Національний музей Прадо

Докладніше: Будівля Вільянуева музею Прадо

Ідея створити публічний музей на основі королівської колекції належить до кінця 18 століття. Але тоді вона не була реалізована. До плану створення музею звернулись в добу наполеонівських війн. Захоплена Наполеоном Іспанія виявилась цілком сприятливою для створення музею. І Луїс де Мар'яно Уркіхо у 1809 отримав підпис під наказом про створення музею. Але навіть після цього музей не був створений. Реалізація прийшлась на 1818 рік. Свій внесок зробили дві королеви Іспанії — Марія Ізабелла, а після її смерті — Марія Жосефа Амалія. Німкеня з Саксонії, Амалія, забажала мати музей на кшталт Дрезденської галереї і багато зробила для його відкриття. Датою заснування музею вважають 1819 рік.

План Прадо

Для музею почали будувати окреме приміщення, будівництво тривало до 1830 року. Це головна споруда музею, яка існує і зараз. Побудована в стилі класицизм, вона еклектична і не належить до найкращих зразків пізнього класицизму чи ампіру, які є у Франції, Британії, Росії.

• 
  Сад і палац Буен Ретіро, філія Прадо.
• 
  Крита галерея Св. Єроніма, внутрішній дворик.
• 
  Військовий музей, філія музею Прадо.
• 
  Новий головний вхід.

У 19 і 20 століттях музей зазнав декілька реконструкцій. Тоді і отримав поповнення з інших королівських палаців та Ескоріала, які мало відвідували туристи. До музею передали і твори мистецтва з закритих церков і монастирів тих орденів, діяльність яких була заборонена в країні. Серед відділів музею — відділ античних скульптур, скульптури доби маньєризму і бароко, меблі, гобелени тощо.

Музей дожив до збільшення власних площ за рахунок нових споруд. Йому передали палац Буен Ретіро, будівлю Військового музею, криту галерею ордена Святого Єроніма. 1999 року пройшла презентація 1-ї стадії розширення музею. За планом музей матиме п'ять приміщень, серед яких і сучасна будівля Офісу музею, створена окремо.

Алонсо Санчес Коельо, Дона Хуана, принцеса Португальська

Історія комплектування музейної збірки сягає у сиву давнину. Вона розпочалася в ті роки, коли Іспанія почала перетворюватись на супердержаву і імперію, що мала володіння у Нідерландах, Неаполі, Америці.

Значним колекціонером був імператор Карл V, що народився і жив у Фландрії. При ньому почали купувати картини значних майстрів Нідерландів та Італії. А відомого живописця з Венеції на ім'я Тиціан імператор зробив своїм придворним художником.

Потреба королівського двору в великій кількості портретів обумовила замови як іноземним, так і іспанським майстрам. Серед портретистів, що обслуговували іспанських королів та аристократів протягом 300 років — Тиціан, Антоніс Мор, Ель Греко, Хуан Пантоха де ла Крус, Алонсо Санчес Коельо, Веласкес, Рубенс, Гойя, ціла низка другорядних майстрів (Хуан Кареньо де Міранда, Бартоломе Естебан Мурільйо, Бартоломе Гонселес і Серрано, Франсіско Камілло, Жан Ранк, Антон Рафаель Менгс тощо).

Рафаель Санті, портрет кардинала, Прадо

Велику послугу для поповнення королівської колекції картин зробив Веласкес. Він двічі перебував у відрядженні в Італії і купував картини значних майстрів — Тиціана, Хосе де Рібера, шість картин Тінторетто, Веронезе.

Частку картин королям подарували віце-королі Неаполя, що обумовило значну кількість високоякісних картин неаполітанської школи в музеї Прадо (Массімо Станціоне, Джордано Лука, Джузеппе Рекко тощо).

Цікаві твори різних майстрів придбали на аукціоні-розпродажу колекції короля Англії Карла І після його страти (Мантенья, Веронезе, Ван Дейк тощо) та посмертному розпродажу збірки картин Рубенса. Унікальні витвори ювелірного мистецтва і декілька картин подарувала іспанському двору екс-королева Швеції Христина Шведська (вироби з срібла, свій кінний портрет пензля Себастьяна Бурдона тощо).

• 
  Лука Джордано, «Донна Маріанна де Необунго верхи», до 1694
• 
  Антоніс ван Дейк, «Король Англії Карл I»
• 
  Себастьян Бурдон, «Королева Христина Шведська»

• 
  Музей Прадо експозиція на історичному фото у 19 ст. Фотограф J. Laurent y Cia.
• 
  Експозиція на історичному фото у 19 ст. Музей Прадо. Фотограф J. Laurent y Cia

Всесвітню славу має колекція нідерландських майстрів Прадо. Володарі Іспанії десятиліттями вивозили з Нідерландів усе, на що були багаті нідерландські землі — гобелени, ювелірні вироби, картини. Майже всі великі нідерландські художники є в збірці Прадо. Деякі представлені кількома картинами, серед яких шедеври, що найбільш повно характеризують і самих майстрів, і історичну добу (Робер Кампен, Рогір ван дер Вейден, Герард Давід, Пітер Брейгель Старший, Якоб Йорданс, Рубенс, Ван Дейк).

Колекція картин Єроніма Босха (повне ім'я Ієронімус Босх) найбільша у світі і найкраща за межами Нідерландів.

Про дещо грабіжницький характер комплектування музейної збірки добре знають і в Іспанії. У своїй роботі «Привиди музею Прадо» Хосе Маріо Салаверья пише:

Іспанська історія - майже ганебний вантаж у пам'яті людства... Якби у Іспанії була б тільки її історія, вона б потонула в забутті. Але у Іспанії є величний музей, і світ пам'ятатиме про Іспанію.

Тільки в Іспанії можна створити повну і всебічну уяву про історію мистецтв і творчість іспанських майстрів. Досить повна колекція художників Іспанії в Прадо має всесвітню славу, хоча деякі зразки мистецтва давно покинули межі країни й прикрасили інші зібрання в інших країнах (портрети Ель Греко, релігійні образи Хосе де Рібера, натюрморти Котана, релігійні картини Сурбарана, портрети і оголена натура Веласкеса, портрети Гойї, картини Сулоага та Пікассо тощо).

• 
  Томас Єпес. «Куточок парка», бл. 1660. Національний музей Прадо, Мадрид
• 
  Ель Греко, Портрет Паравісіно, Бостон, США
• 
  Хуан Санчес Котан, «Натюрморт з дичиною, овочами і фруктами», 1602
• 
  Франсіско де Сурбаран, «Агнець Божий», 1635—1640
• 
  Ель Греко, Плат Вероніки
• 
  Дієго Веласкес, Меніни (придворні дами), 1656-1657
• 
  Дієго Веласкес, Портрет короля Філіппа IV, 1634-1635
• 
  Франсіско Гойя. «Маха на прогулянці», 1777. Національний музей Прадо
• 
  Франсіско Байєу. «Відпочинок за містом», 1784. Національний музей Прадо
• 
  Хосе Мадрасо. «Іспанський король Карлос IV у похилому віці».
• 
  Хосе Мадрасо. «Королева Марія Луїза Пармська, дружина Карлоса IV», ескіз, пастель, Національний музей Прадо, Мадрид
• 
  Хосе Мадрасо. «Мануель Годой», 1816
• 
  Енріке Сімоне. «Христос наблизився до Єрусалима», 1892, Національний музей Прадо, Мадрид
• 
  Худ. Франсіко Домінгес Маркес. «Майстерня Антоніо Муньйоса Деграна у Валенсії». 1867. Національний музей Прадо
• 
  Антоніо Муньйос Дегран. «У Гранаді йде дощ», Національний музей Прадо, друга половина 19 ст.
• 
  Хосе Мадрасо. Невідомий французький кірасір, 1813, Національний музей Прадо

• 
  Рогір ван дер Вейден. «Ісуса знімають з хреста (Рогір)», бл. 1435
• 
  Йоахім Патінір, «Переїзд через річку Стікс»
• 
  Пітер Брейгель старший, «Тріумф Смерті»

• 
  Сад земних насолод
• 
  Ієронім Босх. Душі померлих на шляху до неба
• 
  Віз сіна
• 
  Блудний син

• 
  Пітер Пауль Рубенс. «Вулкан кує блискавки для Зевса», 1636 р.
• 
  Прометей (Коссірс)
• 
  Хуан ван дер Амен, «Натюрморт з артишоками, квітами і скляними посудинами», 1627

• 
  Джованні Белліні. «Свята бесіда»
• 
  Веронезе. «Венера і Адоніс»
• 
  Джованні Бенедетто Кастільйоне, «Діоген шукає ідеальну людину»
• 
  Андреа Мантенья. Успіння Богородиці Мантеньї
• 
  Джордано Лука, Батальна сцена
• 
  Тиціан. Мадонна зі Сятими Рохом і Антонієм Падуанським
• 
  Ораціо Джентілескі. «Св. Франциск Ассізький і янгол», бл. 1603, Національний музей Прадо

• 
  Ель Греко, Лицар з рукою на грудях, містична клятва, 1570–1578
• 
  Джузеппе Боніто. «Турецька дипломатична місія» (груповий портрет, 1741)
• 
  Бернардіно Лічініо. «Шляхетна пані », до 1530
• 
  Лючія Ангвіссола. «П'єтро Манна, лікар з Кремони», 1557
• 
  Паулюс Морелсе. «Йоганна Мартенс», 1625
• 
  Антоніс Мор. «Портрет заміжньої дами», 1554
• 
  Алонсо Санчес Коельо, «Портрет дона Карлоса», 1555—59
• 
  Алонсо Санчес Коельо, «Інфанти Ізабелла Клара Євгенія і Каталіна Мікаела», 1575
• 
  Адріан Томас Кей, «Сімейний портрет», 1583
• 
  Антоніо Пуга. «Літня пані в інтер'єрі домівки»,1-а половина 17 ст.
• 
  Бартоломе Естебан Мурільйо. «Ніколас Омазур», 1672
• 
  Ель Греко. «Портрет Родріго Васкеса», до 1590
• 
  Паоло Веронезе. «Лівія Колонна», до 1572
• 
  Помпео Батоні. «Черльз Сесіл Робертс в Римі», 1778
• 
  Джошуа Рейнольдс. «Джеймс Бурдо», до 1766
• 
  Генрі Реберн. «Міссіз МакЛеан оф Кінлокалайн», бл. 1800
• 
  Вільям Коллінз. «Король Фернандо VII», 1814

Фернандо Гальєго (?) «Католицькі королі Ізабелла Кастильська і Фердинанд Арагонський перед троном Мадонни», до 1495 р.

Херонімо Косіда. «Христос-садівник» або «Не торкайся мене», 1570 р.

Ель Греко. «Андрій Первозванний та Св. Франциск Асізький»

Франсіско Гойя. «Збори винограду», так звані гобеленові ескізи художника.

• 1775 р. — король Іспанії Карл III дав наказ архітекторові Хуану де Вільянуева створити проект споруди для майбутнього «Музею природничої історії».
• 1809 р.— король-іноземець Жозеф Бонапарт підписав наказ про заснування в Мадриді «Музею живопису».
• 1810 р. — Жозеф Бонапарт новим наказом заснував галерею живопису в Паласіо Буенавіста. Іде будівництво палацу Прадо.
• 1811 р. — палац Прадо практично побудований, але помер архітектор Хуан де Вільянуева. Під час Іспано-французької війни і військового захоплення Мадрида арміями Наполеона Бонапарта, палац Прадо перетворили на стайні (конюшні). Металевий дах палацу конфіскували на потреби вояків-загарбників, а споруду вкрили черепицею.
• 1814 р. — в Іспанії відновлена монархія після повалення імперії Наполеона та усунення його від європейської політики. Король Іспанії Фердинанд VII з ініціативи королеви Марії Ізабелли де Браганца прийняв рішення передати велике приміщення спорожнілого палацу Прадо під картинну галерею.
• 1818 р. — в палаці засновано Королівський музей.
• 1819 р. — король Фердинанд VII офіційно відкрив Королівський музей в палаці Прадо. До 1829 року в новостворений Музей передають значну кількість речей з королівських колекцій.
• 1829 р. — герцог Сан Фердинандо передав до музею «Розп'яття Христа» пензля Дієго Веласкеса.
• 1838 р. — через війну з Карлом в Прадо вивозять картини і твори мистецтва з палаців в передмістях Мадрида, в тому числі і вартісні твори з Ескоріала, рятуючи їх від знищення.
• 1843 р. — створено каталог творів в Прадо, до якого увійшли одна тисяча дев'ятсот сорок дев'ять (1949) творів.
• 1869 р. — скасована влада королеви Ізабели II, Королівський музей націоналізували і передали державі.
• 1879—1882 рр. — в музей передані так звані гобеленові ескізи 18 століття пензля Франсіско Гойї зі збірок королівського палацу Реале в Мадриді, а також уся збірка живопису з Музею де ла Тринідад, де переважав релігійний живопис.
• 1881 р. — барон д'Ерлангер передав в музей «Чорні картини» Ф. Гойи у подарунок.
• 1883—1889 рр.— архітектор Хареньо створив проект добудов. Музей збільшують за рахунок створення декількох нових залів.
• 1889 р. — музей отримав у подарунок більш ніж 200 картин від герцогині Пастрани.
• 1912 р. — створена Рада патронів музею.
• 1914—1930 рр. — чергова добудова нових залів.
• 1915 р.— помер Пабло Босх, за заповітом музей Прадо отримав низку картин з його збірки.
• 1930 р. за заповітом Дона Педро Фернандеса Дюрана музей отримав чергову приватну колекцію картин.
• 1936—1939 рр.— в роки громадянської війни в Іспанії директором музею призначили художника Пабло Пікассо. Аби врятувати кращу частину художнього надбання музею за участі Міжнародної Ради, цілеспрямовано створеної для рятування творів мистецтва з Іспанії, вартісні колекції вивезли в Швейцарію через місто Валенсія .
• 1939 р.— в «Музеї мистецтв і історії» міста Женеви відбулась виставка картин музею Прадо, котрі перебували в Швейцарії. По закінченні виставки картини перевезені на батьківщину.
• 1940 р. — в музей як подарунок передано колекцію Дона Франсіско Камбо.
• 1956—1978 рр. — добудови музею архітекторами Чуека та Лоренте. За рахунок передачі музею Прадо споруди Касóн дель Буен Ретиро в останньому розмістили збірки живопису 19 та початку 20 століть.
• 1980 р.— відкриті для відвідин перші зали з кондиціонерами. Засновано фонд «Друзі Прадо». Оприлюднили перше музейне видання Boletín del Museo del Prado («Бюллетель музею Прадо»).
• 1982 р. — Виставки «Ель Греко» і «Мурільйо» започаткували програму великих виставок. На черзі — великі виставки Веласкеса та Гойї, а також інших іспанських майстрів та митців інших національних шкіл живопису.
• 1988 р. — відкрито Центр мистецтв королеви Софії. З музею Прадо в новий музейний заклад передано більшість творів митців 19 століття.
• 1990—1996 рр.— надруковане видання картин музею в трьох книгах.
• 1998 р. — був закритий Каcóн дель Буен Ретиро для проведення повного ремонту і пристосування приміщення під музейні потреби.
• 1999 р.— Презентація (оприлюднення) першої стадії плану по збільшенню музею. За планом — це п'ять окремих споруд:

  Палац Прадо Хуана де Вільянуеви

  Каcóн дель Буен Ретіро

  Сучасний офіс музею в окремому приміщенні

  Приміщення сусіднього монастиря

  Військовий музей.

• 2007 р. — закінчена реконструкція палацу Прадо (збільшена кількість залів для експозицій). Вибудовано новий корпус за проектом архітектора Рафаеля Монео.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Музей Прадо

• Маньєризм
• Ескоріал
• Ель Греко
• Луїс де Моралес
• Буен Ретіро (палац)
• Бодегонес і флорерос
• Парадний портрет
• Фламандське бароко
• Мистецтво Іспанії
• Іспанське бароко
• Квітковий натюрморт 17 століття

• Santiago Alcolea Blanch: Prado. Dumont Literatur und Kunst Verlag, Köln 2004, 410 S., 280 farb. Abb., ISBN 978-3-8321-7211-4
• Stephan F. Schröder: Katalog der antiken Skulpturen des Museo del Prado in Madrid. Band 2: Idealplastik. Zabern, Mainz 2004, 537 S., 221 Abb. im Text, ISBN 978-3-8053-1758-0
• Stephan F. Schröder, Pilar Leon, Hourig Sourouzian: Katalog der antiken Skulpturen des Museo del Prado in Madrid. Band 1: Die Porträts. Zabern, Mainz 1993, ISBN 3-8053-1446-9
• Jose A. de Urbina: Der Prado Madrid. C. H. Beck Verlag, München 2000, 256 S., ISBN 3-406-38344-0
• Замкова М. В. «Прадо», серия «Шедевры мировой живописи в вашем доме». — М.: «ОЛМА-ПРЕСС», 20054 (рос)