Проходження

Проходження (в астрономії) — видиме пересування небесного тіла на тлі видимого диска іншого[1].

Проходження Меркурія на тлі видимого диску Сонця (8 листопада 2006 року)

Проходження Іо на тлі видимого диску Юпітера (знімок з космічного апарата Кассіні — Гюйгенс 1 січня 2001 року)

Проходження є особливим випадком загальнішого явища — затемнення. Цей термін вживають, якщо кутові розміри ближчого тіла значно менші за кутовий діаметр далекого. У разі, якщо видимий розмір ближчого тіла більший, ніж далекого, вживають термін покриття.

Найвідомішими є проходження Венери та Меркурія на тлі диску Сонця та галілеєвих супутників на тлі диску Юпітера. За 400 років із часів винаходу телескопа проходження Венери відбувалося вісім раз. Під час спостереження одного з таких проходжень (1761 року) Михайло Васильович Ломоносов відкрив атмосферу цієї планети. Останнє проходження відбулося 5—6 червня 2012 року[2].

Ще рідкіснішими є проходження однієї планети на тлі диску іншої. Наступна така подія станеться 22 листопада 2065 року, коли Венера (із кутовим діаметром 10,6") проходитиме на тлі диску Юпітера (що матиме кутовий діаметр 30,9"). Щоправда, з погляду земного спостерігача планети у цей час перебуватимуть неподалік сонячного диску (на відстані близько 8°), тому його спостереження будуть можливими лише з застосуванням особливого обладнання.

Останнім часом спостереження проходжень є одним з методів пошуку екзопланет. Вчені намагаються зафіксувати періодичні проходження планети на тлі диску її материнської зорі, що спричиняє зменшення блиску останньої. Зокрема, саме цей метод застосовується у проекті суперWASP[3] та у спостереженнях на космічному апараті Корот[4] з метою відкриття нових екзопланет.