Портрет Валлі

Вальбурґа Нойціль, прозвана Валлі, народилася 19 серпня 1894 року, в містечку Таттендорф, на південь від Відня.  Згодом її родина переїжджає до столиці, де у 1911 році відбулася фатальна зустріч Валлі з Шіле. Починала юнка свою діяльність як модель, згодом вона зіграє ключову роль у житті і творчості Шіле. Також Валлі працювала помічницею продавця, касиром та моделлю в магазині одягу.

У найближчі кілька років вона стає коханкою, музою та моделлю для молодого, лише на чотири роки старшого, художника. Пара втекла із затиснутого віденського середовища до малого містечка Чеський Крумлов, потім у містечко Нойленґбах в Австрії, де їхня вільна поведінка все одно викликає негативні відгуки від оточення.

Коли в квітні 1912 року Шіле був заарештований за звинуваченням у розбещенні неповнолітньої, при обшуку поліція виявила у нього кілька десятків відвертих малюнків, які були визнані порнографічними. Художника засудили до короткочасного тюремного ув'язнення[1].

Нойціль приносила йому до в'язниці їжу та його художні приладдя і матеріали. У в'язниці художник провів 24 дні, протягом яких написав декілька ескізів, у тому числі і «Помаранчі».

Шіле розірвав стосунки з Валлі у 1915 році, коли вирішив одружитися з Едіт Гармс, молодою жінкою з буржуазної сім'ї.

Валлі Нойціль вивчилася на медсестру і працювала у військовій лікарні у Відні. У 1917 році вирушила до Далмації, де до в тому ж році померла від скарлатини у віці 23 роки.

Могила молодої музи Еґона Шілє Валбург Нойціль була знайдена дослідниками в хорватському містечку, де вона працювала військовою медсестрою.

Портрет своєї юної коханої і музи Валбург Нойціль художник виконав у своїй звичній манері, навіяної роботами постімпресіоністів, особливо Ван Гога. Увага глядача концентрується на широко розкритих очах моделі. Наївні, беззахисні, з іншого боку, досвідчені, сумні, недитячі. Складність натури, неординарність особистості, суперечливість - в цих очах розкривається багатоплановість особистості Валлі, а також наскільки вона дорога художникові.[2]

Нарочито негарне обличчя, грубі риси, макіяж на межі пристойності. У кожній лінії вгадується наполегливе бажання виглядати старшою за свої роки. Попри все це, ми можемо вгадати непросту долю дівчини, велику кількість неймовірних подій, трагедій і втрат.

Чернече вбрання моделі контрастує з вогненно-рудим волоссям, сексуальним нахилом голови.

Атмосфера портрета дуже зворушлива і щира. Акторство, лицедійство, перемішується з тонкою душевністю, наївністю і беззахисністю.

1998 року під час проведення художньої виставки у Нью-Йорку прогримів скандал між Музеєм Леопольда та сім'єю Леї Бонді Ярай[3]. Бувши арт-дилером, жінка володіла картиною до 1937 (за іншими джерелами^{[якими?]} 1939) року. Проте полотно було конфісковано австрійськими нацистами і Лея мусила покинути батьківщину через своє єврейське походження. Після закінчення Другої світової війни, 1946 року вона повернулася в Австрію та почала розшукувати картину. Пошук виявився невдалим і тільки після смерті Леї її спадкоємці знайшли полотно у Музеї Леопольда.

Сім'я Бонді вирішила подати позов на Музей до суду штату Нью-Йорк 1998 року. Ситуація вирішилася 2010 року на користь сплати сім'ї Бонді матеріальної компенсації на суму 20 мільйонів доларів.

Стосунки Еґона Шіле з Валлі Нойціль стали сюжетом австрійсько-люксембурзького біографічного фільму 2016 року режисера Дітера Бернера Еґон Шіле: Смерть і дівчина[4].

1. Kimberly Bradley. Wally Neuzil: The secret life of Schiele's muse//BBC Culture, 27.02.2015(англ.)
2. Федулаев С.Ю. Егон Шиле
3. Долгое дело «Портрета Валли» Эгона Шиле близко к завершению.(рос.)
4. Про фільм «Еґон Шіле: Смерть і дівчина» на сайті IMDb

• ЖИВОПИС. ЗНАМЕНИТІ ХУДОЖНИКИ. ПОРТРЕТ ВАЛЕРИ НОЙЦЕЛЬ^{[недоступне посилання з липня 2019]} 
• Справа портрету Валлі.
• Федулаев С. Ю. Эгон Шиле