Пшонник Йосип Петрович

Йосип Петрович Пшонник (нар. невідомо — пом. 1925) — український військовий діяч, полковник Армії УНР. Належав до дванадцятки найнебезпечніших повстанських ватажків за даними НК[2].

Йосип Петрович Пшонник
 Полковник
Загальна інформація
Народження невідомо
Смерть 1925(1925)
Національність українець
Військова служба
Роки служби 1918–1921
Приналежність  УНР
Вид ЗС  Армія УНР
Рід військ Сухопутні війська
Формування 12-та Київська дивізія армії УНР
Запорізька група армії УНР
Бессарабська повстанська група
Війни / битви Радянсько-українська війна
(Перший зимовий похід)
(Другий зимовий похід)
Командування
Начальник першого повстанського району[1]

Життєпис

Після звільнення Одеси від більшовиків у березні 1918 року Пшонник повернувся до міста та почав працювати на посаді помічника голови демобілізаційної комісії, пізніше військового комісара[3]. Після приходу до влади в Україні Павла Скоропадського, він, як і більшість діячів УНР, упродовж семи місяців перебував у підпіллі. Коли розпочалося антигетьманське повстання, став одним з його лідерів у Одесі. До березня 1919 року працював на посаді губернського військового коменданта Херсонщини.

Йосип Пшонник був учасником повстансько-партизанського руху проти більшовиків з 1919 року, командував 12-ю Київською дивізією армії УНР. У січні-лютому 1920 року потрапив до більшовицького полону в Одесі, де радянське командування з полонених вояків армії УНР та УГА сформувало 1-й Чорноморський полк. 6 квітня 1920 року полк під командуванням Пшонника підняв антибільшовицьке повстання в Тирасполі та швидко оволодів містом. 16 квітня група Йосипа Пшонника зайняла повітовий центр Ананьїв, встановила владу УНР і утримувала його до приходу військ Тютюнника та Омеляновича-Павленка під час Першого Зимового походу, після чого група влилася до армії УНР[4][5]. У 1920 році Йосип був старшиною 5-ї Чорноморської бригади Волинської дивізії Армії УНР, а згодом начальником штабу 6-го загону Запорізької групи.

Постанова від 17 березня 1925 року про обрання міри запобіжного заходу для Пшонника Йосипа Петровича - утримання під вартою в комендатурі ГПУ УСРР

З літа 1921 року Йосип Пшонник цивільний і військовий начальник штабу 1-го Одеського району Південної повстанської групи, що готувала повстання на Півдні України[6]. Йосип Петрович був учасником Другого Зимового походу у складі Бессарабської повстанської групи. Він очолив найбільший повстанський відділ з 187 козаків і старшин[7]. Загін Пшонника зайняв західні райони Тирасполя, проте усе місто захопити їм не вдалося[8]. Повстанці вимушені були відступити до Румунії.

У еміграції в Румунії Йосип Пшонник жив із випадкових підробітків: працював вантажником, землекопом. Згодом, вміючи добре креслити, виконував замовлення для міської управи, залізниць, управління доріг[9].

Існують твердження про агентурну діяльність Пшонника на користь Одеської НК з 1921 року, проте відомостей про оперативне й ідеологічне використання цієї особи у слідчих справах немає[10].

12 лютого 1925 року неподалік Ямполя під час нелегального перетину радянсько-румунського кордону Йосипа Пшонника затримали радянські прикордонники. Наступного дня його передали в розпорядження начальника 24-го Могилів-Подільського прикордонного загону ДПУ, далі таємно переправили до Харкова. Основною метою свого переходу Йосип Петрович називає зустріч з Тютюнником для отримання від нього вказівки, яке місце повинні зайняти українські емігранти в Румунії, в разі військового конфлікту. Йосип Пшонник дає розлогі свідчення про свою участь у національно-визвольних змаганнях. Ці свідчення використали як незаперечний доказ його «контрреволюційної» діяльності і підставу для смертного вироку, винесеного 29 серпня 1925 року[1].

Примітки
  1. Справа «Петлюрівські отамани» / упоряд. В.М. Василенко, В.М. Даниленко — К.: Інститут Історії України НАНУ, 2011 — с. 7-10.
  2. "Во мне глубоко укоренилось сознание того, что все идущее с севера, из России — является душителем украинской нации"; Файзулін Я., «Дзеркало Тижня», 2 жовтня 2015.
  3. Вінцковський Т., Джумига Є., Мисечко А. / Українські мілітарні формування в Одесі в добу Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 рр.); nemaloknig.info
  4. Взаємодія українських повстанців та армії УНР в боях за Ананьїв, Балту та Бірзулу навесні 1920 року Архівовано 27 вересня 2017 у Wayback Machine.; «Воєнна історія», №4-6 (70-72), С. 23, 2013
  5. Реабілітовані історією. Одеська область: Книга перша / упоряд. Л.В. Ковальчук, Е.П. Петровський — Одеса: АТ «ПЛАСКЕ», 2010. — с. 27 ISBN 978-966-8692-38-3
  6. В’ячеслав Василенко. Південні група військ УНР у підготовці антибільшовицького повстання. — с. 97.
  7. Військова історія. Бессарабська повстанська група у Другому зимовому поході армії УНР./ Файзулін Я.М. — К.: Інститут історії України НАН України, 2011. — c. 381
  8. ЦДАВОВУ. — Ф.1075. — Оп.2. — Спр.827. — Арк.277.
  9. Йосип Пшонник:чекістська спецоперація; Василь Гарай, «На Скрижалях», червень 2016
  10. В’ячеслав Василенко. Південні група військ УНР у підготовці антибільшовицького повстання. — с. 99.

Джерела
  • Юрій Тютюнник: від «Двійки» до ГПУ. Документи і матеріали/ Верстюк В.Ф., Файзулін Я.М., Скальський В.В. — К.: «Дух і Літера», 2011. — c. 80. ISBN 978-966-378-207-2
  • Спогади командарма (1917-1920): Документально-художнє видання/ Упоряд.:М.Ковальчук. — К.: «Темпора», 2007. — с. 596. ISBN 966-8201-24-8
  • Верига Василь. Листопадовий рейд 1921 року. — К.: «Стікс», 2011. — с. 249 ISBN 978-966-96849-8-1
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.