Полтергейст

Полтергейсту приписуються прояви: акустичні (різноманітні звуки в приміщеннях, джерело яких складно встановити: гул, гуркіт, шум, удари в стіни, підлогу і стелю, дряпання, а також звуки, схожі на людські крики і стогони), кінематичні (переміщення предметів, ляскання вікнами і дверима, поява невідомо звідки рідини), термічні (зміна температури предметів аж до обмерзання або загоряння), а також іншими способами — впливаючи, зокрема, на електричне і електронне устаткування.

Стосовно дії полтергейсту на людину парапсихологи не дійшли єдиної думки. Прийнято вважати, що він ніколи не завдає людям істотної фізичної шкоди (наголошувалися випадки, коли запущений в господаря квартири ніж зупинявся і падав, не долітаючи до цілі). Але надходили повідомлення і про винятки, коли полтергейст спричиняв біль, завдавав ударів і порізів. Єдиний описаний в парапсихологічній літературі випадок, коли полтергейст нібито викликав смерть людини (так звана «Відьма Беллів»), досі служить предметом суперечок серед дослідників феномену.

Дослідник паранормальних явищ Джілейн Шервуд виділяє п'ять послідовних стадій «визрівання» полтергейсту: сенсорний (на рівні відчуттів і запахів), комунікативний (стогони, голоси, подихи в приміщеннях), фізичний (дотики, включення і виключення електроприладів, рух вікон, дверей і окремих предметів), осмислений (кидок предметів, умисні дії, направлені на те, щоб викликати переляк), агресивний (укуси, удари, поява крові на стінах, загрозливі написи, виникнення у жертви незрозумілих хворобливих станів). Після досягнення п'ятої стадії полтергейст, досягнувши піку активності, раптово затухає і через деякий час виникає знов, починаючи цикл з першої стадії.

У 1970-х роках парапсихологи Алан Голд і А. Д. Корнелл провели комп'ютерний аналіз свідоцтв, накопичених починаючи з 1800 року по час проведення дослідження, і виявили чинники, загальні для всіх спостережуванних випадків. У 64 % мало місце пересування об'єктів, в 58 % — активність виявлялася в нічний час, в 48 % — мали місце стуки, в 24 % — активність полтергейсту тривала більше року, в 16 % — був встановлений прямий контакт між полтергейстом і агентом[1].

Про випадки, які можуть бути класифіковані як полтергейст, є свідчення протягом всієї історії. Першими задокументованими згадками є записи на глиняних табличках з бібліотек Вавилона, в яких ідеться про духів, які «проникають з одного будинку в інший, і утримати їх дверима не можна. Не можна замкнути на замок; вони пролазять крізь двері як змії; заважають дружині від чоловіка зачати; з рук людини крадуть дітей, з рідних домівок виганяють немовлят». Юдейські, грецькі та римські історики описували випадки «бісівської одержимості», прояви яких близькі до тих, які приписуються полтергейсту. Декілька подібних випадків в «Тевтонській міфології» («Deutsche Mythologie») описує Якоб Грімм (один з братів Грімм), зокрема — випадок в Бінген-ам-Райні (355 рік н. е.), коли невидима сила, за переказами, кидала в людей камені, викидала їх з ліжок і видавала всілякі шуми.

Валлійський священик і літописець Джеральд Камбренс (Giraldus Cambrensis, він же Гиральд Камбрійський) в Itinerarium Cambriae (1191 рік н. е.) описує випадок в Пемброкширі, де «нечистий дух» кидав бруд і предмети, рвав одяг і навіть говорив людською мовою, видаючи інтимні секрети людей, при цьому присутніх.

Першою науковою роботою, присвяченою опису полтергейсту, вважається праця протестантського священика Франсіса Перро про витівки «Масконського диявола», які відбувалися в його будинку в 1612 році.

У 1661 році в Англії широкий розголос отримав випадок з Барабанщиком з Тедуорта (Tedworth Drummer), коли за переказом барабан, що належав ув'язненому жебракові, продовжував грати самостійно; при цьому мимоволі літали стільці, рухалися ліжка (разом із сплячими в них слугами) і чулися гучні звуки дряпання. У 1698 році Рікард Чемберлейн в памфлеті «Lithobolia, or Stone Throwing Devil» (що нині зберігається в Британському музеї) розповів історію, що сталася з Джорджем Волтоном в Нью-Гемпширі, чий будинок протягом декількох місяців бомбардувався каменями і важкими предметами. У 1662 році в Портсмуті, США тривалій атаці полтергейсту піддавався Коттон Метер, будинок Джорджа Волтона. Останній, щоб заволодіти чужою землею, звинуватив сусідку в чаклунстві, а та задля помсти прокляла його будинок. Після цього його будинок зазнав атаки невідомої сили, яка жбурляла у вікна розжарені камені.

Найзловісніший з описаних випадків відноситься до 1817 року, коли в штаті Теннессі фермер Джон Белл став жертвою «відьми» (передбачалося, що це примара сусідки Кейт Беттс, яку Белл зігнав з її землі) — невидимої та незвичайно злісної істоти, що взялася тероризувати господаря ферми і його сім'ю. При цьому в окрузі виникали видіння дивних тварин, чулися свист, голоси, сміх і спів. Квакер Проктер з Віллінгтон-Мілл, недалеко від Морпета, залишив розгорнуті описи подій, що відбувалися з ним і його сім'єю в 1831—1847 роках: полтергейст переслідував його у формі шумів, стуків і всіляких видінь.

Різновидом полтергейсту дослідники вважають також «Хонтінг» в Нормандії в 1850 році, коли місцевий священик отець Тінель подав до суду на «чаклуна» Фелікса Тореля, звинувативши того в «організації» неподобств в Сидевіллі, де 34 людини заявили про те, що в їхніх будинках відбуваються дивні явища — стуки, рух меблів, стягнення простирадел з ліжок тощо.

В Англії вивчення полтергейстів активізувалося зі створенням 1882 року Товариства психічних досліджень. Також вивченню полтергейсту приділяла увагу Паризька академія наук. В Російській імперії систематичного вивчення феномена не відбувалося, проте фіксувалися випадки полтергейсту. Так у грудні 1833 року Олександр Пушкін записав в щоденнику: «У місті говорять про дивний випадок. У одному з будинків, що належать відомству придворної стайні, меблям надумалися рухатися і стрибати; справа пішла до начальства. Князь В. Долгорукий нарядив слідство. Один з чиновників прикликав попа, але під час молебню стільці і столи не хотіли стояти смирно. Про це йде різний толк. N сказав, що меблі придворні і проситься в Анічков [палац]». Мимовільний рух предметів спостерігався в 1873 році в селі Барашеве Симбірської губернії. За словами священика Н. П. Цветкова, «самовар з окропом піднявся з підлоги і відлетів аршини на два; з російської кухонної печі виривало і розбивало вщент цеглу; домашній посуд і начиння літали в різні боки і розбивалися». При цьому, відзначав він, — «Момент немовби піднімання тих речей з відомого місця і переліт їх при уважному спостереженні моєму жодного разу не був відмічений, а лише їх падіння». У 1887 році газета «Сибірський вісник» повідомила про погром, що чиниться невидимою силою в будинку купця Савельєва в Томській губернії. За словами репортера, прибулого на місце випадку, «слідчий, товариш прокурора, військовий начальник; господарі і 40 заводських робітників засвідчили, що бачили як речі, що лежало спокійно, раптово піднімалися з місця і нестримно летіли у вікна і розбивали їх. Ніхто не міг вловити моменту піднімання, але всі ясно бачили політ речі». Численні випадки того ж роду описує В. Н. Фоменко в книзі «Земля, якою ми її не знаємо»[1].

Дослідники паранормальних явищ Майкл Гросс і Колін Вілсон створили збірну антологію, у яку ввійшли більше тисячі відомих науці випадків полтергейсту XX століття. Особливу відомість отримав полтергейст в Борлі Ректорі, який почався через пів року після того, як 9 червня 1927 року помер власник будинку, священик Гаррі Булл. Після того як в будинку поселилася сім'я преподобного Еріка Сміта, тут стали лунати дивні звуки (включаючи дзвін і дзеленчання), виникали спалахи світла і з'являються прозорі фігури, в основному — тварини. Сміт звернувся у редакцію «Дейлі Мірро» з пропозицією викликати в дім представника ТПД (Товариство психічних досліджень). 10 червня 1929 року газета направила у Борлі репортера, подальша доповідь зацікавила тоді ще маловідомого дослідника  паранормальних явищ Гаррі Прайса, який згодом набув всесвітню відомість завдяки проведеній там дослідницькій роботі. Під час його присутності в будинку літали камені і вази, а також з'явилися загадкові надписи на склі і дзеркалах.

Так званий Роземхаймський полтергейст, який спостерігався в баварському місті Розенгайм, в офісі  юриста на ім'я Зигмунд Адам, ввійшов в історію тим, що вперше був знятий на плівку.  Дивні речі тут почалися у 1967 році: саме собою почало вмикатися і вимикатися світло, без причини дзвонили телефони (з мовчанням на другому кінці дроту), відкривалися і закривалися ящики, розливалася рідина. Репортер «TheDeutschePost» отримав  докази того факту, що в кімнаті дійсно лунали телефонні дзвінки (всього близько 600 — за п'ять тижнів) коли туди ніхто не телефонував. В жовтні 1967 року раптово зірвалися відразу всі лампочки в кімнаті. Приїхавши для дослідження, Ханс Бендер і двоє вчених-фізиків встановили, що дивні речі відбуваються лише тоді, коли неподалік знаходиться 19-літня Анна-Марія Шаберль (незадовго до цього прийнята на роботу секретаркою, як пізніше вияснилося, пережила сильне психічне потрясіння і страждала на гострий невроз). Бендеру вдалося зняти на плівку, як в ту саму хвилину, коли вона входила в офіс, в будівлі починають блимати всі лампочки. Щойно Шабель відправили у відпустку, в будівлі стало спокійно. Скоро вона була звільнена і полтергейсти припинилися.

На теренах СРСР на феномен полтергейсту науковці звернули увагу у 1982 році в зв'язку з московським полтергейстом, що відбувалися в сім'ї Савіних в Ізмайлово і підмосковному радгоспі «Комунарка»[1]. Дія невідомої сили, яка спричиняла стуки і рухала квартирою предмети, спостерігалася і міліцією. Після переїзду сім'ї непоясненні випадки почалися і там, кілька разів припинялися і поновлювалися, поки не зникли остаточно[2]. 

До середини XX століття прояви полтергейсту документувалися переважно в Європі та Америці, де відносилося до «витівок диявола». В першу чергу дослідники полтергейсту були парапсихологи сер Вільям Баррет і Фредрік В. Майєрс, останній відразу виділяв велику різницю між полтергейстом і привидом. Науковий підхід до вивчення феномена почав застосовуватися тільки в першій половині XX століття, коли до роботи долучилися Нандор Фодор і Гаррі Прайс.

У 30-х роках XX століття психолог і парапсихолог Нандор Фодор висунув теорію, згідно яким полтергейст викликаний не «духами», а людською психікою, в якій зосереджені приховані почуття (гнів, злоба). Фендор першим сформував уявлення про полтергейстів як про «психічні проекції» хворобливої або підліткової психіки, яка виводиться поза внутрішньою агресією.

За його дослідженнями, зазвичай джерелом полтергейсту виявляється пригнічена психіка підлітків, котрий вступає у стадію статевого дозрівання. Шляхом якихось тимчасових аномалій нервової системи їхня «енергетична пружина» невідомим чином розрівнюється, викидає у простір душевну проекцію і перетворюється у злісного невидимку, який кидає камені, б'є посуд і знищує все, що трапляється поруч. Як правило, «шумний дух» в цілому задовольняється зробленим і заспокоюється сам, але іноді стає палієм, чим перевершує всі попередні пустощі, разом взяті — Нандор Фодор «Злість, що виникає вдома». Він демонстрував обґрунтованість своєї теорії, розслідуючи і аналізуючи найбільш гучні випадки полтергейсту в Англії, частково полтергейст в Торонто-Хіт (1938 р.), де жінки зазнавали нападу невидимого «вампіра».

Одним із послідовників Фодора став Вільям Дж. Ролл, директор Фонду психічних досліджень у Дерємі, штат Північа Кароліна. Починаючи з 60-х років Ролл проаналізував 116 повідомлень про полтергейстів (як старих так і сучасних) і знайшов спільний для всіх фактор, який він назвав «повторюваним несподіваним психокінезом», який викликав фізичний ефект, який не піддається раціональному поясненню. Він підтвердив ідею Фодора про те, що як правило в центрі полтергейсту знаходиться дитина чи підліток, який при допомозі несвідомого знаходить можливість безкарно «мстити» оточуючим. За спостереженнями Ролла, частіше «агентами» полтергейсту виявляються дівчата: всі вони не усвідомлюють, що викликають самі рухи предмета або загоряння, але внутрішньо ніби відчувають задоволення від події.

Аналогічні погляди висловлював парапсихолог Крейг Хамілтон-Паркер, який вважав, що «більшість описаних випадків полтергейсту виникають біля підлітків, які переживають нещасливе дитинство». Дослідники Центру парапсихології в інституті Дж. Б.Райна університету Дюк у Північній Каролині також прийшли до висновку про те, що діяльність полтергейста — фізичне вираження психічної травми. Подібні гіпотези втім не пояснюють тих випадків, коли у дослідників немає психічної проблеми і при появі полтергейста в будинку відсутні діти або взагалі немає підлітків в сім'ї.

В другій половині XX століття деякі вчені спробували знайти строго наукове пояснення феномену. Фізик Девід Тернер вважає, що полтергейст і кульова блискавка — явища однієї природи і викликають аналогічні фізичні ефекти. З'явився термін «псевдопсихічний» феномен: під яким розуміється, що прояви полтергейсту спричиняються поки невідомими чи маловивченими фізичними силами. Вчені з когнітивної нейробіології, такі як Мішель Персингер стверджують, що геомагнітне поле — причина полтергейстів. Парапсихолог Вільям Дж. Ролл і фізик Гел Патхофф із університету Дюк вважають, що пересування предметів без видимої причини можуть бути спричинені аномаліями в так званому полі нульової точки. Ця ідея детально викладена в книзі Ролла «Unleashed», згадана у книгах Дина Радина «Entangled Minds», Меррі Д. Джонс «Science».

Канадський винахідник Джон Гатчинсон стверджує, що відтворив деякі прояви полтергейсту (зникнення об'єктів) в лабораторних умовах, заразом розкривши таємницю Філадельфійського експерименту. Однак йому не вдалося пояснити таких проявів полтергейсту, як голоси, сміх, написи на дзеркалах або самозаймання[3].

Фольклор приписує виникнення полтергейсту душам померлих — духам і злим чарівникам. У релігії різних країн поява полтергейсту пов'язана із злими духами і демонами, яких виганяють за допомогою спеціальних обрядів екзорцизму.

В залежності від поведінки, народом розділяють на три категорії: класичні, злі і кумедні, які ласкаво називають барабашками.

• Christopher, Milbourne (1970). ESP, Seers & Psychics. Thomas Y. Crowell Co. ISBN 978-0-690-26815-7
• Nickell, Joe (2012). The Science of Ghosts: Searching for Spirits of the Dead. Prometheus Books. ISBN 978-1-61614-586-6
• Podmore, Frank (1896). Poltergeists. Proceedings of the Society for Psychical Research 12: 45-115.
• Goss, Michael. (1979). Poltergeists: An Annotated Bibliography of Works in English, Circa 1880—1975. Scarecrow Press.
• Price, Harry (1993). Poltergeist: Tales of the Supernatural. London: Bracken Books. ISBN 1-85891-084-6.
• Sitwell, Sacheverell. (1988, originally published in 1940). Poltergeists: An Introduction and Examination Followed by Chosen Instances. Dorset Press.

• Полтергейст // Українська Релігієзнавча Енциклопедія