Підорлик малий

Підорлик малий[1] (Aquila pomarina) — вид хижих птахів з роду Орел родини Яструбові (Accipitridae) ряду Соколоподібні (Falconiformes). Серед українців ця птаха має ще іншу назву — орел-скигляк малий[2][3]. Один з 9 видів роду, один з 5 видів у фауні України. В Україні гніздовий, перелітний птах.

?
Підорлик малий

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Соколоподібні (Falconiformes)
Родина: Яструбові (Accipitridae)
Рід: Орел (Aquila)
Вид: Підорлик малий
Aquila pomarina
Brehm, 1831

Ареал поширення малого підорлика      Гніздування      Зимування      Шляхи міграції
Посилання
Вікісховище: Category:Aquila pomarina
Віківиди: Aquila pomarina
ITIS: 175414
МСОП: 144492
NCBI: 52411

Морфологічні ознаки

Підорлик малий в польоті

Невеликий орел схожий на підорлика великого (Aquila clanga). Довжина тіла — 570–640 мм, маса тіла — 1200–1600 г, розмах крил — близько 1,5 м. У дорослого птаха оперення буре, верх голови і задня частина шиї світліші; на надхвісті нерідко буває світла смуга; махові пера темно-бурі, покривні пера крил бурі або світло бурі; цівка вкрита пір'ям; восковиця і пальці жовті; райдужна оболонка ока жовтувато-коричнева або жовта. Молодий птах темно-бурий, з чіткою вохристою плямою на потилиці. За цією ознакою молодий малий підорлик відрізняється від молодого підорлика великого. У молодого підорлика малого також на крилах зверху по одному ряду білих плям; на верхівці хвоста вузька білувата смуга.

Поширення

Ареал виду складається з трьох частин, розташовуваних у Європі, Малій та Південній Азії. У недалекому минулому ареал став розширюватися у східному напрямку.

В Україні поширений на всій правобережній частині (окрім південних степів), у північній, та північно-східній та центральній частинах Лівобережжя.

Чисельність

Європейську популяцію оцінено у 14-19 тис. пар, що становить понад 90% світової чисельності[4] . В Україні у 1989 р. чисельність оцінювали в 200–250 пар. Згідно з сучасними оцінками вона становить 500–1000 пар, можливо 1,2-1,5 тис. Значна різниця між оцінками чисельності у минулому та у наш час, пов'язана, головним чином, з проведенням масштабних досліджень у останні роки.

На стан виду негативно впливають меліорація, знищення старих ділянок лісу та місць, де птахи полюють.

Особливості біології

Кладка з двох яєць

Перелітний птах. Віддає перевагу ділянкам волого старого листяного та мішаного лісу, що межує з відкритими просторами (луки, поля, болота). Навесні з'являється у третій декаді березня. Міграція триває до другої декади квітня. Моногам. Яйця відкладає в квітні. В повній кладці 2 яйця. Насиджування триває 38-43 доби. Пташенята з'являються наприкінці травня, залишають гніздо у серпні. Як правило, виживає лише одне пташеня, друге гине в результаті канібалізму. Восени починає відлітати на початку вересня. Статевої зрілості досягає на 3-4 році життя.

Живляться переважно дрібними ссавцями, а також птахами, рептиліями та амфібіями.

Охорона

Вид включено до Червоної книги України (1994, 2009), до Конвенції з міжнародної торгівлі вимираючими видами дикої фауни і флори (CITES) (Додаток ІІ), Боннської (Додаток ІІ) та Бернської (Додаток ІІ) конвенцій.

Для покращення охорони необхідні: збереження старих лісів, створення мікрозаказників радіусом 0,5 км навколо гнізд, влаштування штучних гніздівель, посилення контролю за випадками незаконного відстрілу, моніторинг за забрудненням природного середовища.

Примітки

  1. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  2. Наказ Міністерства екології та природних ресурсів України № 67 від 16.02.2005
  3. О. Мірошниченко. Головне для орла — свобода // "Лісовий і мисливський журнал", № 6 (89) (листопад – грудень) 2011. С. 31
  4. BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. — 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12).

Посилання

Література

  • Г. В. Фесенко, А. А. Бокотей, ілюстрації І. І. Землянських, С. Ю. Костіна, Ю. В. Костіна. Птахи фауни України: польовий визначник. – Київ, 2002. – 416 с.
  • Зубаровський В. М. Фауна України. Т. 5. Птахи. Вип. 2. Хижі птахи. — К.: Наук. думка, 1977. — 322 с.
  • Воїнственський М. А., Кістяківський О. Б. Визначник птахів УРСР. — К.: Наук. думка, 1952.
  • Бокотей А. А., Соколов Н. Ю. Історія визначення скигляків Державного природознавчого музею НАН України у Львові // Беркут, 1994. – Т. 3. – Вип. 2. – С. 145-147.
  • Бокотей А. А. Про чисельність та проблеми охорони скигляка малого (Aquila pomarina C. L. Brehm) на Захiднiй Україні // Пробл. охор. видiв фауни i флори занесених до Червоної книги України. – Миколаїв, 1992. – С. 28.
  • Страутман Ф. И. Птицы западных областей УССР. — Львов: Изд-во Львов. ун-та, 1963.

Див. також

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.