Жан Кокто

Жан Кокто
Jean Maurice Eugène Clément Cocteau
Кокто 1923 року
Ім'я при народженні фр. Jean Maurice Eugène Clément Cocteau
Народився 5 липня 1889(1889-07-05)
Мезон-Лафіт, Іль-де-Франс, Франція
Помер 11 жовтня 1963(1963-10-11) (74 роки)
Мії-ла-Форе, Іль-де-Франс, Франція
·гострий інфаркт міокарда
Поховання
Chapelle Saint-Blaise-des-Simplesd[1] : 
Громадянство  Франція
Національність француз
Діяльність режисер, письменник, актор, художник, кінорежисер
Alma mater Кондорсе
Мова творів французька
Роки активності 19081963
Жанр драма і трагедія
Magnum opus Q56737517?
Членство Французька академія, Німецька академія мови і поезії і Королівська академія французької мови і літератури Бельгії[2]
Мати Eugénie Cocteaud
Автограф
Нагороди
Командор ордена Почесного легіону
Сайт: www.jeancocteau.net

 Жан Кокто у Вікісховищі
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Роботи у  Вікіджерелах

Жан Кокто́ (фр. Jean Cocteau; 5 липня 1889 11 жовтня 1963) французький режисер, письменник, актор, художник, кінорежисер, діяч мистецтва, відома фігура інтернаціонального авангарду першої половини XX ст.

Біографія

Народився 5 липня 1889 року в Мезон-Лаффітт, Франція. Син адвоката і художника-аматора, який наклав на себе руки, коли синові було 9 років. Дід Кокто, який й виховував Жана, влаштовував у себе вдома аматорські концерти, був меломаном і колекціонером, в тому числі музичних інструментів. У сімейній колекції були картини Енгра, Делакруа, грецькі статуї. Своїм вихованням і освітою, як вважав Жан Кокто, він був зобов'язаний своєму дідові.

Навчався в одному з кращих ліцеїв Парижа ліцеї Кондорсе.

У 1910—1920 роки сформувався як поет, віддавши данину дадаїзму в збірнику «Вірші» і сюрреалізму в збірнику поезії «Опера». Став особливо відомий як художник-графік, був прихильником кубізму. Художнє сприйняття і мислення Жана Кокто формувалося під впливом естетики, поглядів і співпраці з Еріком Саті, а також російського балету Сергія Дягілєва, музики Ігоря Стравінського, художніх робіт Пабло Пікассо і поезії Гійома Аполлінера.

З середини 1910-х років увійшов в мистецькі кола Парижа, познайомився з Марселем Прустом, Андре Жідом, Сергієм Дягілєвим, Пабло Пікассо, Еріком Саті й іншими, вплинув на сюрреалістів (потім конфліктував з А. Бретоном), пізніше зблизився з Жаном Маре й Едіт Піаф.

У роки Другої світової війни засуджував колаборантський Режим Віші. У 1949 був нагороджений орденом Почесного легіону.

Особисте життя

У 1932—1934 рр. жив з російською актрисою, княжною Наталією Павлівною Палей. Пара розлучилася після того, як Палей втратила дитину від Кокто.

Жан Кокто ніколи не приховував своєї гомосексуальності. Він був автором, злегка гомоеротичного і напівавтобіографічного, Le livre blanc (перекладається як «Білий листок» або «Біла книга»), виданого анонімно в 1928 році. Він ніколи не відкидав свого авторства, а пізніше видання роману містить його вступ і малюнки.

Кокто 25 років прожив з актором Жаном Маре після знайомства з ним у 1937 році в Парижі. Їхні стосунки не афішувалися, але і ні для кого не були секретом. Свого коханого Кокто зняв у багатьох фільмах.

Був католиком[3].

Смерть

Помер від серцевого нападу в його шато в Міллі-ла-Форет, Ессон, Франція, 11 жовтня 1963 року у віці 74 років. Його подруга, французька співачка Едіт Піаф, померла за день до цього, але про це оголосили лише вранці, у день смерті Кокто. Повідомляли, що серце Жана не витримало, почувши про смерть Піаф. Насправді, за словами автора Роджера Пейрефітта, Кокто був спустошений після конфлікту з його давньою подругою Франсін Вейсвайлер.

Відповідно до його побажань, Кокто похований під підлогою Chapelle Saint-Blaise des Simples in Milly-la-Forêt.[4] На епітафії його надгробку на підлозі каплиці написано: «Я залишаюся з тобою» («Je reste avec vous»).

Досягнення та нагороди

У 1955 був обраний членом Французької академії, Королівської Академії Бельгії. Командор Ордена Почесного Легіону, член Академії Малларме, багатьох національних Академій світу, почесний президент Каннського кінофестивалю, Академії джазу та ін.

У Мії-ла-Форе діє будинок-музей Жана Кокто.

Творчість

Різнобічно обдарована особистість, Кокто проявив себе у різних мистецьких напрямах. І якщо для інших це було небезпечно, бо не давало змоги якісно виявити себе в якомусь жанрі, Кокто щасливо уникав легковажності й прохідних, малоцікавих робіт.

Свої літературні праці друкував в американському часописі «Літтл Ревю» з 1916 року. Написав декілька лібрето для опер, ораторій, балетів.

Скандальний балет «Парад»

Особливе місце у творчій біографії Жана Кокто посів скандальний балет «Парад», який поставив на сцені Дягілєв Сергій Павлович у межах «Російських сезонів». Він став першою сюрреалістичною виставою в Парижі й наробив багато галасу, викликав обурення і спротив. Сценографія доповнювалась творами Джорджо де Кіріко, Пікассо. І, здається, ці декорації були найкращою складовою вистави, де були порушені канони класичної вистави й балету як такого.

Маловідомий Кокто

Погруддя Кокто в похилому віці • Каплиця, побудована Кокто

Він відчував недостатність свого акторства чи участі у виставах. Серед позатеатральних робіт, наприклад, архітектура (побудував каплицю).

Як художник Кокто́ узявся за створення театральної афіші. Споглядання за репетиціями балерин надихали багатьох художників, серед яких Дега. Не залишився осторонь і Кокто́. Натхнення вразило його на репетиції балерини Тамари Карсавіної. Легка і тоненька, у багатій театральній пачці й на пуантах, на театральній афіші Кокто уславлена балерина виглядає елегантною і тендітною пані й водночас екзотичною квіткою. Афіша Кокто до балету Карла Вебера «Видіння троянди» з Карсавіною стала на один щабель з найкращими афішами Тулуз-Лотрека і мистецтва афіші взагалі. Ця афіша — надбання і гордість багатьох музеїв світу (1911 р., гуаш).

Поезія

Жан Кокто, 1923
  • La lampe d'Aladin (1908)
  • Le prince frivole (1909)
  • Odes (1914)
  • Cap de Bonne-Espérance (1918)
  • Escales (1920)
  • Vocabulaire (1922)
  • Plain-Chant (1922)
  • Prière mutilée (1922)
  • La Rose de François (1923)
  • L'Ange Heurtebise(1925)
  • Cri écrit (1925)
  • Opéra (1926)
  • Eloge de l'Imprimerie (1929)
  • Mythologie (1934)
  • Enigme (1939)
  • Allégories (1940)
  • Léone (1944)
  • La Crucifixion (1946)
  • Le Chiffre sept (1952)
  • La Nappe du Catalan (1952)
  • Dentelle d’éternité (1953)
  • Appogiatures (1953)
  • Clair-Obscur (1954)
  • Paraprosodies (1958)
  • Gondole des Morts (1958)
  • Cérémonial Espagnol du Phénix (1960)
  • Le Requiem (1961)
  • Taches (1962)
  • Faire-Part (1968, посмертно)

Романи

портрет, автор Дімітріс Папідімос
  • Le Potomak (1919)
  • Le Grand Ecart (1923)
  • Thomas l'imposteur (1923)
  • Le Livre blanc (1928)
  • Les Enfants terribles (1929)
  • La Fin du Potomak (1940)

Есе

П'єси

  • Parade (1917)
  • Les Mariés de la tour Eiffel (1921)
  • Antigone (1922)
  • Roméo et Juliette (1924)
  • Orphée (1926)
  • La Voix humaine (1930)
  • La Machine infernale (1934)
  • L'Ecole des veuves (1936)
  • Oedipe-roi (1937)
  • Les Chevaliers de la Table ronde (1937)
  • Les Parents terribles (1938)
  • Les Monstres sacrés (1940)
  • La Machine à écrire (1941)
  • Renaud et Armide (1943)
  • L'Epouse injustement soupçonnée (1943)
  • L'Aigle à Deux Têtes (1946)
  • L'impromptu du Palais-Royal (1962)

Кінофільми

Лібрето

Твори українською мовою

Людський голос [Текст] / Жан Кокто ; пер. Оксани Соловей. — Мюнхен: Сучасність, 1974. — 47 с. (Український переклад «Людського голосу» друкований у журналі «Сучасність» ч. 1 (145) за січень 1973 р.)[5].

Окремі твори Кокто переклали П. Петренко, М. Терещенко, Л. Гнатенко та ін[6].

Жан Кокто на українській сцені

  • Жовтень 1987 року ― «les Monstres sacrés» («Священні чудовиська»), Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки (режисер ― Роман Віктюк, сценографиня ― Світлана Старцева, виконавиця ролі Естер ― Ада Роговцева). Вистава отримала театральну премію імені Таїрова[7][8].
  • 4 березня 2019 року — прем'єра моновистави «Людський голос» за мотивами п'єси Жана Кокто (постановка театральної групи «Правда/перспектива», автор проєкту та режисер Євген Лапін, виконавиця Віталіна Ізотова). Вистава отримала міжнародне визнання: (травень 2019 року — І Міжнародний театральний фестиваль Solo Plays Fest (м. Київ) — диплом за оригінальне режисерське рішення; вересень 2019 року — VII Міжнародний театральний фестиваль «JoyFest» (м. Київ) — диплом за найкращий театральний експеримент[9].
  • 17 жовтня 2019 року — Міжнародний українсько-голландський проект La Voix Humaine Facetime / Людський голос у рамках Року французької мови в Україні до 120-річчя від дня народження Франсіса Пуленка та 130-річчя Жана Кокто. Музика Франсіса Пуленка, текст Жана Кокто. Концепція, режисура і дизайн — Кріс Колміс (Нідерланди). Голос — Катерина Левенталь (Нідерланди). Партія фортепіано — лауреат міжнародних конкурсів Марія Прилипко (Україна).
  • 13 лютого 2020 року ― «Мій Орфей. Жан Кокто», «Alpha» (постановка танцювальної компанії «nEra Dance Company», хореограф-постановник ― Владислав Детюченко, композитор ― Іван Гаркуша, художниця по костюмах ― Катерина Маньковська, у виставі беруть участь: Богдан Кириленко. Володимир Марчук, Владислав Детюченко, Поліна Луканська, Наталія Ждан, Дарія Геращенко, музика ― білоруський гурт Radiofillz)[10][11].

Примітки

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.