Проста історія (фільм, 1999)

В основу фільму ліг реальний епізод із життя Елвіна Стрейта: 73-річний Елвін 5 липня 1994 року розпочав шеститижневу подорож протяжністю 240 миль (390 км) з Лоренса, штат Айова, до гори Зіон, штат Вісконсин. Він прямував до 80-річного брата, у якого стався інсульт. До подорожі він спорядив бензином, провізією, одягом і туристичним спорядженням 10-футовий (3-метровий) причіп і з ним вирушив на газонокосарці, зі швидкістю не більше 5 миль на годину (8 км/год). У дорозі він переносив дощі та кілька аварій. Ця подорож стала об'єктом публікацій у пресі, у тому числі в «The New York Times». Самому Стрейту не подобалося бути об'єктом підвищеної уваги, тому він відмовився від участі в телешоу «Late Show» Девіда Леттермана і «Tonight» з Джеєм Лено[16]. 1996 року, за два роки після подорожі, Елвін помер[17].

Публікація у «The New York Times» привернула увагу Мері Суїні, помічниці Девіда Лінча. Вона надіслала статю своєму давньому приятелю Джону Роучу, який зацікавився цією історією. Вони намагалися придбати права на сюжет, однак вони вже були продані. Можливість придбання прав з'явилася лише у 1998 році. Тоді вони захистили авторські права та розпочали роботу над сценарієм. Щоб надати сценарію переконливості сюжету, Суїні та Роуч пройшли слідами Стрейта від Лоренса (Айова) до гори Зіон (Вісконсин), попутно бравши інтерв'ю в людей, які спілкувалися зі Стрейтом під час його подорожі. Також вони зустрілися з дітьми Стрейта, які спочатку були незадоволені проєктом, оскільки вважали, що фільм може дати невірне уявлення про їхнього батька. Однак, дізнавшись про ставлення Суїні та Роуча до історії, вони запропонували підтримку проєкту, а також поділилися зі сценаристами спогадами про Елвіна та його фото, щоб зробити персонажа сценарію найбільш подібного до справжнього Стрейта. Лінч після прочитання остаточного сценарію погодився знаяти за ним фільм[18].

Роль Стрейта пропонувалася Джону Герту та Грегорі Пеку[19], однак в підсумку головну роль виконав Річард Фарнсворт. Для нього ця роль стала останньою: на момент зйомок він був хворим на рак кісток і 6 жовтня 2000 року покінчив життя самогубством на власному ранчо у Лінкольні, штат Нью-Мексико[20]. Спочатку Фарнсворт відмовлявся від ролі через хворобу, однак Лінч переконав його знятися у фільмі[21]. Зйомки фільму розпочалися у вересні 1998 року і велись виключно у сюжетній послідовності[19], а завершилися 19 жовтня 1998 року[22][23].

Бюджет фільму становив близько 10 млн дол. При цьому касові збори у США склали 6 197 886 доларів[18].

Фільм розпочинається і закінчується показом зоряного неба.

Прем'єра картини відбулася 21 травня 1999 року на Каннському кінофестивалі[24], де картина номінувалася на Золоту пальмову гілку[25]. Після успішного показу на фестивалі та отримання фільмом рейтингу G от MPAA дистрибуцією картини зайнялася компанія «Walt Disney Pictures». Це єдиний фільм Лінча, що отримав від Кіноасоціації Америки рейтинг G, який позначає, що фільм рекомендований до перегляду всім категоріям глядачів.

Дати згідно даних IMDb[24]

•  Франція  — 21 травня 1999 (Каннський кінофестиваль)
•  США — 3 вересня 1999 (Telluride Film Festival)
•  США — 7 жовтня 1999 (Austin Film Festival)
•  США — 11 жовтня 1999 (Голлівуд, Каліфорнія — прем'єра)
•  Угорщина — 14 жовтня 1999 (Titanic International Filmpresence Festival)
•  США — 15 жовтня 1999 (обмежений прокат)

Девід Лінч бажав, щоб фільм можна було переглядати тільки цілком, тому оригінальний DVD-реліз не мав поділ фільму на сцени, а єдиним додатковим матеріалом був трейлер до картини[19].

Фільм номінувався на ряд престижних нагород, у тому числі на «Оскар» у номінації «Краща чоловіча роль першого плану», а також брала участь в основному конкурсному показі Каннського кінофестивалю. Загалом фільм має 12 нагород та 28 номінацій на різних конкурсах та кінофестивалях[25].