Правова система Словаччини

Звичаєве та прецедентне угорське право були впродовж століть визначальними на території Словаччини. У 1850-х рр. була здійснена спроба впровадити австрійське Загальне цивільне укладення 1811 р., однак ця спроба була невдалою. «Юдекскуріальні постанови» стали вирішальним джерелом цивільного права з 1861 р., які видавалися двірським суддею. Ці постанови були зібрані до 8-томної праці з назвою «Тимчасові юридичні правила». Так як в Угорщині аж до розпаду Австро-Угорської монархії не була проведена кодифікація законів, то в значній мірі діяло звичаєве право.

Спеціальна комісія з розробки Торгового Кодексу для Німецького союзу розробила Торговельний кодекс, який діяв також на території Словаччини, та формально був Угорським Торговим Кодексом 1875 р.

Угорське звичаєве право було замінено лише у 1950 р. з появою Цивільного кодексу Чехословаччини, який був оновлений — у 1964 р.. Все, що було пов'язано з діяльністю підприємств та відносин між ними регулювалося спеціальним Господарським кодексом 1964 р.

Після 1989 р. почалось реформування Цивільного права, вектор розвитку якого був направлений на континентальну європейську традицію. Щодо приватної власності, то ст. 55[3]. говорить що «Економіка Словацької Республіки ґрунтується на принципах соціально та екологічно орієнтованого ринкового господарства. Словацька Республіка захищає і підтримує економічну конкуренцію. Подробиці встановлюються законом.»

В 1991—1992 були прийняті новий Торговельний Кодекс та оновлений ЦК, з чого можна зробити висновок, що Словаччина пішла шляхом «дуалістичної системи» приватного права. Також були прийняті декілька законів за для підтримання економіки СР, наприклад Закон про захист конкуренції 1994 р. Також складовою економічної реформи СР була приватизація.

Цивільний процес регулюється чинним ще з 1963 р. ЦПК Чехословаччини.

Конституція 1992 р. дає широкі трудові, соціальні права населенню та можливість робітникам вдаватися до страйку. Робочий тиждень за нормами Трудового кодексу становить 42,5 години.

Регулювалося укладеннями угорського уряду «Про злочини та проступки» 1878 р. та «Про порушення» 1879 р. до 1950 р. коли був прийняти КК Чехословаччини, але він був швидко замінений на новий у 1961 р.

Кримінальне законодавство почали змінювати після Оксамитової революції, зміни були направлені на гуманізацію, тобто, наприклад, відмови від смертної кари, та декриміналізація деяких правопорушень. Система покарань є стандартною для східноєвропейських країн, починаючи від штрафу, та закінчуючи довічним позбавленням волі.

Кримінальний процес також має багато спільних рис з східноєвропейськими державами. У Конституції, а саме у ч.3 ст. 17[4]. встановлюється, що «обвинуваченого або підозрюваного в скоєнні злочину можна затримати лише у випадках, встановлених законом. Затриманий має бути негайно ознайомлений з доводами затримання, вислухана і не пізніше ніж через 48 годин звільнений або переданий до суду. Суддя повинен протягом 48 годин, а у випадках скоєння особливо тяжких злочинів — протягом 72 годин з моменту доставки в суд затриманого вислухати його і прийняти рішення про арешт або про його звільнення». Обвинувачений може бути випущений під заставу при відповідних умовах, встановлених судом окрім випадків здійснення умисного тяжкого злочину.

В СР обвинувачення може бути представлено суду тільки прокуратурою, яка здійснює нагляд за досудовим розслідуванням, а також в деяких випадках може й сама його проводити, але ця функція є основною для поліції. Також особливістю кримінального права Словаччини є колегіальний розгляд справ у складі 2-х народних засідателів та 1-го професійного судді, окрім випадків, коли покарання не перевищує строк ув'язнення більше 2-х років.

Ст. 124[6] Конституції встановлює, що «Конституційний суд Словацької Республіки є незалежним судовим органом захисту конституційності». Ч. 1 ст. 128[7] говорить — «КС приймає рішення про відповідність: а) законів Конституції і конституційним законам; б) постанов Уряду, загальнообов'язкових правових актів міністерств та інших центральних органів державного управління — Конституції, конституційним законам і законам; в) загальнообов'язкових рішень органів територіального самоврядування — Конституції і законам; г) загальнообов'язкових правових актів місцевих органів державного управління — Конституції, законам чи іншим загальнообов'язковим правовим актам; д) загальнообов'язкових правових актів — міжнародних договорів, оприлюдненими тим же способом, що і закон». Інші повноваження КС встановлюються в наступних статтях: з 128а до ст. 131.

Ст. 134[8], а саме ч.1 та ч.2, Конституції визначає склад суду — «1. Конституційний суд складається з тринадцяти суддів; 2. Суддів Конституційного суду строком на 12 років призначає за пропозицією Національної ради Словацької Республіки Президент Словацької Республіки. Національна рада Словацької Республіки пропонує подвійну кількість кандидатів в судді, які повинен призначити Президент Словацької Республіки». Голову Конституційного Суду призначає Президент.

Ст. 149[9] Конституції вказує — «Прокуратура Словацької Республіки захищає права та охоронювані законом інтереси фізичних і юридичних осіб та держави».

По пропозиції Уряду Президент призначає Генерального прокурора. Прокуратура, за Конституцією, є незалежним органом, що виявляється у неможливості ніякого зовнішнього органу надавати інструкції та розпорядження прокуратурі.

Діяльність цього органу регулюється другим розділом третьої глави Конституції, а саме ст.60[10] говорить — «Верховне контрольне управління Словацької Республіки є незалежним органом, що здійснює контроль за господарськими та бюджетними коштами, за державним майном, майновими правами та претензіями держави. Голови та заступника голови Вищого контрольного управління обирає і відкликає парламент Словаччини».

Згідно зі ст. 62[11] — «Верховне контрольне управління не рідше одного разу на рік подає звіт про результати контрольної діяльності Національної ради Словацької Республіки. На вимогу Національної ради Словацької Республіки такий звіт подається в будь-який час».

Також у СР діє такий інститут права, як омбудсмен.