Правило Вебстера

У 1998 році Єврокомісія ініціювала перевірку з питання невідповідності діючих в Європі правил футбольного трансферного ринку загальним принципам трудового законодавства, наполягаючи на тому, що діючі правила обмежують свободу футболістів, як найманих працівників, в порівнянні з працівниками інших галузей[4][5]. У відповідь на претензії, УЄФА, як регіональний підрозділ ФІФА, протягом 3-х років розробляв систему поправок до чинного внутрішнього законодавства, і з 2001 року поступово почав їх приймати, проте через складність та відсутністьправової практики знадобилося 5 років для першого їх юридичної застосування[6].

Стаття 17 — «Наслідки припинення дії контракту без обґрунтованої причини», була введена в грудні 2004 року, з набуттям чинності з 1 липня 2005 року[7]. Згідно з нею для розірвання гравцем чинного довгострокового контратака повинні бути виконані три базові умови:

• протягом 15 днів після закінчення сезону (під закінченням сезону мається на увазі останній офіційний матч клубу в регіональному чемпіонаті) гравець повинен інформувати роботодавця про своє рішення,
• новий клуб гравця повинен бути представлений іншою футбольною федерацією, ніж тою, з якою гравець розриває контракт, як правило це передбачає перехід гравця з однієї країни в іншу, за винятком Великої Британії, де чемпіонати Шотландії, Уельсу і Англії регулюються різними федераціями.
• новий клуб (або сам гравець з власних коштів), повинен відшкодувати шкоду клубу, з яким розривається контракт, у розмірі суми заробітної плати, прописаної в разірваному контракті самого гравця, за невідпрацьований за контрактом період[8].

У січні 2005 року литовський бізнесмен Володимир Романов придбав контрольний пакет акцій шотландського футбольного клубу «Хартс» з Единбурга, тим самим ставши його основним акціонером. З лютого 2005 року він почав проводити нову трансферну політику на залучення в клуб гравців з Литви[9][10]. Склалася ситуація позбавляла місця в основному складі команди ряду гравців з діючими контрактами. На певному етапі у президента клубу Романа Романова (сина власника клубу) виник конфлікт з гравцем Енді Вебстером, який втратив місце в основі. На прохання гравця про його продаж в клуб «Уїган Атлетик», з яким у нього вже було попередню угоду, Романови відповіли відмовою, наполягаючи на необхідності перебування гравця в клубі ще на один рік, згідно з чинним контрактом[2]. Футболіст звернувся в Шотландську футбольну асоціацію, яка після низки консультацій ФІФА прийняла рішення про схвалення переходу гравця в англійський клуб[11],[12]. У відповідь на це власники «Хартс» подали позов в Міжнародний арбітражний суд з спорту (CAS) в Лозанні, наполягаючи на компенсації в £ 625,000, яка, на їх думку, складалася з потенційної майбутньої зарплати гравця за 1 рік і судових витрат. Гравець заявив про завищеність цієї суми, при цьому не відмовляючись від виплати компенсації. 1 лютого 2008 року суд виніс рішення на користь гравця з покладенням на нього обов'язків по виплаті клубу «Хартс» компенсації в розмірі обсягу заробітної плати гравця за контрактом за невідпрацьований рік у «Хартс» — £ 150,000[2][13].

У різний час з відомих футболістів, відштовхуючись від цього правила, розривали свої контракти наступні гравці: бразильці Матузалем і Паулу Асунсан, сенегалець Тоні Сільва, аргентинець Хонас Гутьєррес і ряд інших[14][15]. Міжнародні футбольні організації по різному ставляться до цього правилу; так Асоціація європейських клубів відноситься до нього критично, публічно критикуючи ряд прецедентів використання правила на практиці, зокрема перехід Матузалема з українського «Шахтаря» в іспанську «Сарагосу» у 2009 році[16][17]. З іншого боку представники Міжнародної федерації асоціацій професійних футболістів відносяться до правилом позитивно, вважаючи його новаторським рішенням, яке дає гравцям більшу свободу[18].