Підгорний Руслан Віталійович

Велоспортом Підгорний почав займатися у 12 років. Його першим тренером був Василь Михайлович Пастернак[1]. У 15 років він потрапив у Білу Церкву в Центр олімпійської підготовки КОСДЮШОР «Промінь», де його тренером став Чмирук Дмитро Архипович. До 1997 року в основному виступав на треку, іноді – на шосе, входив до резерву Олімпійської збірної. З 1997 року Руслан Підгорний приєднався до збірної України в Італії. За цей рік він проїхав 80 шосейних стартів, завдяки чому потрапив до основного складу збірної України[3]. Також він зайняв друге місце в Чемпіонаті України (шосе)[2]. В 1998 році Підгорний став чемпіоном світу в командній гонці переслідування на треку (на той момент йому було 21). В 1999 році він став дворазовим чемпіоном Європи на треку в категорії «Under 23» в індивідуальній гонці і груповій гонці. В 2000 році виступав разом у італійській команді з такими велогонщиками, як Ярослав Попович, Руслан Грищенко і Сергій Матвєєв[3].

В 2002 році Руслан Підгорний підписав контракт із професійною командою De Nardi. Того ж року він зайняв друге місце у Чемпіонаті України (шосе). З 2003 року Підгорний працює у італійській команді Marchiol. Він займає перше місце у Giro della Regione Friuli Venezia Giulia і в генеральній класифікації Giro del Veneto (b). У 2004 році Руслан спершу переходить до ірландської команди LPR Brakes-Farnese Vini, згодом – до Centro Convenienza Esse, а також займає перші місця у Giro del Medio Brenta і Giro del Casentino[2].

У 2005 році українець підписав контракт з ірландським Tenax-Menikini, у складі якого виступав по 2007 рік. За час виступів за цю команду Підгорний зміг зайняти безліч призових місць на італійських й австрійських етапах (в тому числі перше місце на Trofeo Matteotti й на третьому етапі Brixia Tour Passo Maniva). У 2008 році Руслан захищає кольори ірландської команди LPR Brakes-Farnese Vini. У цьому році він здобуває перше місце в Чемпіонаті України (який проходив у Севастополі), і також займає третє місце в Генеральній Класифікації австрійського турніру Österreich-Rundfahrt.[2] Окрім цього, Підгорний взяв участь в Олімпіаді 2008 (Пекін) в індивідуальній груповій гонці (245, 4 км), де довгий час лідирував, але потім здав позиції і в результаті зайняв 53 місце. На запитання, чи міг він виступити краще, Руслан Підгорний відповів:

Звісно, я міг виступити краще. Але сталось так, що не було особистого тренера або наставника, якому можна було б довіритися, який міг би вести всю гонку. Чесно зізнатися, я занервував, що поїхав у відрив так рано, та й не очікував, що білорус, який «втік» зі мною, здасть свої позиції. По ходу гонки можна було змінити тактику, але не було зв’язку з тренерами, і я не знав, що відбувається ззаду. Гонка йшла в сліпу. Я відчував, що знаходжусь в хорошій формі, але показати найкращий результат через ряд причин не вдалося.[1]

В 2009 році Підгорний підписав контракт з ISD, де виступав по 2010 рік. У складі цієї команди він переміг на першому етапі Brixia Tour. В 2011 році українець виступав за голландську команду Vacansoleil, яка стала останньою у його кар’єрі.[2] [3]

Руслан Підгорний має вищу освіту, закінчив Вінницький державний університет ім. М. Коцюбинського. Проживає в місті Біла Церква.

Вперше одружився 2002 року, дружина — Вікторія, з якою він познайомився на змаганнях. Від першого шлюбу має доньку Анастасію. В 2012 розлучився з Вікторією. В 2015 одружився з вінничанкою Анною Миколаївною Гончар, яка після одруження взяла прізвище Підгорна. Донька від другого шлюбу — Аліса — народилася в 2015 року.

Хобі — музика.[1] Є засновником журналу «Велотрафік».[3]

• 1997
  • Друге місце в Чемпіонаті України (шосе)

• 1998
  • Чемпіон світу в командній гонці переслідування на треку в 1998 році (разом із Олександром Симоненком, Сергієм Матвєєвим і Олександром Феденком)

• 1999
  • Дворазовий чемпіон Європи на треку в індивідуальній гонці і груповій гонці

• 2002
  • Друге місце в Чемпіонаті України (шосе)

• 2003
  • Перше місце в Генеральній Класифікації Giro della Regione Friuli Venezia Giulia
  • Перше місце в Генеральній Класифікації Giro del Veneto (b)

• 2004
  • Перше місце в Giro del Medio Brenta
  • Перше місце в Giro del Casentino
  • Перше місце в Генеральній Класифікації Gran Premio Industria del Cuoio e delle Pelli

• 2006
  • Перше місце в Trofeo Matteotti

• 2007
  • Друге місце в Чемпіонаті України (шосе)
  • Перше місце на третьому етапі Brixia Tour Passo Maniva

• 2008
  • Перше місце в Чемпіонаті України (шосе)
  • Третє місце в Генеральній Класифікації Österreich-Rundfahrt
  • 53 місце на Олімпійських Іграх 2008

• 2009
  • Друге місце в Генеральній Класифікації Österreich-Rundfahrt
  • 15 місце в Генеральній Класифікації Volta a Portugal

• 2010
  • Перше місце на першому етапі Brixia Tour (Palazzolo)

• 2011
  • 101 місце в Генеральній Класифікації Vuelta a España[2]