Урду

Урду́ (اردو, urdū) (також відома носіям мови як Ла́шкарі[3][4] написано як لشکری)  — мова індоєвропейської групи індоарійської підгрупи, якою розмовляють понад 50 млн осіб у Пакистані й Індії та ще понад мільйон осіб за межами Азії. З точки зору граматичної структури та базового словникового складу урду та гінді є ідентичними мовами (в значенні розмовної мови їх разом часто називають гіндустані), натомість між ними існують значні лексичні відмінності (урду черпає запозичення з перської та арабської, тоді як гінді — із санскриту), також вони різняться у системі письма (урду використовує арабське письмо, тоді як гінді — індійську абетку деванаґарі). Ці відмінності спричиняють те, що на рівні, наприклад, науковому ці мови стають взаємно незрозумілими.

Урду (Лашкарі)
اردو (لشکری)
Назва "Lashkari Zaban" (мова військового табору) за написанням Насталіка.
Поширена в Пакистан та Індія
Регіон Південна Азія
Носії 60,6 млн (1993–1997)[1]
Загалом: 490 млн (гінді—урду)[2]
Писемність урду (на основі арабського письма у шрифті насталік)
Класифікація

Індоєвропейські мови

Індоіранські мови
Індоарійські мови
Мови гінді
Західна гінді
Харіболі
Гіндустані
Офіційний статус
Державна  Пакистан
Офіційна  Пакистан
 Індія
Регулює National Language Authority (Пакистан)
Національна рада з популяризації урду (Індія)
Коди мови
ISO 639-1 ur
ISO 639-2 urd
ISO 639-3 urd

Історія

Початки мови датовано 12—13 століттями. Мова розвивалася серед десі (ісламських неофітів) та серед вояків, захоплених у полон мусульманами під проводом Махмуда з Газні. Слово «урду» є скороченням перського поняття забан-е-орду, тобто «військова мова» від турецького слова ordu — «військо».

Лексика урду містить багато запозичень із арабської, перської, турецької та пушту мов. З кінця 16 ст. для урду почали використовувати арабське письмо з додатковими діакритичними знаками для звуків, невластивих арабській мові. Сприяли перетворення урду на літературну мову поети Хашимі, Нусраті, Мулла Ваджахі, Валі Ауранґабаді.


У 1803 році вийшла у світ перша друкована книга мовою урду Ахлак-е-Гінді. Визначними урдумовними поетами XIX ст. були Назір Акбарабаді та Мірза Галіб. Їх справу продовжили Назір Ахмад, Ратаннатх Саршар, Алтаф Халі.

Заклали основи традиції історичного та соціального романів Абдул Халім Шарар (1860—1926) та Мірза Мухаммад Хаді Русва (1858—1931).

Після проголошення незалежності Пакистану 1947 року урду став офіційною мовою країни (до речі, слово Пакистан походить саме з урду, означаючи «край чистоти»). Крім того урду є однією з 27 офіційний мов Індії (в штаті Джамму й Кашмір).

Система письма

Письмо

Урду пишеться справа наліво розширеним перським письмом, яке саме по собі є розширенням арабського письма. Урду асоціюється зі стилем насталік перської каліграфії, в той час як арабська, як правило, записується шрифтами Насх чи Рук'а. Насталік важко верстати, тому газети мовою урду писалися від руки майстрами каліграфії, відомими як «катиб» або «куш-навіс», до кінця 1980-х років[джерело?]. Єдина рукописна газета мовою урду «Мусальман» щодня виходить у Ченнаї[5].

Примітки
  1. Ethnologue
  2. A Guide to Urdu - Why learn Urdu?
  3. Khan, Sajjad, Waqas Anwar, Usama Bajwa, and Xuan Wang. «Template Based Affix Stemmer for a Morphologically Rich Language.» International Arab Journal of Information Technology (IAJIT) 12, no. 2 (2015).
  4. Khalid, K. LAHORE DURING THE GHANAVID PERIOD.
  5. India: The Last Handwritten Newspaper in the World · Global Voices. Globalvoices.org (2012-03-26). Retrieved on 2013-07-12

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.