Покоління 45

«Покоління 45» (індонез. Angkatan'45) — група поетів і прозаїків Індонезії, що вийшли на літературну арену в період японської окупації та війни за незалежність. Їхня поява була своєрідною реакцією на відверто рабську літературу японського окупаційного уряду та окремих індонезійських авторів — членів організації Bunka Keimin Shidosho, яких називали «японськими лакеями»[1].

Лідером руху був Хайріл Анвар — поет та перекладач, основоположник індонезійського верлібру, який відмовився від літературних штампів і змусив поезію говорити мовою вулиці[2].

Термін

Термін вперше застосував Росіхан Анвар у статті, опублікованій в журналі «Сіасат» (Тактика) 9 січня 1949 року. До цього були використані терміни «Покоління боротьби за незалежність», «Покоління Хайріла Анвара», «Послідовне покоління», «Покоління після Пуджанга Бару», «Покоління свободи», «Покоління Гелангганга».

Представники
  • Асрул Сані
  • Ріваі Апін
  • Усмар Ісмаїл
  • Ахдіат Картаміхарджа
  • Трісно Сумарджо
  • Рустанді Картакусума

Див. також

Примітки
  1. Karya Sastra Angkatan Архівовано 20 квітня 2018 у Wayback Machine.(індон.)
  2. Погадаев, В. Малайский мир (Бруней, Индонезия, Малайзия, Сингапур). Лингвострановедческий словарь. М.:"Восточная книга", 2012, с. 57-58 (рос.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.