Василь Еллан-Блакитний
Васи́ль Елла́н-Блаки́тний (справжнє ім'я Василь Михайлович Елланський; 31 грудня 1893 [12 січня 1894], с. Козел, Чернігівська губернія, Російська імперія — 4 грудня 1925, Харків, Українська СРР, СРСР) — український діяч і письменник. Член ЦК КП(б)У в березні — квітні 1920 р. Член Тимчасового бюро ЦК КП(б)У в квітні — листопаді 1920 р.
Василь Еллан-Блакитний | ||||
---|---|---|---|---|
Василь Еллан-Блакитний | ||||
Ім'я при народженні | Василь Михайлович Елланський | |||
Псевдо | В. Еллан, В. Блакитний, В. Гарт, В. Гартований, О. Гаррі, А. Орталь, Валер Проноза, Проноза Мрійник, В. П., Маркіз Попелястий | |||
Народився |
31 грудня 1893 (12 січня 1894) с. Козел, нині Михайло-Коцюбинське, Чернігівський район | |||
Помер |
4 грудня 1925 (31 рік) Харків, Українська СРР, СРСР | |||
Поховання |
Похований на кладовищі Комунарів у Харкові, яке було знищено й заасфальтовано під аеродром. Символічна могила нині в Молодіжному парку | |||
Країна |
УНР → Українська Держава → УСРР → СРСР Російська імперія (до 1917) | |||
Національність | українець | |||
Діяльність | поет, письменник | |||
Alma mater | Чернігівська духовна семінарія | |||
Мова творів | українська | |||
Партія | КПРС | |||
Автограф | ||||
Нагороди | ||||
| ||||
Василь Еллан-Блакитний у Вікісховищі | ||||
Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Роботи у Вікіджерелах |
Біографія
Народився в с. Козел, Чернігівська губернія, Російська імперія, нині село Михайло-Коцюбинське, Чернігівський район, Чернігівська область, Україна, у родині священика Михайла Васильовича Елланського[1]. Батько 1890 року закінчив Чернігівську духовну семінарію; у 1891—1893 роках — священик Воскресенської церкви в селі Хмільницях Чернігівського повіту Чернігівської губернії, з початку жовтня 1894 року — священик Покровської церкви в селі Козел Чернігівського повіту Чернігівської губернії; помер 19 вересня (1) жовтня 1902 року й залишив трьох синів і дочку на утриманні дружини — Анни Вікторовни Модзалевської. Відтоді єдиним джерелом існування сім'ї була материна пенсія. У 1903 році сім'я Елланських переїхала до Чернігова, де спершу винаймала дешеву квартиру в Холодному Яру, на околиці міста.
1906 року за допомогою родичів матері купили невеличкий будинок, що містився в глухому завулкові на вулиці Селюка, 24-а. Тут Василь прожив до осені 1914 року, коли виїхав до Києва. Але й після того часто навідувався сюди, а 1917 року майже цілий рік разом з родиною мешкав у Чернігові. Ще за життя батько Василя категорично заявляв, що не пустить дітей іти попівською стежкою; тієї ж думки була й мати. Але по смерті батька сім'я жила в таких злидях, що мати мусила віддати дітей до духовної школи, де їм було гарантовано безкоштовне навчання. Старший брат Василя, що жив у Чернігові при бурсі, захворів і помер. Тому, перебравшись до міста, мати тримала Василя при собі. Навчатися Василь почав рано, але до духовної семінарії вступив лише в десять років, бо мати, пригнічена смертю старшого сина, упадала над хворобливим Василем. У школі він учився погано і двічі залишався в одному класі. Перешкоджало навчанню погане здоров'я, а ще більше — читання книжок. Навіть обідаючи, він мав коло себе книжку.
З 1910 року письменник навчався в Чернігівській духовній семінарії, яку відверто не любив. Відвідував знамениті «суботи» у вітальні Михайла Коцюбинського, де його перші вірші (писати почав з 1912 року) майстер сприйняв із доброзичливою увагою. По закінченні четвертого класу (1914) вступив на економічне відділення Київського комерційного інституту, де вже навчався його давній, ще з бурси, приятель — Павло Тичина. Соціально-економічні дисципліни, що викладалися тут, були до душі молодому Василеві Елланському.
Очолював Чернігівське відділення Братства самостійників. У серпні 1914 року за його дорученням майбутній український письменник Аркадій Казка в Спаському соборі в Чернігові прийняв присягу на вірність Братству в юнака-гімназиста Романа Бжеського[2].
За спогадами Романа Бжеського, Василь «… був запальною, експансивною і екзальтованою людиною з рвучкими рухами і нахилом наказувати»[2].
Інститут він не закінчив. У 1917 році недавній студент з головою поринув у революційну роботу: революційні гуртки, товариство «Просвіта», участь в організації повітового селянського з'їзду на початку літа 1917 року. Усе це закономірно привело Василя Елланського до партії українських есерів. Він став її активістом, а незабаром і головою Чернігівського губернського комітету. За часів УНР навесні 1918 року Василь Михайлович потрапив до Лук'янівської в'язниці за антиурядове звернення «До робітників і селян України». У революційні роки Василь Елланський брав участь у створенні підпільної друкарні в Одесі, керував повстанням проти гетьмана в Полтаві, під час наступу військ Денікіна, переховуючись у сторожці на Байковому кладовищі, керував київським боротьбистським підпіллям.
З травня 1920 року працював завідувачем відділу по роботі на селі ЦК КП(б)У.
Після злиття українських комуністів-боротьбистів з КП(б)У вів боротьбу проти націоналістичних тенденцій у партії та державі («опозиційна» промова Василя Блакитного на конференції КП(б)У в листопаді 1920 року), кинув усі свої сили й енергію на організацію культурного відродження в Українській СРР. Перший і незмінний редактор урядової газети «Вісті Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету» та додатка до неї — «Література. Наука. Мистецтво» (пізніша назва — «Культура і побут»). Заснував і редагував журнали «Всесвіт», «Червоний перець». Певний час був головою колегії Державного видавництва України. Організатор і керівник першої спілки пролетарських письменників «Гарт», що мала філії в багатьох містах України й навіть у Канаді.
Тяжка хвороба серця, яку з раннього дитинства мав Еллан-Блакитний, призвела до його смерті на 32-му році життя. 4 грудня 1925 року Василь Михайлович помер у Харкові (тоді столиця Української СРР).
Радянська влада затаврувала поета як «буржуазного націоналіста» й «бандита»; його було навіть посмертно засуджено до найвищої міри покарання[3]. 1934 року було демонтовано надгробок, встановлений його друзями на могилі в Харкові. Твори письменника було офіційно заборонено[4], а його товаришів по партії боротьбистів розстріляно чи заслано до Сибіру.
Після XX з'їзду КПРС В. Еллан-Блакитного було реабілітовано.
- Василь Елланський в юності
- Василь Елланський
- Кенотаф Василя Еллана—Блакитного. Молодіжний парк у Харкові
- Зустріч харківських і київських митців. Київ, 1923 р. Зліва направо, перший ряд: Максим Рильський, Юрій Меженко, Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Григорій Михайлов, Михайло Вериківський. Другий ряд: Наталя Романович, Михайло Могилянський, Василь Еллан-Блакитний, Сергій Пилипенко, Павло Тичина, Павло Филипович. У третьому ряду стоять: Дмитро Загул, Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Григорій Косинка, Володимир Сосюра, Тодось Осьмачка, Володимир Коряк, Михайло Івченко
Творчість
Василь Еллан почав писати вірші з 1912 року. 1917 року поет написав вірш «Вперед» («Ні слова про втому!»), що позначив вступ автора у період творчої зрілості. Образний світ його поезії (основна частина його лірики написана 1917–1920 років) — це світ, яким бачить його революціонер, що визнав за закон свого життя боротьбу й саможертовність з усім її аскетизмом і «неувагою» до «простих» життєвих реалій тих самих «мільйонів», за які він бореться. Вірші вийшли в його збірці «Удари молота і серця» (Київ, 1920, 24 с.)
Після 1921—1922 років ліричний голос Василя Еллана поволі стихав. Був автором багатьох статей-передовиць в газеті «Вісті ВУЦВК», де послідовно пропагував діяльність комуністичної партії. На ситуацію в країні і міжнародне життя він реагував переважно сатиричною поезією. Протягом 1924–1925 років він видав три книги віршованої газетної сатири: «Нотатки олівцем», «Радянська гірчиця», «Державний розум». У доробку письменника низка новелістичних етюдів та нарисів («Фабрична», «Лист без адреси», «Наші дні» та інші) і значна за обсягом публіцистична проза політичної та загальнокультурної тематики, а також низка вагомих статей і виступів із питань літератури й мистецтва. Цій творчій трансформації Еллана присвятив статтю Микола Хвильовий.
Зразки поетичної творчості
Вперед
Ні слова про втому! Ні слова про спокій!
Хай марші лунають бадьорі й гучні…
Хоч ніч облягає, — та в пітьмі глибокій
Вже грають-палають досвітні вогні…
Товариші, друзі! Бадьорі й завзяті,
Єднаймо одсталих плечем до плеча!
Гей, хто нам посміє шляхи замикати?
Горять наші очі, як вістря меча.
Ми вийшли давно вже у путь нам відому,
Хай кулі ворожі назустріч летять.
Ні слова про спокій! Ні звуку про втому!
Вмремо, — а здобудем ключі від життя.
Нескінчений малюнок
За вікнами сніжних мережок
Зірчасто-білий візерунок
Червоним одблиском пожеж
Горить нескінчений малюнок
Після крейцерової сонати
«Покласти б голову в коліна…
Відчути б руку на чолі…»
Сентиментальність!
Хай загине
І пам'ять ніжних на землі.
Нам треба нервів, наче з дроту,
Бажань, як залізобетон
Нам треба буряного льоту,—
Грими ж, фанфар мідяний тон!
Десь там самотня віоліна
Тужливо журиться у млі…
Не зупиняться! Хай загине!
Йдемо! Під марші. По землі.
Ти пробач
Ти пробач мені, любов, маленька дівчинко, —
Я з тобою і нерівний, і розкиданий.
Се тому, що я боям довіку відданий,
Се тому, що я шаленим бурям рідний,
Що в тебе таке нервове, ніжне личенько…
Примітки
- Элланский Михаил Васильевич // Генеалогическая база знаний: персоны, фамилии, хроника. (рос.)
- Демченко Тамара, Бойко Володимир. Знайомство з Аркадієм Казкою. Присяга // День. — 2015. — 27 серпня.
- Українська культура в іменах. Довідник для студентів усіх спеціальностей / За редакцією проф. О. О. Петутіної. — Харків, Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут», 2017, с. 205.
- 4. Блакитний Василь / Список Головліту УРСР № 5 про вилучення шкідливої буржуазно-націоналістичної літератури. Протокол засідання Політбюро ЦК КП(б) України від 19 вересня 1938 року № 4, п. 100-оп. // ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 16. Спр. 30. Арк. 97.
Джерела
- Адельгейм Євген. Василь Еллан. — К. : Радянський письменник, 1959. — 173 с.
- Бондарчук П. М. Блакитний Василь Михайлович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 300. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- Блакитный-Эллан // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.). — Т. 3 : Бари — Браслет. — М., 1970. — С. 412. (рос.)
- Кокін С. Блакитний (Елланський) Василь Михайлович // Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — С. 62. — ISBN 5-325-00781-5.
- Крижанівський С. А. Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. : І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2003. — Т. 2 : Б — Біо. — 872 с. — ISBN 966-02-2681-0.
- Ні слова про спокій! : Спогади про Василя Еллана (Блакитного) / упоряд. Л. Є. Вовчик-Блакитна ; відп. ред. Ю. К. Смолич. — К. : Дніпро, 1965. — 199 с. : іл.
- Ні слова про спокій! Василь Еллан-Блакитний: спогади, матеріали / упоряд. М. В. Вовчик-Блакитна. — 2-ге вид., доп. — К. : Дніпро, 1989. — 357 с. : іл.
- Лавріненко Ю. Блакитний-Еллан: біогр.-крит. нарис / Юр. Лавріненко. — Харків: Укр. робітник, 1929. — 61 с. — (Масова літературно-критична бібліотека)
- Василь Еллан-Блакитний
Посилання
- Блакитний В. Твори: збірник / В. Блакитний (Вас. Еллан) ; уклав Г. Коцюба ; за ред. і з передм. А. Хвилі. — 2-ге вид. — Харків: Літ. і мистецтво, 1932. — XXXI, 1, 335 с. : портр.
- Еллан В. Червоні зорі: вибр. поезії / Василь Еллан. — Київ: Б-ка газ. «Пролетар. правда», 1928. — 43, 4 с.