Вавилов Микола Іванович

Мико́ла Іва́нович Вави́лов (нар. 13 (25) листопада 1887(18871125) — 26 січня 1943) — російський і радянський вчений-генетик, ботанік, академік АН СРСР і АН УРСР[5], найбільше відомий роботами з ідентифікації центрів походження культурних рослин. Присвятив своє життя вивченню і удосконаленню сортів пшениці, зернових та інших хлібних культур, які годують населення всього світу.

Вавилов Микола Іванович
Мико́ла Вави́лов в 1933 році
Мико́ла Вави́лов в 1933 році
Народився 13 (25) листопада 1887[1]
Москва, Російська імперія[2]
Помер 26 січня 1943(1943-01-26)[2][3][…] (55 років)
Саратов, РРФСР, СРСР[2]
·голод[4]
Поховання Воскресенське кладовище Саратоваd
Місце проживання Росія
Країна  Російська імперія
 Російська СФРР
 СРСР
Діяльність ботанік, біолог, мандрівник-дослідник, генетик, географ, науково-педагогічний працівник, педагог
Alma mater Петровська сільськогосподарська академія, Москва, 1911
Галузь біологія, генетика
Заклад Всесоюзний інститут рослинництва
Звання академік АН СРСР
Ступінь доктор біологічних наук
Відомі учні Карпеченко Георгій Дмитрович,Левицький Григорій Андрійович, Євдокія Ніколаєнко, Рибін Володимир Олексійович
Членство Лондонське королівське товариство, Леопольдина, Російська академія наук, Академія наук СРСР, НАН України, Центральний виконавчий комітет СРСР і Всеросійський центральний виконавчий комітет
Відомий завдяки: ідентифікацію центрів походження культурних рослин, закон гомологічних рядів спадкової мінливості
Рід Vavilov familyd
Брати, сестри Вавилов Сергій Іванович
Нагороди
Премія імені В. І. Леніна
 Вавилов Микола Іванович у Вікісховищі

Біографія

Микола Вавилов народився в сім'ї багатого взуттєвого фабриканта, депутата Московської міської думи.

  • 1911 — закінчив Петровську сільськогосподарську Академію в Москві.
  • 1913—1914 — робота в лабораторії проф. Бетсона, Кембріджський університет, Англія
  • 1917—1921 — професор агрономічного факультету Саратовського університету.
  • 1919 — створення вчення про імунітет рослин.
  • 1920 — формулювання Закону гомологічних рядів спадкової мінливості.
  • 1921—1940 — завідує Відділом прикладної ботаніки і селекції в Петрограді, який в 1924 реорганізований у Всесоюзний інститут прикладної ботаніки і нових культур, а в 1930 — у Всесоюзний інститут рослинництва, керівником якого він залишався до серпня 1940.
  • 1923 — обраний членом-кореспондентом АН СРСР у відділення фізико-математичних наук
  • 1926 — нагородження Премією імені В. І. Леніна.
  • 1928 — вибраний академіком АН СРСР у відділення фізико-математичних наук (ботаніка)
  • 1930—1933 — очолював Генетичну лабораторію АН СРСР в Москві.
  • 1931—1940 — Президент Всесоюзного географічного товариства.
  • 1933—1940 — очолював Інститут генетики АН СРСР (організований на базі Генетичної лабораторії).
  • 1940 — арештований за доносом.
  • 1943 — помер у в'язниці НКВС від пелагри — хвороби, яку викликає абсолютне виснаження організму (академік В. П. Ефроїмсон в Політехнічному інституті в грудні 1985 році в Москві після перегляду фільму про життя академіка Вавілова).

Наукові досягнення
  • 110 експедицій[6] по всьому світу.
  • Вчення про імунітет рослин.
  • Вчення про центри походження культурних рослин.
  • Закон гомологічних рядів у спадковій мінливості.
  • Учення про вид як систему, внутрішньовидові таксономічні та еколого-географічні класифікації[7].

Основні роботи
  • Вавилов М. І. Про походження культурного жита // Праці по прикладній ботаніці. 1917.
  • Вавилов М. І. Закон гомологічних рядів в спадковій мінливості // Доповідь на III Всеросійському селекційному з'їзді в Саратові
  • Вавилов М. І. До пізнання м'яких пшениць: (Систематично-географічний нарис) // Праця по прикладній ботаніці, генетиці і селекції.
  • Вавилов М. І. Центри походження культурних рослин.
  • Вавилов М. І. Географічна мінливість рослин
  • Вавилов М. І. Ліннеївський погляд як система // Праці по прикладній ботаніці, генетиці і селекції.
  • Селекція як наука (1934).
  • Вавілов М. І. Закон гомологічних рядів у спадковій мінливості // Теоретичні основи селекції рослин[8]
  • Вчення про походження культурних рослин після Дарвіна (1940).
  • Вавилов М. І. Пять континентів[9].
  • Вавилов М. І. «Життя коротке, треба поспішати».

Визнання

М. І. Вавилов був почесним членом:

  • Англійського товариства прикладної ботаніки
  • Іспанського товариства випробувачів природи
  • Американського ботанічного товариства
  • Садівничого товариства в Лондоні

А також:

  • Членом Аргентинської академії
  • Членом-кореспондентом Шотландської академії наук
  • Членом-кореспондентом Німецької академії наук

Академія Наук СРСР заснувала Премію (1965) і Золоту медаль імені Вавилова (1968).

У Саратові в 1969 році ім'ям Миколи Вавилова названа вулиця Вавилова. У 1997 році на початку вулиці Вавілова встановлений пам'ятник Миколі Вавилову.[10] У Санкт-Петербурзі є вулиця братів Вавилових. Також є вулиці імені Вавилова в Липецьку та Москві, але вони названі на честь брата Миколи Івановича — Сергія Вавилова. На честь науковця також названо астероїд — 2862 Вавилов.

Примітки
  1. Encyclopædia Britannica
  2. Бахтеев Ф. Х. Вавилов Николай Иванович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1971. — Т. 4 : Брасос — Веш. — С. 214–216.
  3. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. Loskutov I. G. Vavilov and his institute: A history of the world collection of plant genetic resources in Russia — Rome: Bioversity International, 1999. — 188 p. — ISBN 978-92-9043-412-2
  5. Новая Російська енциклопедія: у 12 т. / Редкол.: А. Д. Некіпелов, В. І. Данілов-Данільян і ін. — М.: ТОВ «Видавництво „Енциклопедія“» Т. 3 Бруней — Вінча, 2007. — 480 с.
  6. з 1923 по 1940 р. Н. І. Вавиловим і іншими співробітниками здійснено 180 експедицій, з них 40 — у 65 зарубіжні країни.
  7. http://lupindiversity.blogspot.com/2006/08/introduction.html
  8. Архівована копія. Архів оригіналу за 11 січня 2012. Процитовано 7 вересня 2008.
  9. Книга автором не завершена, і частина рукопису втрачена
  10. Максімов Е. К. Ім'я твоєї вулиці. — Саратов: 2007. — 192 с.

Література

Див. також

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.