Повісті Тараса Шевченка

Повісті Тараса Шевченка — прозові твори Тараса Шевченка.

Усі повісті Шевченко написав у період заслання. Лише останню «Прогулянка з задоволенням і не без моралі», почавши писати в Новопетровському укріпленні, закінчив у Нижньому Новгороді. За його словами, їх «десятків коло двох набереться»[1], проте до нашого часу дійшли лише 9. Відомо ще про повість «Из ничего почти барин», задуману першою, але невідомо чи написану.

У зв'язку із забороною писати й малювати, перші дві повісті письменник мусив підписувати фіктивними датами: «Наймичка» — 25 лютого 1844, Переяслав (замість справжньої 1852—1853); «Варнак» — 1845, Київ (замість кінець 1853 — початок 1854). Проте, відчувши послаблення нагляду і приязне ставлення коменданта Ускова, наступні повісті Шевченко підписував справжніми датами.

Видання повістей

Свої повісті Шевченко підписував псевдонімом «Кобзар Дармограй». Спершу через те, що не міг виступати під своїм власним прізвищем, а згодом, аби відмежувати свою прозу від поезії. Проте за життя не було надруковано жодної повісті. Почасти й через те, що виданню не сприяли Шевченкові друзі-літератори.

Пантелеймон Куліш писав до Шевченка:

Не хапайся, братику, друкувати московських повістей. Ні грошей, ні слави за них не здобудеш. Адже ж і Данте, і Петрарка думали, що прославляться латинськими своїми книгами. Отак тебе морочить ся москальщина. Цур їй! Лучче нічого не роби, так собі сиди та читай, а ми тебе хлібом прогодуємо, аби твоє здоров'є![2]

Далі, у листі від 1 лютого Куліш пише:

Про московсьі ж повісті скажу, що зневажиш ти їми себе перед світом, та й більш нічого. Щоб писать тобі по-московськи, треба жити між московськими писателями і багато чого набраться [...] Якби в мене гроші, я б у тебе купив їх усіх та й спалив. Читав я твою «Княгиню» і «Матроса». Може, ти мені віри не піймеш, може, скажеш, що я московщини не люблю, тим і ганю. Так от же тобі: ні одна редакція журнальна не схотіла їх друкувати[3]

Те, що редакція журнал не схотіла надрукувати повістей Шевченка, підтверджує лист від Сергія Аксакова:

«Я не раджу Вам друкувати цю повість.[4]. Вона незрівнянно нижча від вашого віршованого таланту. [...] Я без будь-якої перестороги кажу Вам цілковину правду. Я думаю, що такому таланту, як Ви, можна сміливо говорити її, не боячися образити ваше людське марнославство
Оригінальний текст (рос.)
Я не своетую Вам печатать эту повесть[4]. Она несравненно ниже вашого стихотворного таланта. [...] Я без всякого опасения говорю Вам голую правду. Я думаю, что такому таланту, как Вы, можна смело сказать ее, не опасаясь оскорбить самолюбия человеческого[5]

Після цього листа Шевченко припинив спроби надрукувати свої прозові твори.

Після смерті Шевченка рукописи повістей потрапили до М. Лазаревського. У 1862 році у журналі «Основа» він опублікував оголошення про їх розпродаж, але без дозволу публікації. Згодом рукописи потрапили до Миколи Костомарова, який у 1880-их роках надрукував їх у журналалах «Киевская старина», «Исторический вестник» та газеті «Труд». Ці публікації мали численні помилки та розбіжності з оригіналами.

У 1888 році «Киевская старина» видала усі повісті Шевченка окремою книгою.

Перелік

Примітки
  1. лист до П. Куліша від 25 січня 1858 року
  2. лист від 20 січня 1858 року
  3. Листи до Тараса Шевченка. - стор. 103, 105
  4. мова йде про "Прогулянку з задоволенням і не без моралі"
  5. Листи до Тараса Шевченка. - стор. 119
  6. «Несчастный» // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 541-545.

Див. також

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.