Принцип підстановки Лісков

Принцип заміщення Лісков (англ. Liskov Substitution Principle, LSP) в об'єктно-орієнтованому програмуванні — це спеціальне визначення підтипу, запропоноване Барбарою Лісков у 1987 році на конференції у доповіді під назвою "Абстракція даних та ієрархія"[1].

У своїй статті [2] Лісков сформулювала свій принцип так:

Нехай ${\displaystyle q(x)}$ є властивістю правильною для об'єктів ${\displaystyle x}$ деякого типу ${\displaystyle T}$. Тоді ${\displaystyle q(y)}$ також має бути правильним для об'єктів ${\displaystyle y}$ типу ${\displaystyle S}$, де ${\displaystyle S}$ — підтип типу ${\displaystyle T}$.

Таким чином ідея Лісков про «підтип» визначає поняття заміщення — якщо S підтип T, тоді об'єкти типу T в програмі можуть бути заміщені об'єктами типу S без будь-яких змін бажаних властивостей цієї програми (наприклад, коректність).

Цей принцип — найважливіший критерій для оцінки якості ухвалених рішень при побудові ієрархій успадкування. Сформулювати його можна у вигляді простого правила: тип S буде підтипом Т тоді і тільки тоді, коли кожному об'єктові o1 типу S відповідає певний об'єкт o2 типу T таким чином, що для всіх програм P, реалізованих в термінах T, поведінка P не зміниться, якщо o2 замінити на o1.

Принцип Лісков є суворішим за поняття підтипу в теорії типів, яка вимагає тільки:

• коваріантність методів за типом результату;
• контраваріантність методів за типами аргументів;
• заборону в методах підтипу викиду винятків, які не є похідними від типів винятків, що викидаються методами базового типу.

Див. коваріантність і контраваріантність і типи даних.