Пушкін Анатолій Іванович

Анато́лій Іва́нович Пу́шкін (30 травня 1915(19150530), с. Суконниково, тепер Можайського району Московської області, Російська Федерація 15 квітня 2002, Москва) — радянський льотчик-бомбардувальник, генерал-лейтенант авіації (9.05.1961), Герой Радянського Союзу (12.08.1942), заслужений військовий льотчик СРСР (16.08.1966). Батько відомої рок-поетеси Маргарити Пушкіної. Депутат Верховної Ради УРСР 7-го скликання.

Пушкін Анатолій Іванович
Народився 30 травня 1915(1915-05-30)
Москва, Російська імперія
Помер 15 квітня 2002(2002-04-15) (86 років)
Москва, Росія
Країна  Російська імперія
 СРСР
 Росія
Діяльність льотчик
Alma mater Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Знання мов російська
Заклад Військово-повітряна інженерна академія імені Жуковськогоd
Учасник Японсько-китайська війна, радянсько-фінська війна і німецько-радянська війна
Військове звання генерал-лейтенант авіації
Партія КПРС
Діти Пушкіна Маргарита Анатоліївна
Нагороди

Біографія

Народився 17 (30) травня 1915 року в родині робітника. Після смерті батька у 1928 році разом із родиною переїхав до Москви. Після навчання в школі вступив на токарні курси заводу «Аремз». Працював механіком в авторемонтних майстернях. Навчався в аероклубі Бауманського району Москви.

У Червоній армії з 1933 року. Вступив у Єйську льотну школу. Потім, у грудні 1933 року, переведений до Луганської військової авіаційної школи пілотів, яку закінчив у 1934 році. Служив у авіаційній бригаді в містах Вітебську та Смоленську. Військове звання лейтенант присвоєно в 1937 році.

У 1938 році направлений до Китаю у складі бомбардувальної ескадрильї. Під час одного з бойових вильотів літаків Пушкіна був підбитий, довелося здійснити посадку в горах без шасі. За бойову роботу в Китаї був нагороджений першим орденом Червоного Прапора. Член ВКП(б) з 1939 року.

Разом з полком брав участь у вторгненні Червоної Армії до Польщі в 1939 році і в радянсько-фінській війні 1939—1940 років. За виконання бойових завдань нагороджений другим орденом Червоного Прапора.

У березні 1940 року призначений на посаду помічника командира 135-го бомбардувального авіаполку в Харкові.

На фронтах німецько-радянської війни з липня 1941 року. У жовтні 1941 року призначений командиром 52-го ближньобомбардувального авіаполку.

Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 12 серпня 1942 року за зразкове виконання бойових завдань і ефективні результати бойових дій полку[1].

У серпні 1942 року призначений на посаду заступника командира бомбардувальної авіаційної дивізії. Дивізія брала участь у захопленні Прибалтики (у складі 15-ї повітряної армії) і боях за Берлін (у складі 16-ї повітряної армії, 1-й Білоруський фронт).

Після війни до 1950 року служив у Грузинській РСР на посаді командира авіаційної дивізії. У січні 1950 року призначений до інспекторської групи при Головнокомандувачі ВПС СРСР. У 1952—1954 роках навчався в Академії Генерального штабу СРСР.

Після навчання служив у Прибалтиці заступником командира авіаційного корпусу, командиром дивізії, заступником командувача повітряної армії.

З 1959 по 1967 рік — командувач ВПС Південної групи військ, потім командувач 36-ї повітряної армії у складі Південної групи військ (з квітня по листопад 1967 року). Продовжив службу в Головному штабі Військово-повітряних сил СРСР.

У 1975 році звільнений за віком в запас з посади заступника начальника Військово-повітряної інженерної академії імені Жуковського в званні генерал-лейтенанта авіації.

До 1989 року працював у Науково-дослідному центрі автоматизації управління повітряним рухом Міністерства цивільної авіації СРСР.

У 1991 році був обраний президентом міжрегіональної асоціації воїнів-інтернаціоналістів (МАВІ).

Помер і похований у Москві на кладовищі «Ракитки».

Нагороди

Російська Федерація

СРСР

Іноземні нагороди

Примітки

  1. Указ Президиума Верховного Совета СССР «О присвоении звания Героя Советского Союза начальствующему составу авиации Красной Армии» от 12 августа 1942 года // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик: газета. — 1942. — 14 августа (№ 32 (191)). — С. 1.

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.