Раджиндер Сінх Беді

Народився у селі Дгаллі-кі (Dhalli-ki) в окрузі Сіялкот штату Пенджаб, (нині пакистанська провінція Пенджаб), у сім'ї Гіри Сінх Беді (Hira Singh Bedi) і Севи Даї (Seva Dai).[4] Його дитинство і юність пройшли в Лахорі, де він здобув освіту мовою урду, як це було заведено у більшості панджабських сімей, хоча до закінчення коледжу справа не дійшла.[5]

Його перша збірка короткої прози «Даан-о-даам» (Лов), яку вирізняє його знамените оповідання «Гарам коут» (Тепле пальто) побачила світ у 1940 році.[6] 1942 року Беді видав свою другу збірку оповідань «Ґреган» (Затьмарення).

У 1943 році став співробітником невеличкої лахорської кіностудії «Магешварі Філмз», хоча через півтора року повернувся на All India Radio, звідки його відрядили в Джамму, де він пропрацював до 1947 року, ставши директором радіомовної служби Джамму і Кашміру.

Перед поділом Індії Раджиндер Сінх Беді опублікував ще чимало оповідань, якими впевнено заявив про себе як про плідного письменника. Його урдумовний роман «Ек чадар майлі сі», назва якого у перекладі на англійську мову звучить як «Я беру цю жінку», 1965 року одержав премію для урдумовних письменників індійської Академії літератури (англ. Sahitya Akademi Award to Urdu Writers).[7] Книжку було згодом перекладено мовами гінді, кашмірі і бенгалі.

Пізніше вийшли такі його збірки оповідань, як «Кох Джалі» і «Апне Дух Муджхе Дедо» та збірка п'єс «Саат Хель».[8]

Після розділу Індії в 1947 році Беді‎ переїхав у Бомбей і почав працювати з індійським кінорежисером Д. Д. Кашьяп, написавши свої перші екранні титри діалогу до фільму «Баді Баген» 1949 року, хоча ширше визнання йому приніс його другий фільм «Дааг» (1952).[9]

У 1954 році він об'єднався з Амаром Кумаром, Балраджем Сахні, Гітою Балі та іншими з метою створення нової компанії під назвою «Cine Cooperative». 1955 року вона випустила свій перший фільм «Гарам коут» на основі однойменного оповідання Беді, де головні ролі зіграли Балрадж Сахні і Нірупа Рой, а режисером був Аман Кумар. Фільм дав Беді змогу написати цілий сценарій.

Режисером їхнього другого фільму — «Ранголі» (1962), де головні ролі виконували Кішоре Кумар, Виджаянтімала і Дурга Хоте, також був Амар Кумар.[10]

Беді‎ продовжив демонструвати своє різноманіття стилів написання діалогів у багатьох класичних фільмах мовою гінді, починаючи із «Мірза Галіб» (1954), створеного Сохрабом Моді, «Девдас» (1955) від Бімал Рой і «Мадгуматі» (1958); у фільмах Амара Кумара і Грішікеш Мухерджі, у фільмах «Анурадга» (1960), «Анупама» (1966), «Сатьякам» (1969) і «Абгімаан» (1973).

Як режисер він дебютував класичним гіндімовним фільмом «Дастак» (1970), де в головних ролях були Санджив Кумар і Регана Султан, а музику написав Мадан Моган. У наступному десятилітті він став режисером ще трьох фільмів: «Фагун» (1973), «Наваб Сагіб» (1978) та «Аанхін Дехі» (1978).

Його роман «Ек чадар майлі сі» екранізували у Пакистані під назвою «Муттгі Бгар Чавал» (1978)[11] та потім в Індії під назвою «Ек чадар майлі сі» (1986).[12]

Його син Нарендер Беді був також режисером і постановником фільмів, зокрема «Джавані Дивані» (1972), «Бенаам» (1974), «Рафу Чаккар» (1975) і «Санам Тері Касам» (1982). Він помер у 1982 році, через кілька років після смерті своєї дружини. Після цього, здоров'я Раджиндера Сінха Беді почало погіршуватися. 1982 року він переніс параліч і помер у Бомбеї двома роками пізніше.[4]

За його оповіданням «Ладжванті» у 2006 році було знято телефільм (режисер — Ніна Гупта.[13]

• Filmfare Best Dialogue Award (1959): за фільм «Madhumati» (1958)
• Filmfare Best Dialogue Award (1971): за фільм «Satyakam» (1969)

• Sahitya Akademi Award Urdu 1965: Ek Chadar Maili Si (Я беру цю жінку)[15]
• Ghalib Award – Urdu Drama 1978.[16]