Поховання ченця

Поховання ченця картина з чернечого життя католицького монастиря, котру створив італійський художник Алессандро Маньяско (1667–1749).

«Поховання ченця»

Автор Алессандро Маньяско
Час створення початок 18 століття
Розміри 97,5 × 72,5 см
Техніка олія на полотні
Місцезнаходження Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків (Київ, Україна)

Талановитий трагік в живопису

Алессандро Маньяско народився в місті Генуя. Вважають, що перші художні враження отримав від картин Джованні Бенедетто Кастільйоне (1609–1664). Але талановитий і веселий Кастільйоне не передав Маньяско ані свого колористичного дару, ані радісного світосприйняття. Це не позначилося погано на картинах Алессандро Маньяско, скарби творчості якого існують без зв'язку з проблемою колоризму, як це і у видатних європейських майстрів, серед котрих Франсуа Мілле (1814–1875), Джузеппе Марія Креспі (1665-е1747), Теодор Жеріко(1791–1824).

Навчався в Мілані у Філіппо Абіаті. Але то були технічні навички і опанування майстерності. Пригнічена атмосфера Мілану, завойованого іноземцями, інквізиція, доноси, атмосфера ворожості і щоденної небезпеки вплинули настільки сильно на майстра, що у нього годі й шукати картин з веселими темами. Він як артист одного амплуа, що може талановито грати тільки трагедії. Тільки трагедійні події і приваблювали Маньяско. Навіть зовнішньо спокійні сюжети і пейзажі Маньяско подає схвильовано, драматично, неспокійно.

Опис твору

Повна безвихідь присутня і в полотні "Поховання ченця", котре зберігають в Музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків в Києві[1].

Обряд поховання в монастирі — виконують буденно, один чернець читає заупокійну молитву, другий — нетерпляче чекає закінчення молитви. Трійця ченців тягне мертве тіло, що спустять у яму без труни. Могилу щойно викопали. Здається, всі поспішають, бо насуваються сутінки і один із ченців освітлює могилу смолоскипом.

Лише молодий чернець без досвіду — з подивом слідкує за перебігом подій, не відкладаючи лопати. Сумує лише один чернець на колінах з горщиком. Але швидко все скінчиться, і на цвинтарі стане на одну могилу більше. Однакові хрестики давніх поховань нічого не міняють в тривожному і неприємно застиглому світі монастиря, та не тільки й тогочасного монастиря, що перебував в добу кризи

Історія побутування

Картина прикрашала збірку Д. П. Трощинського[1]. Згодом перейшла до збірки Попова, від нього — перейшла до зібрання Варвари та Богдана Ханенків[1], помітно піднявши якість ханенківської колекції живопису.

Джерела

  • Альбом «Західноєвропейське мистецтво», Київ, «Мистецтво», 1986

Примітки

  1. Альбом «Західноєвропейське мистецтво», Київ, «Мистецтво», 1986, с. 18

Див. також

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.