Портрет папи Іннокентія Х

П'єтро да Кортона. «Папа Урбан VIII», 1627 р.

Портрет Іннокентія Х справив неабияке враження як на самого папу римського, так і на тогочасних римських художників рисами парадності і надзвичайного реалізму, що межував із сатирою. В відомому центрі європейського бароко, багатому портретистами, так відверто і некомпліментарно ніхто не працював.

Веласкес не приховав в портреті від глядача ні енергійності і соціальної дистанції, ні підозрілості і зневаги папи до всіх. Від намісника апостола Петра на землі не віє ні привітністю, ні готовністю зрозуміти чи простити грішного. Папа нікого не благословляє, як то часто подавали в портретах римських пап. Він сидить в кріслі як верховний суддя. Водночас пильне спостереженя за папою породжує підозри в грішній особі, що посіла папський престол, а тепер старанно і ревно приховує від усіх свою невідповідність посаді.

Веласкес зберіг враження підозрілості і ворожості не тільки в ескізах до парадного портрета. Він переніс їх і в готовий портрет, нічим і ніяк не наблизивши зображення в бік привітності чи нещирої, світської люб'язності. Гординя - один зі смертних гріхів у християнстві. Папа римський на портреті Веласкеса - наче повне втілення гріха гордині. Композиційно портрет Іннокентія Х начебто повторює твір П'єтро да Кортона — «Папа Урбан VIII». Але всім власним настроєм є його протилежність.

Енергійність папи Іннокентія Х має руйнівну спрямованість, а від портрета віє загрозою і небезпекою. На парадність портрета працює і обмежена колористична гама - білої сутани і криваво-червоного одягу, наче щойно пролитої крові. Кольору темної крові — і коштовна завіса за кріслом папи. Портрет став художньою сенсацією в Римі. Подивитись на портрет пензля Веласкеса збігалась юрба художників і всі охочі. Портрет роками вивчатимуть інші і робитимуть постійні копії.

Як художник, Веласкес не часто звертався до надтого розкриття характеру моделі,бо і сама модель не відрізнялась цікавим внутрішнім світом чи культурною глибиною. По це свідчить низка невеликих за розмірами портретів веласкеса, де той зупинявся на поверхневих характеристиках,серед них і у власних автопортретах.

• 
  Принцеса Марія Тереза, до 1653, Художньо-історичний музей, Відень
• 
  «Кардинал Камілло Асталі Памфілі», 1650, Нью-Йорк, США
• 
  Автопортрет, 1640, Валенсія
• 
  Філіп IV Іспанський, 1656
• 
  «Модель в образі сивілли», до 1631, Національний музей Прадо, Мадрид

• Н. A. Иoнина. Диего Веласкес. «Портрет папы Иннокентия Х» («Сто великих картин»)
• Лазарев В.Н. «Портрет в искусстве 17 века»,М.-Л., 1937. с. 47-48
• Каптерева Т. П. Веласкес и испанский портрет XVII века. М., 1956.
• Кеменов В. С. Картины Веласкеса. М., 1969.
• Кеменов В. С. Веласкес в музеях СССР. Л., 1977.
• Королёва С. Диего Веласкес / В серии «Великие художники» — Т 10 — К.,2010 — 48 с.

• Мистецтво Іспанії
• Живопис бароко
• Знамеровська Тетяна Петрівна
• Маліцька Ксенія Михайлівна
• Дієго Веласкес
• Хосе де Рібера
• Кліо (Рібера)
• Кульгавчик
• Сад вілли Медічі
• Портрет в мистецтві 17 століття (книга)