Магнітне поле Землі

Розрізняють декілька видів земного магнітного поля[1][2]:

• головне — зумовлене механіко-електромагнітними процесами у зовнішньому шарі ядра Землі;
• аномальне — пов'язане головним чином з намагніченістю гірських порід земної кори;
• зовнішнє — зумовлене електричними струмами, що існують у навколоземному космічному просторі, та індукованими у мантії Землі; має добре виражений широтний розподіл (більш інтенсивне у приполярних областях і зменшується до екватора).

Напруженість магнітного поля Землі — векторна характеристика, яка визначає величину й напрям магнітного поля в даній точці земної поверхні в даний час, основна його властивість. Позначається зазвичай латинською літерою (H), вимірюється в ерстедах у системі СГСМ і ампер-витках на метр (А·в/м) у системі SI[3]. Напрям і величину напруженості вимірюють магнітометрами[2].

Магнітна стрілка, що вільно обертається у будь-якому напрямку, в кожній точці магнітного поля набуває орієнтації, відповідної положенню вектора напруженості (T), який може бути розкладений на 3 проекції[3][2]:

• Меридіональну — магнітний меридіан точки.
• Широтну. Кут в горизонтальній площині даної точки між географічним та магнітним меридіанами цієї самої точки називають магнітним схиленням (D). Якщо найближчий до полюса відрізок магнітного меридіана розташований на схід від географічного — схилення східне, або додатне; в іншому випадку воно західне, тобто від'ємне. Лінії на карті, що з'єднують точки з однаковими значеннями магнітного схилення називаються ізогонами[3].
• Вертикальну (радіальну). Кут між горизонтальною площиною та положенням вектора напруженості магнітного поля даної точки — магнітне нахилення(I). Магнітний екватор — лінія, що сполучає точки земної поверхні, в яких вектор напруженості перебуває в горизонтальній площині. Кут нахилу стрілки компаса між ним та магнітними полюсами змінюється в інтервалі 0…90°. Магнітне нахилення позитивне, коли вектор направлений вниз від горизонтальної площини (Північна півкуля), і негативне, коли вектор направлений вгору (Південна півкуля). Лінії на карті, що з'єднують точки з однаковими значеннями магнітного нахилення називають ізоклінами[3].

• 
  Інтенсивність
• 
  Магнітний нахил
• 
  Магнітне схилення

Інтенсивність магнітного поля Землі змінюється в межах від 23 мкТл в районі екватора до 61 мкТл в районі полюсів[1]. ^{[уточнити]}

Місця, де уявний земний диполь перетинає поверхню Землі, називають геомагнітними полюсами (північним й південним)[3]. Їхнє розташування близьке до розташування магнітних північного та південного полюсів Землі, які визначаються як місця на поверхні Землі, в яких стрілка компаса показує прямовисно вниз, до центра Землі[3]. Лінію ж, вздовж якої магнітна стрілка, що обертається навколо горизонтальної осі, займає горизонтальне положення, називають магнітним екватором[3]. Магнітні полюси не збігаються ані з геомагнітними, ані з географічними, їхнє положення не є сталим, воно помітно змінюється в часі. Заради зручності назви магнітних полюсів звичайно прив'язують до географічних, тобто південний (фізично) магнітний полюс, розташований у Північній півкулі, називають Північним магнітним полюсом[3].

Північний магнітний полюс нещодавно покинув територію Канади й рухається в напрямку Росії.

Поряд із закономірними змінами характеристик магнітного поля вздовж земної поверхні спостерігають глобальні, регіональні та локальні особливості, що пов'язані з неоднорідністю внутрішньої будови Землі, — геомагнітні аномалії[3]. Деякі аномалії використовують як пошукові ознаки великих родовищ корисних копалин (залізних руд) — напруженість магнітного поля Курської магнітної аномалії в 4 рази перевищує нормальну[3].

Рух магнітних полюсів згідно з даними магнітного схилення у період 1590—1990 років

Найчастіші і найінтенсивніші варіації характеристик має зовнішнє магнітне поле Землі (діапазон від часток секунди до десятиліть); найменші зміни відбуваються у головному магнітному полі Землі — вікові геомагнітні варіації[2].

Зменшення напруженості магнітного поля з часом свідчить про наступну зміну намагніченості магнітного диполя й зміни геомагнітних полюсів — переполюсовки. Це явище час від часу спостерігають у геологічній історії Землі, про що свідчать магнітостратиграфічні шкали[3].

Вивчення варіацій геомагнітного поля Землі здійснюється із застосуванням традиційного апарату перетворення Фур'є для аналізу даних. Однак через нестаціонарність магнітоваріаційного сигналу Фур'є-аналіз не здатний дати достовірну інформацію про сигнали. Натомість частіше застосовуються вейвлет-технології для вивчення геомагнітних даних, враховуючи нестаціонарність часових рядів[5].

Інтенсивність наземних магнітних варіацій у аворальній зоні визначається не лише традиційним рушійним чинником — величиною електричного поля переприєднання, але й комбінацією параметрів електронної плазми[6].

Дані надає ресурс Space Physics Interactive Data Resource, який проектувався як розподілена мережа синхроних баз даних по космічній погоді за допомогою мережі інтернет.

Магнітне поле Землі реагує на прояв сонячної активності магнітними бурями та екранує поверхню Землі й усе живе на ній від потоку заряджених часток сонячного вітру і частково від космічного проміння[2].

Вивчення геомагнітного поля має велике значення, зокрема для орієнтування на місцевості, розвитку радіозв'язку, магнітних методів розвідки корисних копалин тощо (магнітометричний і магнітотелуричний методи розвідки)[1][2]. Досліджують вплив магнітного поля на життєдіяльність людини, тварин і рослин. Зокрема, магнітні бурі можуть негативно впливати на здоров'я людей з серцево-судинними захворюваннями[2].

• Магнітосфера Землі
• Геомагнетизм
• Міжнародне геомагнітне аналітичне поле

• Іванчук В. Г. Магнетизм у Всесвіті. — К., 1967.

• (англ.) Campbell, Wallace H. (2003). Introduction to geomagnetic fields (2nd ed.). New York: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-52953-2.
• (англ.) Merrill, Ronald T.; McElhinny, Michael W.; McFadden, Phillip L. (1996). The magnetic field of the earth: paleomagnetism, the core, and the deep mantle. Academic Press. ISBN 978-0-12-491246-5.
• (англ.) Merrill, Ronald T. (2010). Our Magnetic Earth: The Science of Geomagnetism. University of Chicago Press. ISBN 0-226-52050-1.
• (нім.) Walter Kertz, Ruth Kertz, Karl-Heinz Glassmeier Geschichte der Geophysik (= Zur Geschichte der Wissenschaften. Bd. 3) Olms, Hildesheim 1999, ISBN 978-3-487-10843-8.

• (рос.) Яновский Б. М. Земной магнетизм. — Л., 1978.
• (рос.) Стейси Ф. Физика Земли. — М., 1972.

• Магнітне поле Землі // Словник-довідник з екології : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. — Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. — С. 120.

• Онлайн дані про стан магнітного поля Землі, прогноз електромагнітних бур, сонячна активність — Science Ukraine.
• (англ.) (рос.) Russian-Ukrainian Geomagnetic Data Center — міжрегіональний центр даних російсько-українського сегмента Інтермагнет (INTERMAGNET).
• Unravelling Earth’s Magnetic Field : [англ.] : [арх. 20 лютого 2018 року] // European Space Agency (ESA). — . — Дата звернення: 20 лютого 2018 року.
• Lithospheric magnetic field на YouTube — магнітне поле земної кори, тривимірне моделювання на основі даних з німецького супутника CHAMP.