Пурпурова хмара

«Пурпурова хмара» (англ. The Purple Cloud) — постапокаліпстичній роман, написаний британським письменником Метью Ф. Шилем і була опублікована в 1901. Герберт Уеллс назвав «Пурпурову хмару» блискучим твором[2], а Говард Лавкрафт похвалив твір за зрадливо-дивовижну фантастику[3]. Роман заклав основу американського фільму «Світ, плоть і диявол» 1959 року.

Пурпурова хмара
англ. The Purple Cloud
Жанр постапокаліпсис, роман з продовженням і наукова фантастика
Автор Метью Фіпс Шиль
Мова англійська
Опубліковано 1901
Видавництво Chatto & Windusd і The Royal Magazined[1]
У «Гутенберзі» 11229

Текстові варіації

Роман існує в трьох різних варіаціях. Він вперше був опублікований як серіал з ілюстраціями Дж.Д.Кемерона у виданні «Королівський журнал». Це найкоротша версія.[4] Оригінальний текст книги був опублікований в Лондоні видавництвом Chatto & Windus у вересні 1901 року. Це найдовша версія і багато хто вважає, що це найкращий текст.[5][6] Текст 1901 року був перевиданий в Лондоні компанією Tartarus Press у 2004 році чудовим випуском з усіма ілюстраціями Кемерона із серіалу та новим вступом Браєна Стейблфорда.[7] Преса Гіпокампу включала в себе текст 1901 р., але без ілюстрацій, у всесвітній том «Будинок звуків та інших» за редакцією С. Т. Джоші (2005).[8][9][10] Текст 1901 року також використовувався у виданні, опублікованому в 2012 році в серії «Пінгвін Класика» з новим вступом Джона Сазерленда.[11]

Шиль переглянув роман у 1920-х роках, не змінюючи сюжет розтягнув роман. Ця версія була вперше опублікована в Лондоні товариством Віктор Голланц Лтд (1929), а в Нью-Йорку — Vanguard Press (1930).[12] Це остання версія, текст найчастіше перевиданий у численних наступних виданнях. Роман також був опублікований французькою, італійською, німецькою [13] та іспанською мовою.[14][15]

Сюжет

Ця історія — запис медитації щодо майбутнього написання тексту, деталізує оповідача Адама Джефсона на експедиції до Північного полюсу впродовж 20 століття на борту Бореалу.

Наречена Джефсона, графиня Клодаг, отруює свого двоюрідного брата, щоб забезпечити місце на кораблі Джефсону, оскільки експедиція, як відомо, була однією з найкращих, що були коли-небудь заплановані. Мільйонер, який помер кілька років тому, надав йому заповіт на виплату 175 000 000 доларів першій особи, чия нога перша стане на Північний полюс.

Перед тим, як Джефсон виходить, він чує проповідь шотландського священика на ім'я Макей, який виступає проти полярних досліджень, назвавши невдачу всіх попередніх експедицій волею Бога і пророкуючи жахливу долю для тих, хто намагається йти проти волі Божої. Джефсон одночасно згадує свою зустріч з людиною, яка стверджувала, що Всесвіт є місцем розбрату між невизначеними «силами» — «Білою» та «Чорною».

Протягом усіх подій полярної подорожі Джефсон поступово виявляє, що його курс протягом багатьох років керувався цими силами, до самого моменту, коли він досягає полюса. Він знаходить величезне чисте озеро, із скелястим островом та інкрустованим написом. Побачивши це, Джефсон раптово здогадується. Коли він повертається до свого табору, він разом зі своїми собаками відчуває нудоту після запаху, що нагадував персик. Він також помічає рухому пурпурну хмару, що поширюється на далеких небесах. Під час ходу своєї подорожі він виявляє мертвих тварин, у всіх без найменших ознак травми, і він поступово дізнається про смерть всього його екіпажу на борту Бореалу.

Кораблем досить легко керувати.[16] Спочатку він їде до північних островів, але, побачивши загибелі всіх різних рас з усього світу (результат еміграції полягав в уникненні хмари, що приносить смерть), і зустрічаючи кораблі з трупами, він приходить до мертвого континенту, де гуляє по Лондону та шукає новини про хмару. Також він шукає тих, хто вижив у закритих шахтах, але знаходить всі барикади, розбиті без розуму. Пізніше він йде до будинку Артура Макена (фактичного близького друга Шиля), якого він вважає мертвим, написавши вірш до самого кінця. Там він знаходить записну книжку, в якій він пише всю його розповідь.

Пізніші частини книги свідчать про появу в Джефсона божевільної помпезності: прийнявши турецький одяг, він оголошує себе монархом і спалює міста (включаючи Париж, Бордо, Лондон і Сан-Франциско) заради задоволення. Тоді він покладає своє життя на одне завдання - будівництво величезного і колосального золотого палацу на острові Імброс, який він має намір присвятити собі як вівтар для Бога і палац для себе. Він проводить сімнадцять років у палаці, кілька разів відмовляючись від роботи, до його завершення, коли він задумується про марноту своєї роботи.

По дорозі через Константинополь, який він також спалює, він зустрічає двадцятирічну голу жінку, без найменшого знання про світ. Вона продовжує йти за ним, незалежно від того, як він зловживає нею. Поступово він приймає її, але змушує її носити вуаль над ротом. Вона дуже швидко навчилася говорити, читати, готувати, рибалити та одягатися.

Дівчина (яка не вміє вимовляти «r» замість того, щоб сказати «l») розказує, що вона прожила все своє життя в підвалі під королівським палацом Туреччини і що вона нічого не знала про світ, поки не звільнилася, коли Джефсон спалив Константинополь. Вона поглинається у вивчення Біблії і заявляє що люди, які шукали багатство, були «зіпсовані».

Джефсон сильно бореться проти наростання його пристрасті до дівчини, яка бажає закінчити людський рід. В самому кінці, коли він виходить, щоб поїхати до Англії, вона інформує його про появу Пурпурової Хмари над Францією. Він кидається до неї, обіймаючи її як свою дружину, і тепер сподівається знайти спосіб уникнути хмари. Вона каже йому довіряти, що Бог не дозволить їй померти. Він закінчує своє писання, заявивши, що він прийняв свою роль і що через три тижні не пройшла ніяка пурпурова хмара, а він сподівається, що вони стануть родоначальниками майбутнього людства.

Примітки
  1. Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  2. H.G. Wells, The Discovery of the Future, London: Jonathan Cape, Ltd, 1925,(p.54).
  3. Wikisource:Supernatural Horror in Literature/The Weird Tradition in the British Isles
  4. Georges T. Dodds, review of Volume I of the Morse series, including the serial text.
  5. R. D. Mullen, review of the Gregg Press edition of The Purple Cloud, Science Fiction Studies, November 1977.
  6. Marion Powell, review of the Gregg Press edition (1901 text). Архівовано 19 серпня 2009 у Wayback Machine.
  7. Jeff Gardiner, review of Tartarus edition. (1901 text).
  8. William P. Simmons, review of The House of Sounds and Others (includes 1901 text).
  9. Greg Beatty, review of The House of Sounds and Others. Архівовано 4 лютого 2010 у Wayback Machine.
  10. skullsinthestars, review of The House of Sounds and Others.
  11. Notice of [[Penguin Classics]] edition. (1901 text). Архів оригіналу за 10 серпня 2014. Процитовано 8 вересня 2018.
  12. Georges T. Dodds, review of the Bison Books edition (1929 text).
  13. A. Reynolds Morse, The Works of M. P. Shiel Updated, Vol II of The Works of M. P. Shiel, Cleveland: The Morse Foundation (1980), 18.
  14. Translated by Soledad Silio, "Foreword" by Antonio Iriarte, Madrid: Reino de Redonda, 2005.
  15. "Esta absurda aventura", El País, 23 Aug 2008
  16. John D. Squires, "Shiel's Liquid Air Engines in The Purple Cloud",The New York Review of Science Fiction, December 2009, # 256, Vol 22, No 4 (Dec 2009), 6.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.