Порошкові матеріали
Порошко́ві матеріа́ли або спечені матеріали — композиційні матеріали, що їх виготовляють з порошків металів, їхніх сплавів і тугоплавких сполук (карбідів, нітридів, боридів та ін.) методами порошкової металургії. Відзначаються унікальними заданими властивостями, що їх можна надати матеріалам у багатьох випадках тільки методами порошкової металургії, раціонально поєднуючи шихтові (вихідні) компоненти. До того ж створення порошкових матеріалів вимагає мінімальних втрат матеріалу.
Класифікація
За призначенням розрізняють порошкові матеріали: конструкційні, антифрикційні, фрикційні, електроконтактні, інструментальні, магнітні, пористі, корозійностійкі. Є порошкові сплави міді, тверді сплави, тугоплавкі метали тощо. Конструкційні порошкові матеріали виготовляють в основному з залізного порошку. Їх застосовують у виробництві шестерень, важелів, кулачків, втулок та інших деталей машин. Для антифрикційних матеріалів використовують порошки бронзи, заліза легованого молібденом і бором, нержавіючої сталі тощо. З них виготовляють підшипники, що їх експлуатують у машинах із застосуванням мастил, в абразивних, корозійних та інших середовищах. Основою деяких фрикційних матеріалів є залізні порошки зі спеціальними добавками. Ці матеріали застосовують у гальмових системах важко навантажених машин. Фрикційними матеріалами на основі бронзи використовуються у вузлах тертя багатьох транспортних, дорожніх та інших машин. З електроконтактних порошкових матеріалів на основі порошку вольфраму і срібла, вольфраму і міді виготовляють контакти високовольтних і надпотужних вимикачів та інших пристроїв, з інструментальних порошкових матеріалів на основі, наприклад, порошку сталі — різальний інструмент. Магнітні порошкові матеріали використовують для магнітопроводів різних приладів, реле, електромагнінтих муфт; пористі — для фільтрів, якими очищають повітря, рідини, паливо тощо; корозійностійкі — для пристроїв хімічної промисловості.
Див. також
Джерела
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.