Говард Лавкрафт

Го́вард Фі́ліпс Ла́вкрафт[4] (англ. Howard Phillips Lovecraft; 20 серпня 1890 15 березня 1937) — американський письменник, журналіст та поет, що писав у жанрах жахів та містики, поєднуючи їх в оригінальному стилі. Засновник вигаданого всесвіту міфів Ктулху. За життя Лавкрафта його твори в більшості публікувалися у pulp-журналах[5], а після смерті письменника здійснили помітний вплив на формування сучасної масової культури, а сам Лавкрафт став однією з найзначніших осіб для жанру жахів. Його творчість настільки унікальна, що твори Лавкрафта виділяються в окремий піджанр — так звані лавкрафтівські жахи. Г. Ф. Лавкрафт є одним із найвідоміших митців і пропонентів напрямку Weird Fiction.

Г. Ф. Лавкрафт
англ. H. P. Lovecraft
Говард Лавкрафт в 1934 році
Ім'я при народженні Гóвард Фîліпс Лáвкрафт
Псевдо Гáмфрі Лíттлвіт (англ. Humphrey Littlewit), Éдвард Сóфтлі (англ. Edward Softly), Лью́їс Тéобальд-молодший (англ. Lewis Theobald, Jr.), Ворд Фíліпс (англ. Ward Phillips)
Народився 20 серпня 1890(1890-08-20)
м. Провіденс (Род-Айленд), США
Помер 15 березня 1937(1937-03-15) (46 років)
м. Провіденс (Род-Айленд), США
·рак тонкої кишкиd
Поховання
Swan Point Cemeteryd[1] : 
Громадянство  США
Національність американець
Діяльність письменник, поет, редактор, критик
Сфера роботи фантастика жахів
Alma mater Hope High Schoold
Мова творів англійська[2]
Роки активності 19171936 рр.
Напрямок «косміцизм»
Жанр оповідання жахів, фантастика
Magnum opus Поклик Ктулху, Тінь з позачасся, Хребти Безумства, Випадок Чарлза Декстера Варда, Коти Ултара, Beyond the Wall of Sleepd, The Dream-Quest of Unknown Kadathd і Тінь над Іннсмутом
Конфесія атеїзм
Батько Winfield Scott Lovecraftd[3]
Мати Sarah Susan Phillipsd[3]
Родичі Whipple Van Buren Phillipsd
У шлюбі з Соня Грін
Автограф
Сайт: Архів Г. Ф. Лавкрафта

 Говард Лавкрафт у Вікісховищі
 Висловлювання у Вікіцитатах

Біографія

Дев'ятирічний Говард

Дитинство і юність

Говард Філіпс Лавкрафт народився 20 серпня 1890 року в 9:00 ранку в своєму будинку на 194 (пізніше 454) Енджелл Стріт у Провіденсі, Род-Айленді (будинок знесли у 1961 році). Він був єдиною дитиною у Вінфілда Скотта Лавкрафта, який працював коммівояджером, і Сари Сьюзен Філіпс Лавкрафт. Його батьки могли простежити свій родовід в Америці від колонізації Массачусетської затоки в 1631 році. У 1893 році, коли Говарду було три роки, його батько пережив нервовий зрив, коли перебував у готелі в Чикаго, після чого був поміщений до психіатричної лікарні, де провів п'ять років, аж до своєї смерті 19 липня 1898.

Після смерті батька хлопчика ростила мати, дві тітки і, особливо, дід — Віппл Ван Б'юрен Філліпс. У діда була найбільша бібліотека в місті, що зіграло значну роль у формуванні читацьких пристрастей Говарда. Він рано почав читати і писати сам.

З раннього дитинства Лавкрафт мав слабке здоров'я. За деякими свідченнями він страждав від посиленої чутливості до холоду і навіть від невеликого морозу він міг знепритомніти[6]. Практично не маючи друзів, він більшість свого часу проводив у діда в бібліотеці. Але його інтереси не обмежувалися літературою, він серйозно займався хімією, астрономією, історією (особливо історією рідного штату і Нової Англії). Ще у шкільному віці самостійно почав видавати рукописні газети й часописи, що присвячував своїм науковим інтересам та дослідженням («The Scientific Gazette» (1899—1907) і «The Rhode Island Journal of Astronomy» (1903—1907)). Розповсюджувалися вони в основному серед однокласників.

У школі (Hope Street High School) його інтереси та дослідження схвалювалися вчителями, які замінили Говарду друзів серед однолітків. В 1906 році його статтю з астрономії вперше публікує «The Providence Sunday Journal». Пізніше він стає постійним ведучим колонки у «The Pawtuxet Valley Gleaner», присвяченій астрономії. А згодом й у таких виданнях як «The Providence Tribune» (1906—1908), «The Providence Evening News» (1914—1918) та «The Asheville» (NC) «Gazette-News» (1915).

1904 року помирає дід Говарда. Разом з матір'ю, через фінансові труднощі, вони були змушені залишити маєток, в якому жили, та переїхати у тісну квартиру в будинку № 598 на Енджелл Стріт. Говард дуже переймався через утрату свого будинку. 1908 року в самого Говарда стався нервовий зрив, що змушує його залишити школу, так її й не закінчивши. Спроба вступити до Університету Брауна закінчується невдачею, що призводить до ще більш усамітненого способу життя Лавкрафта.

Лавкрафт в 1915 році

Початок активної творчості

З 1908 по 1913 Лавкрафт практично не виходив з дому, продовжуючи займатися астрономією і поезією. Читаючи багато pulp-журналів, серед яких був «The Argosy», він наткнувся на любовні історії Фреда Джексона, що спонукало його написати гнівного листа до редакції журналу. Лист було опубліковано у 1913 році, і це викликало хвилю протестів з боку шанувальників Джексона. Відбулася переписка-суперечка на сторінках журналу, до якої було залучено багато людей[7]. Серед них був і Едвард Ф. Даас, президент United Amateur Press Association (UAPA). Це була організація, що включала молодих авторів з усієї країни, які писали й видавали власні журнали. Він і пропонує Лавкрафту стати членом UAPA; 1914 року Лавкрафт на його пропозицію пристав.

Лавкрафт почав видавати власний журнал «The Conservative» (1915—1923), в якому публікував свою поезію, а також статті та есе, написані як спеціально для цього видання, так і ті, що були надіслані в інші журнали. Всього виходить 13 випусків «The Conservative». Пізніше «Necronomicon Press» перевидадуть ці випуски разом з іншими працями Лавкрафта. Надалі Лавкрафт стає президентом і головним редактором UAPA.

Вже маючи досвід написання художньої літератури раніше («Звір у підземеллі» («The Beast in the Cave», 1905) і «Алхімік» («The Alchemist», 1908)) і тепер занурившись у світ аматорської прози, Лавкрафт знову береться за перо, вже як письменник-фантаст, — вперше з 1908 року. У 1917 успішно видаються «Склеп» («The Tomb») і «Дагон» («Dagon»). Тепер основним заняттям і захопленням автора стає саме проза, поезія і журналістика.

Одруження та життя в Нью-Йорку

У 1919 році нервовий зрив трапився вже з матір'ю Лавкрафта. Її також, як і його батька, помістили до клініки, звідки вона не виходила до самої смерті. Вона померла 24 травня 1921. Лавкрафт тяжко переживав смерть матері, але за кілька тижнів у його житті відбулася серйозна зміна — на конференції журналістів-аматорів у Бостоні 4 липня 1921 він зустрічає жінку, яка згодом стане його дружиною. Це була Соня Гафт Грін, єврейка українського походження, на сім років старша за самого Говарда. З першої зустрічі вони знаходять одне в одному багато спільного, і Лавкрафт часто відвідує її в Брукліні в 1922 році. Їхні стосунки не були секретом, і тому повідомлення про весілля 3 березня 1924 не виявилося несподіванкою для їхніх друзів. Втім це було повною несподіванкою для його тіток, яких він сповістив тільки в письмовому вигляді після того, як одруження вже відбулося.

Лавкрафт переїжджає до дружини у Бруклін, тоді він вже заробляє як професійний письменник, публікуючи свої ранні роботи у «Weird Tales», а Соня тримає успішний магазин капелюшків на П'ятій авеню в Нью-Йорку. Але пізніше магазин розорюється, а Лавкрафт втрачає роботу редактора в «Weird Tales». До того ж, здоров'я Соні погіршується, і її кладуть у лікарню Нью-Джерсі. Першого січня 1925 Соня їде в Клівленд, щоб почати справу там, а Лавкрафт переселяється до однокімнатної квартири в одному з районів Брукліна під назвою Ред Гук (Red Hook). У цей час з-під його пера виходять такі твори як «Покинутий будинок» («The Shunned House», 1924), «Кошмар Ред Гука» («The Horror at Red Hook») і «Він» («He») (обидва також 1924).

Повернення до Провіденса

Будинок Лавкрафта, в якому він жив з травня 1933 по березень 1937 року

На початку 1926 Лавкрафт задумує повернутися в Провіденс, за яким сумував весь цей час. У цей же момент його шлюб дає тріщину, і пізніше (у 1929) розпадається остаточно.

Повернувшись 17 квітня 1926 в Провіденс, Лавкрафт не веде самотній спосіб життя, як це було в період з 1908 по 1913. Навпаки, він багато подорожує старовинними місцями (Квебек, Нова Англія, Філадельфія, Чарльстон) і плідно працює. У цей час він пише низку найкращих своїх творів, серед яких «Поклик Ктулху» («The Call of Cthulhu», 1926), «На стрімчаках божевілля» («At the Mountains of Madness», 1931), «Тінь з позачасся» («The Shadow out of Time», 1934—1935). Водночас він веде активне листування як зі своїми старими друзями, так і з багатьма молодими авторами, які своєю кар'єрою на цьому терені зобов'язані багато в чому Лавкрафту (Огюст Дерлет, Дональд Вандру, Роберт Блох, Фріц Лейбер). У цей час ним написано безліч статей з політики та економіки, а також з усіх тих предметів, які його продовжували цікавити, — від філософії і літератури до історії та архітектури.

Особливо тяжкими виявляються останні два-три роки його життя. У 1932 вмирає одна з його тіток, Міс Кларк, і Лавкрафт в 1933 переїжджає до кімнати в будинку 66 по Коледж Стріт разом зі своєю другою тіткою, Міс Ганвелл. Після самогубства Роберта Говарда, одного з найближчих його друзів по листуванню, Лавкрафт впадає в депресію. В цей же час прогресує захворювання, яке потім виявиться причиною його смерті, — рак кишківника.

Смерть та вшанування пам'яті

Могила Говарда Лавкрафта з написом «Я — Провіденс» (буквальний переклад «Я — Провидіння»)

Взимку 1936—1937 хвороба настільки прогресує, що Лавкрафта кладуть в лікарню (Jane Brown Memorial Hospital) 10 березня 1937, де він і помирає п'ять днів по тому. Ввечері того ж дня газета «Providence Evening Bulletin», а 16 березня і «New York Times», опублікували некрологи. В першому з них зазначалося, що Лавкрафт продовжував робити письмові нотатки, поки міг тримати олівець.

Похований Лавкрафт 18 березня 1937 на родинній ділянці на кладовищі Свон Поінт (англ. Swan Point Cemetery). Багато друзів Лавкрафта — Гейзл Гільд, Роберт Блох, Кеннет Стерлінг, Кларк Ештон Сміт, Генрі Каттнер, надсилали листи з приводу його смерті у «Weird Tales», які публікувалися з червня 1937 року. Жак Берж'є у вересневому номері написав: «Відхід Лавкрафта, як мені здається, знаменує кінець цілої епохи в історії американської фантастичної літератури…»

Через кілька днів Роберт Гейворд Барлоу забрав безліч книг і рукописів Говарда Лавкрафта, включаючи «Інструкції на випадок смерті». Це викликало хвилю обурення шанувальників письменника, які вирішили, що Барлоу привласнив його напрацювання. Проте Барлоу разом з Огюстом Дерлетом видали збірку «The Outsider and Others» на 1500 сторінках, який включав 36 оповідань і есе «Надприродний жах в літературі», що вийшов 1939 року. Окрім цього, Дерлет активно публікував твори Лавкрафта в журналі «Weird Tales». Під час Другої світової війни нове видавництво Arkham House видало збірку «Beyond the Wall of Sleep» (1943), а Дерл опублікував листи й компіляції. Він же протягом 1940-х почав писати власні твори, навіяні «Міфами Ктулху», як він назвав систему вигаданих Говардом Лавкрафтом божеств, місць та артефактів.

Соня Грін, котра довідалася про смерть колишнього чоловіка тільки в 1945, написала спогади, видані в «Providence Sunday Journal» (1948). Британський видавець Віктор Голланц зацікавився виданням Лавкрафта в Англії та опублікував там низку його творів у 1951 році. У 1954 томи творів Лавкрафта були видані у Франції, а згодом в Німеччині, Італії, Іспанії та Південній Америці. Лідером фендому «Міфів Ктулху» в 1950-ті став Джордж Ветцель. За його сприяння було надруковано маловідому прозу, вірші та наукові статті Лавкрафта.

На початку 1960-х років спадок Лавкрафта був помічений кінематографом. З'явилися фільми: «The Haunted Palace» (1964), «Die, Monster, Die» (1965) і «The Shuttered Room» (1967). Кульмінація популярності «Міфів Ктулху» і їх засновника настала в 1975 році, коли майже одночасно вийшли книги: «Лавкрафт: біографія» Лайона Спрег де Кампа, «Howard Phillips Lovecraft: Dreamer on the Nightside» Френка Белкнепа Лонга і «Lovecraft at Last» Вілліса Коновера. Алюзії на творчість Лавкрафта з'явилися у Сідні Дж. Перельмана, Хорхе Луїса Борхеса, Джона Апдайка і Умберто Еко[8].

У 1975 році на Всесвітньому конвенті фентезі було засновано премію World Fantasy Award, нагородою в якій до 2016 року слугував бюст Лавкрафта[9].

Творчість

Невелике тихе місто з моторошними секретами — типове місце дії творів Лавкрафта

Стиль

У 1910-20-х роках Лавкрафт перебував під впливом творчості лорда Дансені, нерідко стилізуючи під нього власні тексти. Також на нього вплинув американський романтизм, зокрема Едгара По. Лавкрафт часто звертався до традиційної готичної атрибутики: таємничого будинку, магічних книг, заклинань, зловісного вітру, страхітливих звуків.

У 1930-х роках автор поєднує реалізм і фантастичні елементи, описуючи «багатовимірну» реальність, де героєві складно відрізнити дійсність від уяви. Лавкрафт використовував сюжети східної, античної та західноєвропейської історії, з додаванням історії Нової Англії. Елементи жахливого слугували виразним засобом, контрастуючи з повсякденною реальністю. Більшість творів 1930-х років мають атмосферу невизначеності, вселенської байдужості й передчуття жахливого фіналу. Лавкрафт вводив до них новоанглійські фольклорні мотиви і частіше звертався до словесних штампів (подача творів як щоденників, використання епітетів «невимовний», «богохульний»), за які нерідко був критикований[10].

Тематика

Витоками творчості Говарда Лавкрафта вважається загальна криза ідей та цінностей на рубежі XIX—XX століть, за якої панувало відчуття неможливості надати цілісності й гуманізму світорозумінню[11]. Крім літератури жахів, Говард Лавкрафт створив багато романтичної поезії, хоч сам виступав проти романтики, яка, на його думку, звужувала світогляд. В його поезії частим мотивом є ескапізм, оманливі мріяння[12].

Заборонені знання

Заборонені знання є центральною темою в багатьох творах Лавкрафта. Багато з його персонажів керуються цікавістю чи науковим інтересом і для досягнення своїх цілей використовують книги, такі як «Некрономікон», що призводить до їхньої загибелі чи безумства.

Кордонам раціонального та ірраціонального надається велике значення у творах Говарда Лавкрафта. Його герої постійно перебувають на межі, за якою їх колишні поняття про світ виявляються ілюзорними. Світ для них стає одночасно раціональним (людина розуміє речі, які не могла пояснити раніше) та ірраціональним (колишні знання і віра вступають в конфлікт з новим знанням).

Вплив на людство інших істот

Істоти Міфів Ктулху в Лавкрафта часто мають слуг-людей; Ктулху, наприклад, поклоняються під різними іменами ескімоси в Гренландії, культи вуду з Луїзіани, і в багатьох інших частинах світу.

Багато істот Міфів Ктулху надто сильні, щоб бути переможеними людьми, і настільки жахливі, що пряма зустріч з ними означає божевілля для звичайної людини. Часто (але не завжди) такі істоти володіють інтелектом, який набагато перевершує людський, високими технологіями чи існують в більшій кількості вимірів, ніж доступно нашому сприйняттю. Серед них зустрічаються як істоти, які впливають пасивно (напр. Ктулху), лише своєю присутністю, так і активно, які хочуть дослідити людей чи використати для досягнення своїх цілей (напр. Мі-го).

Успадковані провини

Неодноразово згадуються в оповіданнях Лавкрафта ідея про те, що нащадки в родоводі ніколи не можуть уникнути покарання за злочини, скоєні їх предками, принаймні, якщо злочини пов'язані з окультизмом. Нащадки можуть бути дуже далекі, як в місці так і в часі від самого акту злочину, і тим не менш, кара настигне їх. Ця тема зустрічається в творах: «Щури у стінах», «Зачаєний жах», «Факти стосовно покійного Артура Джерміна та його родини», «Алхімік», «Тінь над Іннсмутом», «Фатум, що спіткав Сарнат» і «Справа Чарльза Декстера Ворда».

Доля

Часто в творах Лавкрафта герой не в змозі контролювати свої дії, або не вважає за можливе змінити хід подій. Багато з його персонажів не були б у небезпеці, якби просто втекли, проте ця можливість або ніколи не виникає, або якось обмежується деякими зовнішніми містичними силами, наприклад, в «Позаземному кольорі» і «Снах у відьомському домі». У деяких випадках фатум проявляється над цілим людством, і ніяке спасіння для нього неможливе («Тінь з позачасся», «Поки не висохнуть моря»).

Разом з тим нерідко в творах Лавкрафта наголошується на циклічності, одні цивілізації змінюються іншими, забуті знання повертаються чи відкриваються заново («Сни у відьомському домі», «Тінь з позачасся»).

Цивілізація під загрозою

Лавкрафт часто розглядає ідею боротьби цивілізації з примітивним варварством. Іноді варварство приходить як зовнішня сила, яка руйнує цивілізацію в ході війни (наприклад, в опровіданні «Поляріс»). Іноді небезпека виходить від людей, позбавлених моралі («Гербет Вест — Реаніматор», «Модель для Пікмана»). Але найчастіше за тим і тим стоять надлюдські істоти, наприклад, Великі Древні.

Раси, національності та класи

Расизм є найбільш спірним аспектом робіт Лавкрафта. В таких класичних повістях як «Жах Ред Гуку», «Поклик Ктулху», «Він» носіями зла, шанувальниками диявольських сил виступають етнічні меншини — негри, китайці, індіанці. Але в творах «Морок над Іннсмутом», «Данвіцький кошмар», «Малюнок у будинку», «Зачаєний жах» носіями зла виявлялися представники білої раси голландського та англійського походження. Неокультурені народи в його творах не усвідомлюють небезпеки від зберігання древніх жахливих таємниць, поклоніння божествам, про які цивілізовані люди вже забули. Напівдикі племена ближче до цивілізацій та істот, які населяли Землю в минулому і можуть повернутися, тому вони й наводять жах на людину західного типу, що живе в цивілізованому штучному світі.

Релігія

Космічні боги Лавкрафта на ілюстрації Домініка Сігнорета

В роботах Лавкрафта правлять кілька різних пантеонів божеств (насправді цілком природних істот різного ступеня розвитку), які є байдужими до людства. Вони можуть творити те, що люди сприймають за зло, але не ставлять собі на меті знищувати або поневолювати людей. Люди для них так само незначні, як для людей бруд чи дрібні комахи, яких люди знищують, навіть не помічаючи цього. Божеств Великих Древніх письменник описує «безглуздими богами», щиро вклонятися яким можуть лише божевільні.

Його світогляд, породжений заняттями астрономією, зводив всю історію людської раси до наносекунд в царстві нескінченного простору і часу; і будь-яке припущення — неважливо, метафізичне або етичне — що людство, імовірно, може мати якусь космічну важливість, змушувала його давати опонентам відсіч з усією доступною риторичною силою. Однією з теорій, до якої він вдавався у своїй боротьбі проти телеології, було «вічне повернення» Ніцше — згідно якої, враховуючи нескінченність простору, часу і матерії, всі істоти і події у всесвіті приречені повторюватися незліченну кількість разів. Однак поступово Лавкрафт був змушений відступити від ідеї вічного повернення і змінити її на більш науково обґрунтовану ідею ентропії — поступової деградації всієї енергії космосу до стану теплового випромінювання. Ця ідея деяким чином відбивається в тих розповідях Лавкрафта, де він змальовує загибель Сонця і зникнення будь-якого життя на цій планеті і у всій сонячній системі. Немає повної впевненості, що Лавкрафт насправді приймав ідею ентропії; для цього він був надто відданий ідеї вічності і безмежності всесвіту.

Я, безумовно, не бачу іншої розумної позиції крім тієї, що виникає з повного скептицизму, приправленого схильністю до того, що існуючі докази роблять найбільш вірогідним. Все, що я хочу сказати — по-моєму, страшенно малоймовірно, щоб існувало щось на зразок єдиної космічної волі, духовного світу чи вічного буття для особистості. З усіх припущень, які можна зробити щодо всесвіту, вони найбільш невідповідні і голослівні, а я недостатньо педантичний, щоб прикидатися, що не розцінюю їх як найзапеклішу і нікчемну маячню. Теоретично я агностик, але аж до появи раціональних доказів мене слід класифікувати, умовно і фактично, як атеїста. Шанси на істинність теїзму для мене настільки мікроскопічні, що я б був педантом і лицеміром, назви я себе інакше.
Моя точка зору — що релігія все ще придатна для натовпу, що вона, як ніщо інше, допомагає впорядковувати її поведінку і що вона дає натовпу емоційне задоволення, яке той ніде більше не може отримати. Я не кажу, що вона справляється з будь-яким з цих завдань так само добре, як справлялася раніше, але все-таки кажу, що, з моєї точки зору, ніщо інше не змогло б впоратися з ними так само добре навіть зараз.

З листів Лавкрафта до Моріса У. Мо[13]

Праці

Прозові твори

Поезія

Цикли поезій:

  • Гриби з Югготу (англ. Fungi from Yuggoth)
  • Древній слід (англ. The Ancient Track)

Наукові праці

  • Надприродні жахи в літературі (англ. Supernatural Horror in Literature)

Крім того Лавкрафт написав багато робіт в співавторстві з іншими письменниками. Частина його праць була завершена послідовниками вже по смерті, особливо Огюстом Дерлетом. Збереглися численні наукові праці Лавкрафта з філософії та астрономії, його статті для журналів та переписка з читачами, яка нараховує понад 10000 листів (за твердженням Лайона Спрег де Кампа понад 100000).

Вплив

Обкладинка журналу «Weird Tales», натхненна творами Говарда Лавкрафта (1944)

Література

Ще за життя Говард Лавкрафт отримав наслідувачів своєї творчості: Августа Дерлета, Кларка Ештона Сміта, Френка Белнапа ЛонгаРоберта Блоха. Його твори в жанрі жахів було виділено в особливий піджанр лавкрафтівських жахів, визначальним для яких є зображення страху перед невідомим, а не конкретної загрози. Його творча спадщина породила напрям американської неоготичної прози 1910-30-х років. Лавкрафт став знаковою фігурою у переході від містичної літератури XIX століття до сучасної літератури жахів[10].

По смерті письменника Дерлет заснував видавництво «Arkham House», яке спеціалізувалося на творчості Говарда Лавкрафта. В 1950—1960-ті роки стали публікуватися його невидані твори, листи, статті й есе, чим започаткувався так званий «лавкрафтівський ренесанс», за якого про Говарда Лавкрафта дізнався широкий загал. Сам Дерлет наслідував Лавкрафта і розвинув його ідеї, зокрема божеств, місць, вигаданих культів, заснувавши «Міфи Ктулху». Він систематизував основні елементи та ввів протистояння добра зі злом, тоді як початково істоти «Міфів Ктулху» не описувалися як однозначно злі, але як чужі людині. Після популяризації творчості Лавкрафта, у другій половині XX століття, його послідовниками стали Ремсі Кемпбелл, Браян Ламлі, Колін Вілсон, Лін Картер, Ніл Гейман та інші. Лавкрафт підтримував дружні стосунки з Робертом Говардом і Кларком Ештоном Смітом, відомими як письменники фентезі, з якими обмінювався ідеями про зображення стародавніх цивілізацій, фантастичних істот, варварів і культів. Письменник популяризував і розвинув ідею оживлення мерців за допомогою наукових досягнень, яка стала широко поширеною в літературі жахів[14]. Творчість Лавкрафта здійснила помітний вплив на Стівена Кінга, зокрема антураж його творів, часте звернення до космічної тематики[15][16].

Також Говард Лавкрафт відомий літературними містифікаціями, найбільш знаною з яких є чаклунська книга Некрономікон. Деякі книги, які в нього тільки згадуються, були навмисне написані послідовниками Лавкрафта, наприклад «Книга Ейбона». Оскільки автор згадував у своїх творах і багато реальних гримуарів, творів інших письменників, трактатів алхіміків, у існування вигаданих повірило чимало читачів[17].

Деякі дослідники називають «Міфи Ктулху» повноцінними міфами, оскільки вони вибудовують картину світу з божествами й іншими надприродними істотами, відповідають на вічні питання та пов'язують минуле, сьогодення і майбутнє, і сприймаються читачами за відголоси реального знання. Проте ці міфи не впорядковують світ, істоти й сили «Міфів Ктулху» байдужі до людей і того, що вони вважають порядком і добром. З цієї причини їх іноді називають антиміфами[11].

Ктулху — одне з найвідоміших придуманих Лавкрафтом божеств

Релігія

Окультист Кеннет Ґрант вважав, що Говард Лавкрафт отримав містичні знання уві сні, які виклав у своїх творах, прирівнюючи його до Олени Блаватської та Алістера Кроулі. «Книгу Закону» Кроулі він інтерпретував як «Книгу Закону Великих Древніх», божеств «Міфів Ктулху». При цьому окультист вважав, що Лавкрафт спотворив отримані знання через свої матеріалістичні погляди. Він запропонував власне зіставлення міфології Лавкрафта й учення Кроулі, знайшовши багато відповідників та схожостей. Ґрант стверджував, що входив у контакт з такими описаними Лавкрафтом істотами, як Глибоководні.

Мішель Бортьо, практик «Гностичного Вуду», майстер «Культу Чорної Змії» та керівник «Монастиря Семи Променів», стверджував, що описане Лавкрафтом божество Шаб-Ніґґурат відповідає його жіночому принципу морської кози. За словами Бортьо, йому вдавалося прикликати Глибоководних за певних астрономічних умов і використання статуй морських чудовиськ.

Вілбур Ветлі інтерпретував описуване Лавкрафтом повернення божеств Великих Древніх як очищення Землі. Майкл Аквіно, один із засновників сетіанства, вважав Лавкрафта філософом. Зображених Лавкрафтом божеств він називав доброзичливими, які не вимагають поклоніння, окрім лише здійснення ритуалів, необхідних для їхнього пробудження. Вони начебто дали людям свої знання в часи, коли перебували на Землі. Аквіно розробив ритуали прикликання цих істот, котрі після свого повернення мають повалити християнського Бога. Окультист навіть розробив спеціальну Юґґотичну мову на основі згадуваних Говардом Лавкрафтом заклять. В 1972 році Аквіно написав у газеті Церкви Сатани «Роздвоєне Копито» статтю, в якій намагався визначити місцезнаходження Р'льєху — міста, де спить Великий Древній Ктулху.

В 1981 році Стівеном Ґрінвудом було засновано Езотеричний Орден Дагона, за вченням якого Лавкрафт отримав таємні знання про світоустрій. В 1960-ті Ґрінвуд взяв собі ім'я Рендольфа Картера, одного з героїв творів Лавкрафта[18].

Музика

Проза Говарда Лавкрафта послугувала джерелом натхнення для численних співаків і музикантів. До лавкрафтівської тематики зверталися гурти «Nox Arcana», «Metallica», «Lustmord», «Catacombs», «Therion». Одним з перших до тематики Лавкрафта звернувся гурт «H.P. Lovecraft» в 1967 році. Переважно натхненна творами письменника музика належить до напрямів дарк-метал, дез-метал, ембіент[19][20].

Концепція альбомів «The Black Circus Part 1: Letters» (2006) та «The Black Circus Part 2: Disclosure» (2007) датського прогресив-метал гурту «Manticora» також була натхненна всесвітами Говарда Лавкрафта.

Ігри

Ідеї та твори Говарда Лавкрафта знайшли втілення в багатьох настільних іграх, зокрема настільних рольових. Однією з перших, повністю присвячених лавкрафтівській прозі, стала Call of Cthulhu, випущена в 1981 році. Популярність подібних ігор стала зростати в 1990-ті та 2000-ні роки. За цей період вийшли: Arkham Horror (1987, 2005), Mythos (1996), Cthulhu Live (1997), Delta Green (1997), Call of Cthulhu, Collectible Card Game (2004), Cthulhu 500 (2004), Call of Cthulhu: The Card Game (2008), Trail of Cthulhu (2008), CthulhuTech (2008), Elder Sign (2011), Mansions of Madness (2011), Eldritch Horror (2013).

На творах Говарда Лавкрафта засновані відомі серії відеоігор та окремі ігри: Alan Wake, Alone in the Dark, Quake, Amnesia, Call of Cthulhu: Dark Corners of the Earth, Penumbra, Dead Space, The Vanishing of Ethan Carter, Bloodborne, Darkest Dungeon, Eldritch та ін. Посилання на «Міфи Ктулху» зустрічаються в безлічі інших настільних та відеоігор[20].

У 2019 українська компанія Frogwares випустила гру під назвою The Sinking City. Гра виконана в жанрі action-adventure з відкритим світом. The Sinking City — це поєднання детективного розслідування і жахів, заснованих на творчості Лавкрафта, зокрема, його «Міфах Ктулху».

Говард Лавкрафт і Україна

Дружина Лавкрафта Соня Грін народилася в українському місті Ічня.

Переклади українською

Перші повні офіційні переклади творів Говарда Лавкрафта українською з'явилися лише на початку 21-го століття. Тривалий час твори письменника мали лише окремі фанатські переклади[21]. Так, наприклад, шанувальники творчості Лавкрафта викладали власні переклади українською його творів та літературної критики про нього на сайті «Поетичні майстерні»[22][23].

Найранішим офіційним перекладом Лавкрафта українською був переклад оповідання «Коти Ултара» під назвою «Помста» у скороченому варіанті, опублікований у 1999 році в збірнику текстів для переказів українською «Українська мова» від видавнитцва «Світ дитинства»[24]. В 2010 році Дариною Семеновою було виконано переклад оповідання «Поклику Ктулху», надрукований у журналі «Всесвіт», № 5-6[25]. Пізніше з'явився фрагмент оповідання «Герберт Вест — Реаніматор», зроблений Остапом Українцем та надрукований у журналі «Всесвіт» № 11-12 за 2012. Згодом, у журналі «Світ Фентезі», також публікувалися поодинокі переклади українською його поезії та прози, як повних, так і уривків. Зокрема, оповідання «Азатот» (2014), «Немезіда» (2015)[26][27].

Як стало відомо у 2015 році на 22 Форумі видавців у Львові, видавництво Жупанського запланувало видати повне зібрання прозових творів Говарда Лавкрафта в трьох томах протягом 2016—2017 року[28]. В квітні 2016 на Книжковому арсеналі-2016 було представлено перший том (твори 1917—1926 років). В квітні 2017 на Книжковому арсеналі-2017 було представлено другий том (твори 1926—1928 років). В квітні 2018 на Книжковому арсеналі-2018 було представлено третій том (твори 1928—1937 років).

У 2016 було видано український переклад оповідання «Біла мавпа. Правда про смерть Артура Джерміна і його сім'ю» (видавництво Орієнтир, окремою книжкою) та «Поклик Ктулгу» (видавництво КСД у збірці «Колір зла»).

У серпні 2018 року стало відомо що збірка вибраних текстів «Поклик Ктулгу» Говарда Лавкрафта вийде в українському перекладі у видавництві Komubook; перекладачі — Тарас Бойко, Анатолій Олійник та Павло Швед. Тоді ж у 2019 році видавництва Фоліо видало повне зібрання творів у шести томах.

  • Говард Лавкрафт. «Біла мавпа. Правда про смерть Артура Джерміна і його сім'ю». Переклад з англійської: Андрій Харченко. Київ: Орієнтир, 2016. — 32 стор. ISBN 978-966-2610-81-9 (Сучасники і класики).
  • Говард Лавкрафт. «Поклик Ктулгу». // Стівен Кінг та інші. Колір зла: збірка .[29] Переклад з англійської: Андрій Яремчук. Харків : КСД, 2016. — 460 стор. ISBN 978-617-12-0478-2
  • Говард Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів у 3 томах. Т. 1.[30] Переклад з англійської: Катерина Дудка і Остап Українець. Київ: Вид. Жупанського, 2016. — 448 стор. ISBN 978-966-2355-69-7 (Майстри світової прози).
  • Говард Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів у 3 томах. Т. 2.[31] Переклад з англійської: Катерина Дудка і Остап Українець. Київ: Вид. Жупанського, 2017. — 480 стор. ISBN 978-966-2355-82-6 (Майстри світової прози).
  • Говард Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів у 3 томах. Т. 3.[32] Переклад з англійської: Владислава Носенка. Київ: Вид. Жупанського, 2018. — 456 стор. ISBN 978-966-2355-96-3 (Майстри світової прози).
  • Говард Лавкрафт. «Поклик Ктулгу» та інші історії жаху[33]. Переклад з англійської: Анатолій Олійник, Тарас Бойко, Роман Осадчук, Павло Швед. Київ: Komubook, 2019. 424 стор. ISBN ISBN 978-617-7438-15-0[34]
  • Говард Лавкрафт. «Поклик Ктулгу» (збірка).[35] Переклад з англійської: Євген Тарнавський. Харків: Фоліо, 2019. 224 стор. ISBN 978-966-03-8528-3[36]
  • Говард Лавкрафт. «Тінь над Інсмутом» (збірка).[37] Переклад з англійської: Євген Тарнавський. Харків: Фоліо, 2019. 384 стор. ISBN 978-966-03-8411-8[38]
  • Говард Лавкрафт. «На стрімчаках божевілля» (збірка)[39]. Переклад з англійської: Євген Тарнавський. Харків: Фоліо, 2019. 288 стор. ISBN 978-966-03-8311-1[40]
  • Говард Лавкрафт. «Сни в оселі відьми» (збірка)[41]. Переклад з англійської: Євген Тарнавський. Харків: Фоліо, 2019. 288 стор. ISBN 978-966-03-8909-0[42]
  • Говард Лавкрафт. «Крилата смерть» (збірка)[43]. Переклад з англійської: Євген Тарнавський. Харків: Фоліо, 2019. 288 стор. ISBN 978-966-03-8808-6[44]
  • Говард Лавкрафт. «Крізь браму срібного ключа» (збірка)[45]. Переклад з англійської: Євген Тарнавський. Харків: Фоліо, 2019. 288 стор. ISBN 978-966-03-8717-1[46]

Див. також

Примітки

  1. Find a Grave — 1995.
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Pas L. v. Genealogics — 2003. — ed. size: 683713
  4. Часто також Лавкра́фт
  5. Попри поширену думку Лавкрафт не жив у бідності, окрім своїх останніх років, і був відомим серед певного кола читачів.
  6. Lin Carter, Lovecraft: A Look Behind the Cthulhu Mythos, p. 84.
  7. Г. Ф. Лавкрафт: Жизнь С. Т. Джоши по изданию Necronomicon Press, 1996 5. Варвар и чужак (1908—1914)
  8. Г. Ф. Лавкрафт: Жизнь С. Т. Джоши по изданию Necronomicon Press, 1996 25. ты не ушел (1937—1996)
  9. Flood, Alison. World Fantasy award drops HP Lovecraft as prize image. the Guardian. Процитовано 10 грудня 2015.
  10. Ковалькова, Татьяна (2001). Готическая традиция в американской прозе 1920-30-х годов: новеллистика Х.Ф. Лавкрафта. Саранск.
  11. Налитова, Екатерина (2013). Проблема мифа и антимифа в творчестве Говарда Филлипса Лавкрафта.
  12. Лавкрафт - исследователь аутсайда | Евгений ГОЛОВИН. golovinfond.ru.k0.gfns.net. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 27 листопада 2015.
  13. Г.Ф. Лавкрафт: Жизнь, С.Т. Джоши, 10. Циничный материалист (1919-1921)
  14. Lovecraft 101: Get To Know The Master of Scifi-Horror. io9 (амер.). Процитовано 27 листопада 2015.
  15. Davis, Mike. The Lovecraftian stories of Stephen King. Lovecraft eZine. Процитовано 26 листопада 2015.
  16. The Man Who Can Scare Stephen King. www.americanheritage.com. Процитовано 26 листопада 2015.
  17. Joshi, S. T. (2002). H. P. Lovecraft and Lovecraft Criticism: An Annotated Bibliography. Borgo Press. ISBN 978-1592240128.
  18. Керрі Болтон. Вплив Г. Ф. Лавкрафта на окультизм.. Блоґ Олександра Артамонова (uk-UA). Процитовано 27 листопада 2015.
  19. Hill, Gary (2006). The Strange Sound of Cthulhu: Music Inspired by the Writings of H. P. Lovecraft. Lulu.com. ISBN 978-1847287762.
  20. Smith, Don G. (2005). H.P. Lovecraft in Popular Culture: The Works and Their Adaptations in Film, Television, Comics, Music and Games. McFarland & Company. ISBN 978-0786420919.
  21. Лавкрафт українською: хто і навіщо розбудив Ктулху. 1 грудня 2015. Процитовано 27 листопада 2016.
  22. Проза - Ірина Храмченко - Говард Лавкрафт *Селефаїс* (переклад на українську мову) - Поетичні майстерні. maysterni.com. Процитовано 27 листопада 2016.
  23. Публіцистика - Олександр Артамонов - Політичні погляди Г. Ф. Лавкрафта (переклад статті Керрі Болтона). - Поетичні майстерні. maysterni.com. Процитовано 27 листопада 2016.
  24. «Українська мова — збірник текстів для переказів з творчим завданням на випускних екзаменах». С. В. Ломакович, В. Ф. Жовтобрюх, С. В. Мясоєдова, 1999 рік, видавнитцво «Світ дитинства»
  25. ГОВАРД Ф. ЛАВКРАФТ. Поклик Ктулху - Архів журналу «Всесвіт» за 2005-2013 роки. www.vsesvit-journal.com. Процитовано 27 листопада 2016.
  26. Поезії фантастів: Толкін, Лавкрафт, Бредбері та Олді | Світ Фентезі. svitfantasy.com.ua. Процитовано 27 листопада 2016.
  27. World of fantasy №10-11 (13-14) 2014. issuu. Процитовано 27 листопада 2016.
  28. видавництво жупанського - готуються до друку. publisher.at.ua. Процитовано 11 листопада 2015.
  29. Зміст: Стівен Кінг. Плесо, Джон Кольєр. Вечірній первоцвіт, М. Р. Джеймс. Ясен, Люсі Кліффорд. Нова матуся, Рассел Кірк. Довгий-довгий шлях попереду, Говард Лавкрафт. Поклик Ктулгу, Шерлі Джексон. Літні люди, Гарлан Еллісон. Скавучання побитих собак, Натаніель Готорн. Молодий Гудмен Браун, Дж. Шеридан Ле Фаню. Суддя Гарботтл, Рей Бредбері. Натовп, Майкл Ши. Автопсія, Едит Несбіт. Весілля Джона Чаррингтона, Карл Едвард Вагнер. Палички, Роберт Ейкман. Більше, ніж окрема людина, Фриц Лейбер. Швидкий потяг «Белсен», Роберт Блох. Ваш навіки, Джек-різник, Чарльз Л.Грант. Якщо Деймон завітає, Менді Вейд Веллман. Венді, Венді
  30. Зміст: Склеп (оповідання), Дагон (оповідання), Спогади про доктора Самюела Джонсона (оповідання), Поляріс (оповідання), За стіною сну (оповідання), Пам'ять (прозовий вірш), Старий Вар'ят (оповідання), Перевтілення Хуана Ромеро (оповідання), Білий Вітрильник (оповідання), Фатум, що спіткав Сарнат (оповідання), Свідчення Рендольфа Картера (оповідання), Вулиця (оповідання), Жахливий Стариган (оповідання), Коти Ултара (оповідання), Дерево (оповідання), Селефаїс (оповідання), З позамежжя (оповідання), Храм (оповідання), Ньярлатотеп (прозовий вірш), Малюнок у будинку (оповідання), Факти стосовно покійного Артура Джерміна та його родини (оповідання), Безіменне місто (оповідання), Пошуки Іранона (оповідання), Місячні болота (оповідання), Ex Oblivione (прозовий вірш), Інші боги (оповідання), Сторонній (оповідання), Музика Еріха Цанна (оповідання), Люба Ерменґард, або Серце сільської дівчини (оповідання), Гіпнос (оповідання), Що приносить місяць (прозовий вірш), Азатот (микрооповідання), Герберт Вест — Реаніматор (оповідання), Пес (оповідання), Зачаєний жах (оповідання), Щури у стінах (оповідання), Невимовне (оповідання), Свято (оповідання), Покинутий будинок (оповідання), Жах Ред Гука (оповідання), Він (оповідання), У склепі (оповідання), Холод (оповідання)
  31. Зміст: «Поклик Ктулху», «Сомнабулічний пошук незвіданого Кадата», «Справа Чарльза Декстера Ворда», «Барва з позамежжя світу» та «Жахіття Данвіча».
  32. Зміст: Шепіт у пітьмі, У горах божевілля, Морок над Інсмутом, Сни у відьминому домі, Потвора на порозі, Книга, Зловісний пастир, За пеленою часу, Той, Хто Чаїться у Темряві
  33. Зміст: Прадавня стежка, Пам'ять, Даґон, Селефаїс, Коти Ультару, Сторонній, Ілюстрація в давній книзі, Герберт Вест — реаніматор, Холодне повітря, Поклик Ктулгу, Колір, що зійшов з небес, Тінь над Інсмутом, Шептун у темряві
  34. Поклику Ктулгу" та інші історії жаху. Komubook, 2019
  35. Зміст: Герберт Вест, реаніматор, Даґон, Поклик Ктулху, Кішки Альтараб Лампа Аль-Хазреда, Пікменівська модель, Музика Еріха Занна, Перевтілення Хуана Ромеро, Фестини, Срібний ключ, Гробівець, Барва з-за меж Всесвіту
  36. Поклик Ктулху. Фоліо, 2019
  37. Зміст: Тінь над Інсмутом, Жахіття Данвіча, Той, хто шепоче в темряві, У дрімотних пошуках незвіданого Кадату
  38. Тінь над Інсмутом. Фоліо, 2019
  39. Справа Чарльза Декстера Ворда, На стрімчаках божевілля
  40. На стрімчаках божевілля. Фоліо, 2019
  41. Зміст: Зелений Луг, За бар'єром сну, Зізнання Рендольфа Картера, Целефас, Ньярлятотеп, Пошуки Іранона, Ex Oblivione, Безіменне Місто, Гіпнос, Покинутий будинок, Дивна хатинка на стрімчаку в імлі, Електричний кат, Сни в оселі відьми, Дерево на пагорбі, У невидимих стінах Ерікса, Відьмина Балка
  42. Сни в оселі відьми (укр.). ISBN 978-966-03-8909-0.
  43. Зміст: Маленька скляна плящинка, Звір у печері, Алхімік, Потойбічний, Хаос, що крадеться, Страх, що зачаївся, Азатот, Кохані мерці, Неназване, Пожирач привидів, Дві чорні пляшки, Крилата смерть, Завсідник темряви, Нічний океан, Потвора на порозі, Зловісний прибулець, Темне братерство
  44. Крилата смерть (укр.). ISBN 978-966-03-8808-6.
  45. Зміст: За межами Еносу, Що приносить місяченько, Похований з фараонами, У крипті, Місячне болото, Інші боги, Крізь браму срібного ключа, Поза буттям, Під покровом сну, Дуже стародавній народ, Тварюка в місячному сяйві, Спадок Пібоді
  46. Крізь браму срібного ключа (укр.). ISBN 978-966-03-8717-1.

Посилання

Література

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.