Поповський Марк Олександрович

Народився в єврейській родині, яка, за його словами, «кинулася в революцію». Батько — студент Одеського інституту народного господарства («Інархоз»), в майбутньому — відомий письменник, драматург і популяризатор науки Олександр Данилович Поповський (1897—1982), автор біографічних книг про вчених. Мати — науковець, кандидат біологічних наук, член ВКП(б) з 1937 року.[2] згодом Батьки розлучилися і мати до кінця життя жила в Одесі.

Навчався у Військово-медичної академії.[3] Під час Другої світової був медиком[3]. В інтерв'ю радіо «Свобода» Марк Поповський сказав, що пройшов всю Другу світову війну, переніс Ленінградську блокаду, пережив післявоєнні злидні і 6 років після війни голодував. Коли він став журналістом і членом Союзу письменників СРСР, то постійно отримував удари від тієї системи.[2]

У 1952 р. закінчив філологічний факультет МГУ.[1] Жив у Москві. До еміграції в СРСР вийшли 18 книг Поповського, присвячених, в основному діячам науки.[3]

Автор художніх біографій вчених Вавілова, Хавкіна та інших; історичних романів, нарисів. Член Спілки письменників (1961—1977), Спілки журналістів (1957—1977) СРСР.[1]

При написанні книги «Життя і житіє Войно-Ясенецького, архиєпископа і хірурга»[4] багаторазово радився зі священиком Олександром Менем. Пізніше і сам хрестився[2].

У 1970-ті рр. був дисидентом[5], зібрав бібліотеку Самвидаву, підписував листи-протести. У 1977 р. забезпечував західні газети і радіостанції інформацією про життя в СРСР, був узятий в оперативну розробку КДБ [6].

Емігрував у 1977 р., переїхав до США. Жив у Нью-Йорку[1], в Манхеттені, в районі Вашингтон Хайтс[2]. Співпрацював з радіостанцією «Свобода», газетами «Нове російське слово», «Панорама», літературними журналами.[1] Один із засновників Клубу російських письменників Нью-Йорка. Віце-президент організації «Письменники у вигнанні» американського відділення ПЕН-клубу[7].

Кандидат біологічних наук Е. С. Левіна (Інститут історії природознавства і техніки РАН, Москва) у своїй рецензії на книгу Поповського «Справа академіка Вавілова» писала: «Зустрічаючи в книзі Поповського посилання на відомі мені документи, не можу не здивуватися вольності їх прочитання». Критик вказувала також на безліч неточностей і помилок, натяжки, схильність покладатися на ненадійні усні свідчення, наявність у цій роботі літературних домислів і невиправданих висновків[8].

• Поповський М. А. Коли лікар мріє… / Ілюстрації А. М. Орлова; Обкладинка В. І. Старосільського. — М.: Трудрезервиздат, 1957. — 192 с. — 90 000 екз. (в пер.)
• Біла пляма. М., Знання, 1960
• «Шлях до серця», М., Воениздат, 1960
• «Друге створення світу», М., Молода гвардія, 1960, — 224 с., 30 000 екз.
• Живе зерно. М., Госполитиздат, 1961
• «Розірвана павутина», М., Радянська Росія, 1963
• Люди і хліб. М., 1962
• Цілюща сталь. М., 1962
• «По слідах відступаючих», М., Молода гвардія, 1963
• «Доля доктора Хавкіна», М., Видавництво східної літератури, 1963
• «Годувальники планети», М., Знання,1964 — 100 с., 15 000 екз.
• «П'ять днів одного життя», М., Дитяча література, 1965
• «Дорожче золота», М., Дитяча література, 1966 — 176 с., 50 000 екз.
• «Треба поспішати», М., Дитяча література, 1968
• «Той, хто сперечався. Повість про Леоніда Ісаєва».1969
• «Над картою людських страждань», М., Дитяча література,1971
• «Люди серед людей», М., Дитяча література, 1972
• «Панацея — дочка Ескулапа», М., Дитяча література,1973 -272 с., 75 000 екз.
• Побежденное час. М., Политиздат, 1975
• «Червневі новини», (1978)
• «Керована наука», (1978)
• «Життя і житіє Войно-Ясенецького, архиєпископа і хірурга», Paris, YMCA-press, 1979
• «Справа академіка Вавілова», (1983)
• «Російські мужики розповідають», London, 1983
• «Третій зайвий. Він, вона і радянський режим», (1985)
• Справа академіка Вавілова. М., Книга, 1991
• «На іншій стороні планети», три томи (1993—1997)
• «Ми — там і тут», (2000)
• «Сімдесяті (записки максималіста)», → (2010)[9]

Частина документів Поповського, пов'язаних з Самвидавом, зберігається в архівному фонді «Християнської Росії» в італійському місті Серіате[10].