Пролеткульт
Пролеткульт — культурноосвітня і літературно-мистецька організація. Створена у вересні 1917. Після Жовтневого перевороту в Петрограді 1917 перебувала при народному комісаріаті освіти як добровільна організація пролетарської самодіяльності в різних сферах мистецтва. На 1920 організації П. налічували майже 400 тис. осіб. Мав велику кількість літературних, театральних та образотворчих студій. Видавалися періодичні видання: «Горн», «Грядущее», «Гудки заводов», «Зори грядущего», «Пролетарская культура» та ін. Теоретики П. (О.Богданов, В.Плетньов, П.Керженцев, П.Лебедєв-Полянський, Ф.Калінін, П.Бессалько та ін.) обстоювали ідеї «чистої пролетарської культури», створеної без участі інтелігенції, відмовлялися від класичної спадщини. Принципи П. були піддані критиці В.Леніним у проекті резолюції «Про пролетарську культуру» (1920), промові на 3-му з’їзді Російської комуністичної спілки молоді (1920), замітках стосовно статті В.Плетньова (1922) та ЦК РКП(б) «Про Пролеткульт» (1920). Після цього діяльність П. пішла на спад. У серед. 1920-х рр. перейшов у відання ВЦРПС. 1932 припинив діяльність.
Пролеткульт в Україні
В Україні діяльність П. розгорнулася після 1917. Серед його активних діячів спочатку були В.Блакитний, Г.Коренєв, В.Коряк, Г.Михайличенко, З.Невський, Г.Пєтніков, С.Пилипенко, В.Сосюра та ін. На поч. 1921 припадає спроба створити Всеукраїнський П. На початку 1922 було затверджено Всеукраїнське оргбюро П. Його друкованим органом став журнал «Зори грядущего». При агітпропі ЦК КП(б)У до березня 1923 існувала Всеукраїнська рада П. Багато діячів П. поділяли погляди «боротьби двох культур» теорії, зокрема фактичний керівник П. З.Невський. Даний факт став причиною конфлікту серед пролеткультівців і відходу В.Блакитного та С.Пилипенка від участі в керівництві П. Формально П. припинив своє існування в УСРР на початку 1924. Колишні активні діячі П. І.Волін, М.Кручінін, З.Невський, Р.Соболь, Р.Пельше, С.Радугін, А.Фролов утворили нову організацію — Всеукраїнську асоціацію пролетарських письменників. Продовжували існувати лише окремі «майстерні», які займалися, головним чином, театральною і клубною роботою.
Джерела та література
- Бондарчук П.М. Пролеткульт // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 28. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
Посилання
- Пролеткульт // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — М — Я. — С. 279.