Раймонд ван дер Гау

Вихованець клубу «Гоу Егед Іглз». Пройшовши через молодіжну академію клубу, він дебютував за основний склад в матчі проти клубу «Ден Босха», який відбувся 14 вересня 1985 року і завершився перемогою «Гоу Ехед Іглз» з рахунком 2:1[2]. У дебютному сезоні «Іглз» знаходилися в нижній частині турнірної таблиці Ередивізі, а за підсумками сезону зайняв десяте місце в чемпіонаті. Проте, вже у 1987 році клуб вилетів з вищого дивізіону, а протягом наступного сезону не зміг повернутися в еліту.

У 1988 році ван дер Гау перейшов в клуб «Вітесс». В перший же сезон Раймонда в новому клубі «Вітесс» виграв Ерстедивізі і вийшов у вищий дивізіон чемпіонату Нідерландів, повернувшись туди після дев'ятирічної перерви. В сезоні 1989/90 «Вітесс» зайняв 3-е місце в Ередивизі і вперше в історії кваліфікувався у Кубок УЄФА[3]. Також клуб досяг фіналу Кубка Нідерландів[4].

У сезоні 1990/91 «Вітесс» посів 5-е місце в чемпіонаті, втративши можливість виступу в єврокубках в наступному сезоні. У розіграші Кубка УЄФА 1990/91 ван дер Гау провів чотири «сухих» матчі поспіль, а «Вітесс» досяг чвертьфіналу турніру, в якому поступився португальському «Спортінгу». У наступні сезони «Вітесс» завершував чемпіонат у першій шістці, але в єврокубках виступав невдало.

Зігравши понад 350 матчів у чемпіонаті Нідерландів, ван дер Гау перейшов в англійський «Манчестер Юнайтед» за £ 500 000. Він дебютував за «Юнайтед» у матчі проти «Астон Вілли» у вересні 1996 року, відігравши цю зустріч «всуху»[5]. У 1997 році він вийшов на поле у півфінальному матчі Ліги чемпіонів проти дортмундської «Боруссії», оскільки Петер Шмейхель отримав травму буквально за кілька хвилин до початку гри. «Юнайтед» програв у цьому матчі з рахунком 1:0, але завдяки сейвам нідерландця «червоні дияволи» поступилися лише з мінімальним рахунком.

Найвдалішим для нідерландця став сезон 1999/00. Після відходу з команди Петера Шмейхеля, що переїхав у «Бірмінгем Сіті», сер Алекс Фергюсон вирішив зробити ван дер Гау «першим номером», який виграв конкуренцію у Марка Босніча[7]. Провівши в сезоні 23 матчі, воротар разом з командою завоював чемпіонський титул в англійській Прем'єр-лізі, а також зіграв у програному Суперкубку УЄФА 1999 року, а також одну гру на клубному чемпіонат світу 2000 року[8]. Але, коли в команду прийшов чемпіон світу і Європи француз Фаб'єн Бартез, нідерландець знову зайняв місце запасного голкіпера. Трохи пізніше був підписаний і ще один голкіпер — північноірландець Рой Керролл, однак, незважаючи на це, Раймонд погодився продовжити з клубом контракт ще на рік — до кінця сезону 2001/02[9]. Попри незначну ігрову практику, Раймонд залишався одним з головних осіб у манчестерській роздягальні, граючи роль «дядька-наставника» для молодих партнерів. Всього за «Манчестер Юнайтед» воротар провів 61 матч: 37 — у чемпіонатах Англії[10], 1 матч у Кубку Англії, 9 матчів у Кубку Футбольної ліги, 13 матчів у єврокубках, а також 1 неофіційний матч.

Так і не зігравши у своєму останньому сезоні за «червоних дияволів» жодного матчу, Раймонд вирішив перебратися в Лондон, в «Вест Гем Юнайтед»[11], як дублер для Девіда Джеймса. Однак, також не зігравши в чемпіонаті за «молотобійців» жодної гри[12], повернувся в Нідерланди[13].

Повернувшись на батьківщину, голкіпер підписав річний контракт з «Валвейком», але в сезоні провів лише один матч. У наступному сезоні ван дер Гау вже захищав кольори клубу «Апелдорн». За цю команду, яка стала останньою в його ігровій кар'єрі, воротар провів 100 матчів у чемпіонатах Нідерландів і в самому останньому матчі зумів відзначитися забитим м'ячем (єдиним у професійній кар'єрі), після чого завершив кар'єру футболіста у 2007 році у віці 44 років[14]. Всього у чемпіонатах Нідерландів провів 456 матчів, забив 1 гол.