П'єр де Ронсар

Народився в вельможній родині. Сам був сином придворного короля Франциска І. Батько влаштував Ронсара пажом у Франциска І. Пізніше П'єр переїхав до Шотландії до тамтешнього королівського двору, що був тісно пов'язаний родинними зв'язками з двором королів Франції. Освіту здобув гуманітарну, в тому числі в колежі Кокре, навчався в Парижі у Жана Дора. Гонитва за насолодами призвела до захворювання на сифіліс, ускладненням стала глухота. Перший вірш був надрукований у 1547 році. Після повернення з Шотландії посів посаду надвірного поета короля Генріха ІІ. Після смерті молодого короля Карла ІХ у був в опалі і його надвірна кар'єра закінчилася.

Постать поета Війона в книзі «Великий заповіт» 1489 року.

Франція завжди докладала чималих зусиль для збереження, збагачення і розвитку рідної мови і культури. До процесу залучився і П'єр де Ронсар. Разом з дю Белле він розробив план масштабної поетичної реформи, яку декларував Жоашен дю Белле в праці «Захист і уславлення французької мови».

У 17 ст. до збереження рідної мови залучився сам король, заснувавши Французьку академію.

Водночас література Франції стала дедалі більше поділятися на простонародну і надвірну. П'єр де Ронсар, Жоашен дю Белле якраз представники вченої і надвірної поезії, яку плекали при королівському дворі.

Зовсім інше крило поезії Франції уособлював Франсуа Війон (1431—1491), який не робив надвірної кар'єри і не був пов'язаний з аристократією Франції. Проте його творчий доробок не менший за внесок і реформи П'єра де Ронсара.

Ронсар залишив багату поетичну спадщину. Оспівував радість життя, кохання (збірки «Любовні вірші», 1552—53; «Продовження любовних віршів», 1555; цикли «Нове продовження любовних віршів», 1556; «Сонети до Єлени», 1578), писав вірші на громадянські, патріотичні, філософські теми (збірки «Оди», 1550 —32; «Гімни», 1555—56). В «Роздумах про бідування цього часу» (1560—62), «Застереженні французькому народу» (1563) засуджував релігійні війни. Автор збірок «Елегії» (1565), мадригалів, епітафій. В останні роки життя працював над епічною поемою «Франсіада» (1572, незакінчено). Трактат Ронсара «Короткий виклад поетичного мистецтва» (1565) відіграв значну роль у формуванні французького класицизму.

Українською П'єра де Ронсара перекладали Микола Зеров, Максим Славинський, Микола Терещенко, Ф. Скляр (видав окремий том лірики Ронсара українською в 1977 році, видавництво «Дніпро», Київ), Ігор Качуровський, Дмитро Павличко, Іван Світличний (опубліковано 11 віршів, переклади робив в ув'язненні).

• Лірика / П.д. Ронсар; пер. з фр. Ф. Скляра; вступ. ст. В. Коптілова.— К. : Дніпро, 1977. — 159 с.

(фр.)

• Benedikte Andersson, L'invention lyrique. Visages d'auteur, figures du poête et voix lyrique chez Ronsard, Paris, Honoré Champion, 2011
• François Rouget, Pierre de Ronsard, Paris-Rome, Memini, Bibliographie des Écrivains français, n° 27, 2005
• Marc Carnel, «Le sang embaumé des roses», Genève, Droz, 2004
• André Gendre, L'Esthétique de Ronsard, Paris, SEDES, 1997
• Yvonne Bellenger, Lisez la Cassandre de Ronsard, Paris, Champion, Unichamp, 1997
• Michel Simonin, Pierre de Ronsard, Paris, Fayard, 1990
• Oliviert Pot, Inspiration et mélancolie dans les Amours de Ronsard, Genève, Droz, 1990
• Yvonne Bellenger, La Pléiade. La Poésie en France autour de Ronsard, Paris, Nizet, 1988
• Albert Py, Imitation et Renaissance dans la poésie de Ronsard, Genève, Droz, 1984

Українською мовою

• М. В. Дяченко. Гімн вічності: філософська поетика Ронсара // Культура України : зб. наук. пр. / М-во культури України, Харків. держ. акад. культури.  — Харків, 2013. Вип. 40. Cтор. 67–75.

• Ронсар П'єр де // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2006. — Л — Я. — С. 439. — ISBN 966-692-744-6.
• Зеров Микола: П'єр Ронсар (1524—1585) Сонети для Гелени