Перше Управління Комітету державної безпеки при Раді Міністрів Української РСР
Нагороди та відзнаки

Життєпис

Народився 1 лютого 1936 року в місті Чернігів. У 1958 році закінчив Одеський технологічний інститут.

З 1958 по 1959 рр. — працював головним механіком Комарівського овочесушильного заводу

З 1959 по 1960 рр. — старшим інженером-механіком Чернігівської обласної спілки споживачів.

З 1960 по 1962 рр. — другий секретар Чернігівського обкому ЛКСМ України.

З 1962 року стає слуха­чем дворічних курсів підготовки оперативного складу із знанням іноземної мови при Вищій школі Комітету державної безпеки при Раді Міністрів СРСР ім. Ф. Е. Дзержинського.

У серпні 1964 року йому присвоєно військове зван­ня лейтенанта та призначено старшим оперативним уповноваженим Управління КДБ по Кримській облас­ті в українському місті Ялта.

Уся подальша служба проходить у підрозділах зовнішньої розвідки КДБ СРСР. У 1967 ро­ ці він пройшов підготовку на спеціальних курсах при ВШ КДБ при РМ СРСР ім. Ф. Е. Дзержинського. Після цього перебував упродовж кількох років у довгостроковому закордонному відрядженні в одній з країн Сходу.

Після повернення з-за кордону працював на різних посадах у Першому управлінні КДБ при РМ Україн­ської РСР.

У 1974—1978 роках він знову пере­буває за кордоном у західно-європейській країні.

У 1978 році — призначений на поса­ду заступника начальника відділу Першого управлін­ня КДБ Української РСР, на якій працює до березня 1979 року. Згодом його підвищено за посадою до началь­ника відділу, присвоєно військове звання полковника, а з лютого по березень 1986 року він на посаді заступника началь­ника Першого управління КДБ Української РСР.

З сер­пня 1986 року по серпень 1989 року — секретар партійного комітету КДБ Української РСР.

У серпні 1989 року призначений начальником Першого управління КДБ Української РСР[2], а в 1991 році присвоєно військове звання генерал- майора.

З вересня по листопад 1991 року тимчасово виконує обов'язки начальника Головного управління розвідки Служби національної безпеки України.

З листопада 1991 по січень 1993 років — перший заступник начальника ГУР Служби безпеки України

З січня 1993 по 26 липня 1993 року — радник Голови групи радників та консультантів Голови СБ України

26 липня 1993 року звільнений у запас Служби безпеки України[3].

22 травня 2000 року помер.[4]

Нагороди та відзнаки
  • Орден Червоної Зірки,
  • медаль «За трудову доблесть»,
  • медаль «За бездоганну службу» 3-го ступеня,
  • медаль «За бездоганну службу» 2-го ступеня,
  • медаль «За без­доганну службу» 1-го ступеня

Примітки
  1. Знамениті, великі, геніальні люди. Найцікавіше про них!
  2. 1-й отдел — 1-е Управление
  3. КЕРІВНИКИ УКРАЇНСЬКОЇ ЗОВНІШНЬОЇ РОЗВІДКИ. Архів оригіналу за 14 вересня 2017. Процитовано 19 вересня 2017.
  4. Керівники української зовнішньої розвідки

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.