Попель Михайло

Михайло Попель (1 грудня 1816, Кульчиці — 14 жовтня 1903, Черхава) — галицько-руський політичний діяч у XIX ст.

Попель Михайло
Посол до Австрійського парламенту
10.07.1848 — 07.03.1849
Посол до Галицького сейму
1867 — 1882
бургомістр Самбора
1861 — 1867
член повітової ради Самбірського повіту
1867 — 1873
член повітової ради Самбірського повіту
1879 — 1890
Народився	1 грудня 1816(1816-12-01) Кульчиці
Помер	14 жовтня 1903(1903-10-14) (86 років) Черхава
Відомий як	політик
Громадянство	Австрійська імперія →  Австро-Угорщина
Alma mater	Самбірська гімназія
Батько	Андрій Попель, поміщик у Кульчицях
Релігія	греко-католик
Нагороди	Хрест «За цивільні заслуги» (Австро-Угорщина)

Сполонізований русин родом із Самбірщини. Заарештований у 1837 р. за членство в польському таємному товаристві Співдружність польського народу, засуджений у першій інстанції до 13 років позбавлення волі в 1839 р., Апеляційним судом термін зменшений до 4 років; кару відбував у в'язниці Шпілберк (Моравія), звільнений у червні 1843 р. До квітня 1848 р. працював приватним репетитором, останнім часом у Розвадовських у Сторонибабах біля Золочева). Брав участь у приготуванні повстання в 1846 р., затриманий у Старому Самборі та провів кілька місяців у в'язниці. В 1848 р. — один із діячів польської окружної Ради Народової та член Національної гвардії у Самборі, а також член Руського Собору, обраний у Старій Солі послом (депутатом) до австрійського Райхстагу (від українців був членом комісії з опрацювання закону про самоврядні громади). Стажист у Самбірському магістраті з 1853 році, бургомістр у 1861—1867 роках, член ради Самбірського повіту в 1867—1873 і 1879—1890 рр. Був послом до Галицького сейму від сіл округу Самбір (III курія) у II, III і IV скликаннях (1867—1882). У 1894 р. відійшов від політичної діяльності, проживав у себе в маєтку в Черхаві. Автор агітаційної антикріпосницької поеми «Rusyn na praznyku», що вперше опублікована у 1896 р. в журналі «Житя і Слово», характеризувалася гострою антинімецькою та антипанською тенденцією і мішаною польсько-руською мовою. Попель так описував гірку долю кріпаків[1]:

Пани в пута нас вбивают

І волочут у свіх ніг,

пани в ярма нас впрігают

і прогнівався вже біг.

Звідки ж панок має мати

Тото право за собов.

На панщину виганяти,

Нашу пити, нашу кров?