Псалом життю

Генрі Лонгфелло написав цього вірша невдовзі після завершення лекцій про німецького письменника Йоганн Вольфганг фон Гете, який його дуже вразив. Поетичне натхнення було також результатом щиросердечної розмови із Корнеліусом Конвеєм Фелтоном, його другом та співробітником, теж професором Гарвардського університету. Удвох вони провели вечір, «говорячи про речі, що близькі душі — і як відважно триматися у життєвій боротьбі: і як отримувати найкраще з можливого»[4]. Наступного дня він написав «Псалом життю». Натхненням для нього стала і смерть його першої дружити, Мері Сторере Поттер (англ. Mary Storer Potter)[5], він намагався переконати себе, що треба бути готовим «все знести»[6] (англ. a heart for any fate)[3].

Вірш було вперше опубліковано у жовтні 1838 року в номері журналу The Knickerbocker[3], хоча твір було підписано за авторства «L.». Генрі обіцяли 5 доларів за нього, але він так і не отримав винагороди[7]. Первинна публікація також містила дещо змінену цитату Річарда Крешо як епіграму: «Життя буде насилати / випробовування до самого кінця / Як зустрінешся, скажи: „Прошу, друзі“» (англ. Life that shall send / A challenge to its end, / And when it comes, say, 'Welcome, friend'.)[8]. «Псалом життю» та інші ранні поеми, включаючи «Сільський коваль» та «Падіння Геспера», було зібрано та опубліковано як «Голоси ночі» (англ. Voices of the Night) 1839 року[9]. Збірка коштувала 75 центів[10] і до 1842 року шість разів перевидавалася[11].

Літом 1838 року Лонгфелло написав вірш «Світло зірок» (англ. The Light of Stars), який він назвав «Другим псалмом життю»[12]. Його вірш 1839 року, «Кроки ангелів» (англ. Footsteps of Angels), на яку його надихнула смерть дружини, також називалася «Голоси ночі: Третій псалом життю» (англ. Voices of the Night: A Third Psalm of Life)[13]. Інший твір, вміщений у збірці «Голоси ночі», із назвою «Жнець та квіти» (англ. The Reaper and the Flowers), первинно мав підзаголовок: «Псалом смерті» (англ. A Psalm of Death)[14].

Вірш, написаний зі схемою римування ABAB, щоб надихнути читачів жити активно, не оплакувати минуле і не приймати майбутнє як даність[3]. Повчальний тон підкреслено енергійною стопою і частими вигуками[11]. Відповідаючи на запитання читача щодо вірша у 1879 році, Лонгфелло сам підсумував, що твір був «розшифровкою моїх думок та почуттів на момент написання, і переконання, що там виражено, що Життя — це щось більше, аніж марний сон»[15]. Річард Генрі Стоддард визначив тему вірша як «урок витримки»[16].

Лонгфелло написав «Псалом життю» на початку періоду, коли він зацікавився юдеями, захоплення якими було особливо сильним у 1840-х та 1850-х роках. Конкретніше, його цікавили американські версії чи американські відгуки на єврейські історії. Найбільш значимим твором поета цього періоду є «Єврейське кладовище у Ньюпорті» (англ. The Jewish Cemetery at Newport), на створення якого його надихнуло кладовище Тоуро у Ньюпорт (Род-Айленд)Ньюпорті, Род-Айленд[17].

Вплив Гете був такий помітний, що 1854 року знайомий англієць зауважив, що «Псалом життю» є просто перекладом. Лонгфелло заперечив це, але визнав, що Гете міг дещо надихнути його, оскільки він писав вірш «на початку мого життя поетичного, коли тисячі пісень дзвеніли у моїх вухах; і безперечно багато відлунь та натяків у них можна знайти. Приймемо цей факт як є»[18].

«Псалом життю» став популярним віршем і часто цитувався, що дало підстави Чарльзу Келхуну (англ. Charles Calhoun), біографу Лонгфелло, вважати, що твір став культурним артефактом. Серед рядків, що часто цитують, є «Власний слід в пісках часу»[1][5]. 1850 року Лонгфелло записав у свій щоденник, що він був радий почути цей рядок у проповіді, хоча засмутився, коли ніхто із члені зібрання не зміг упізнати джерело[3]. Незабаром після смерті поета, його біограф Ерік С. Робертсон (англ. Eric S. Robertson) зауважив, що «„Псалом життю“ — видатний вірш чи ні — проникав прямо до сердець людей, і знаходив відгук у них. З американських кафедр, правих і лівих, проповідники говорили людям про нього, і він навіть став виконуватися як псалом у церквах»[19]. Вірш перекладено різними мовами, включаючи санскрит[3]. Йосиф Мазл переклав вірш, а також інші твори із пізнішої збірки Лонгфелло «Розповіді придорожнього готелю» (англ. Tales of a Wayside Inn), на іврит[20].

Келхун також відзначив, що «Псалом життю» став твором, який часто вивчали напам'ять і часто висміювали, із закінченням, яке відображало «Вікторіанські веселощі у своєму найгіршому прояві»[5]. Сучасні критики відкинули його «підсолоджену пігулку», яка оспівувала фальшиве відчуття безпеки[16]. Зафіксовано історію, що один чоловік сказав Лонгфелло, що зношена, переписана від руки копія його твору «Псалом життю» врятувала його від самогубства[21]. Роберт Л. Ґейл (англ. Robert L. Gale), дослідник Лонгфелло, назвав вірш «найбільш популярним віршем англійською мовою»[3]. Едвін Арлінгтон Робінсон, прихильник Лонгфелло, ймовірно саме про цей вірш він згадує у «Баладі біля вогню» (англ. Ballade by the Fire) рядком: «Зведися, моя душе» (англ. "Be up, my soul")[22]. Незважаючи на зменшення ваги репутації Лонгфелло серед сучасних читачів та критиків, «Псалом життю» залишається одним із небагатьох його віршів, які досі включаються до антологій[23].

Серед перекладачів цього твору є Василь Мисик, Євген Сверстюк, Валерій Кикоть та інші.

• Calhoun, Charles C. Longfellow: A Rediscovered Life. Boston: Beacon Press, 2004. ISBN 0-8070-7026-2.
• Einboden, Jeffrey. Nineteenth-Century US Literature in Middle Eastern Languages. Edinburgh University Press, 2013. ISBN 978-0-7486-4564-0
• Gale, Robert L. A Henry Wadsworth Longfellow Companion. Westport, CT: Greenwood Publishing Group, 2003. ISBN 978-0-313-32350-8
• Gruesz, Kirsten Silva. "Feeling for the Fireside: Longfellow, Lynch, and the Topography of Poetic Power" in Sentimental Men: Masculinity and the Politics of Affect in American Culture (Mary Chapman and Glenn Hendler, editors). Berkeley, CA: University of California Press, 1999. ISBN 0-520-21621-0
• Irmscher, Christoph. Longfellow Redux. Chicago: University of Illinois Press, 2006. ISBN 978-0-252-07586-5
• Pelaez, Monica. "'A Love of Heaven and Virtue': Why Longfellow Sentimentalizes Death" in Reconsidering Longfellow (Christoph Irmscher and Robert Arbour, editors). Madison, WI: Fairleigh Dickinson University Press, 2014. ISBN 978-1-61147-673-6
• Thompson, Lawrance. Young Longfellow (1807–1843). New York: The Macmillan Company, 1938.

• "A Psalm of Life" read by Rev. Michael Haynes, at the "Favorite Poem Project" (Boston University and the Library of Congress) (англ.)
• Annotated version of the poem, genius.com (англ.)
• Don Meyer, PhD, on the poem (англ.)